Шарль П'єр Бодле́р, фр. Charles Pierre Baudelaire

(* 9 квітня 1821, Париж — † 31 серпня 1867, Париж) — французький поет, літературний критик та перекладач, один з найвпливовіших представників французької літератури 19 століття.

Народився 9 квітня 1821 в Парижі. Його батько, Франсуа Бодлер, походив з селян, який в епоху Наполеона став сенатором. В рік народження сина йому виповнилося 62 роки, а дружині було всього 27 років. Франсуа Бодлер був художником, і він з раннього дитинства прививав сину любов до мистецтва, водив його по музеях і галереях, знайомив зі своїми друзями-художниками. Але в шестирічному віці хлопець втратив батька. Через рік матір Шарля вийшла заміж за генерала Опіка; стосунки з вітчимом у хлопця не склалися. Заміжжя матері справило важкий вплив на характер Шарля, який в підлітковому віці в піку вітчиму і матері часто робив вчинки, які шокували суспільство. Його вітчим — офіцер французької армії Жак Опік (1789–1857), згодом зробив блискучу військову (генерал), дипломатичну (посол у Мадриді) і політичну (сенатор) кар'єри. В 1832 сім'я переїхала в Ліон. 1833 року Бодлер вступив до ліонського Королівського коледжу і мешкав у пансіоні.

Після повернення сім'ї в Париж в 1836 Бодлер продовжив освіту в Ліцеї Людовіка Великого; він знову жив у пансіоні, суворий режим якого вітчим вважав необхідним для виховання непокірного пасинка. В 1837 Бодлер написав свій перший вірш «Несумісність» (Incompatibilite). В 1839 його виключили з Ліцею, але вже в серпні він здав іспити на бакалавра.

1839–1841 — слухав лекції з права в Сорбонні. Зближається з паризькою богемою. В 1841 батьки відправили його в морську подорож до Атланти, щоб врятувати його від цього середовища. Але у вересні Бодлер перериває плавання і кілька місяців живе на о. Маврикій. В 1842 — повертається в Париж. Після досягнення повноліття Бодлер успадковує батьківські 75 тис. франків.

У 1843 він став працювати в літературних журналах, передусім як автор оглядів і рецензій про культурне життя Парижа. Знайомиться з головними письменниками і поетами Франції: Оноре де Бальзаком, Жераром де Нервалем, Теофілем Готьє, Сент-Бевом, Віктором Гюго і П'єром Дюпоном. Богемний спосіб життя і пристрасть до колекціонування живопису втягують його у величезні витрати. За два роки він розтратив третину успадкованих грошей. У 1844 за рішенням сімейної ради над Бодлером встановлюється опіка. Він гостро переживає приниження. В 1845 робить спробу самогубства. Наприкінці 1845 року остаточно пориває з вітчимом. Того ж року відбувся його літературний дебют: у журналі «Художник» (Artiste) публікується сонет «Дамі креолці» (A une dame creole), складений ще в період його перебування на Маврикії. Тоді ж він заявляє про себе як про тонкого цінителя живопису, написавши есе про художній салон 1845 року. («Салон 1845 року», Le salon de 1845); з цього часу Бодлер став одним з головних літературних і художніх критиків свого часу.

У 1846 — виходить брошура «Салон 1846 року» (Le salon de 1846). Бодлер вступає в «Товариство літераторів». А в 1847 — публікує в «Бюлетені», який видає «Товариство» свою першу поему в прозі «Фанфарло» (La Fanfarlo). Значно розширює коло своїх знайомств: крім поетів і письменників до нього входять художники (Делакруа, Курбе, Дом'є, Мане), відомий фотограф Надар і майбутній видавець його поетичних збірників Пуле-Малассі.

Під час Лютневої революції 1848 бореться на барикадах проти королівських військ. В 1851 — в дні державного перевороту Наполеона ІІІ (грудень 1851) бере участь у вуличних боях.

У 1850-их роках активно пропагує у Франції творчість Едгара По (переклади, дослідження).

25 червня 1857 Пуле-Малассі випускає поетичну збірку Бодлера «Квіти зла» (Fleurs du Mal), яка викликала гучний скандал. За рішенням влади тираж було арештовано. 21 серпня 1857 — «за образу суспільної моралі» Бодлер засуджений трибуналом департаменту Сена до штрафу 300 франків і до заборони шести найбільш «аморальних» поезій.

У 1860 було опубліковано збірку коротких художньо-філософських есе «Штучний рай» (Paradis artificiels). У цій збірці Бодлер досліджує проблему впливу на людину збуджуючих засобів: вина, гашишу й опіуму. Вихваляючи вино, він засуджує використання наркотичних речовин. На його думку, художник від природи обдарований поетичною уявою і не має потреби в штучному створенні образів.

У 1861 році вийшло друге видання «Квітів Зла», останнє при житті поета, до складу якого включено тридцять п'ять нових віршів. Спроба здійснити третє видання «Квітів зла» наштовхується на відмову головних видавничих будинків Леві, Гарн'є і Етцеля.

У 1864 журнал «Фігаро» (Figaro) опублікував шість поем у прозі під заголовком «Паризький сплін» (Spleen de Paris). У квітні 1864 Бодлер, рятуючись від кредиторів, поїхав до Брюсселю, де сподівався заробити на життя проводячи лекції на літературно-художні теми, однак його лекції не мали успіху у бельгійської аудиторії.

У 1865 у Бодлера з'явилися симптоми паралічу мови, як наслідок важкої стадії сифілісу. В 1866 після серцевого нападу мати відвозить Бодлера в Париж в лікарню лікаря Дюваля. 31 серпня 1867 після довгої агонії Бодлер помер на руках матері. Похований 2 вересня на цвинтарі Монпарнасс у Парижі. В останню путь його проводжала лише невелика група друзів (П.Верлен, Т. де Банвіль і ін.).

У 1868 році видавничий будинок Леві, який придбав у Пуле-Малассі права на публікацію творів Бодлера, випустило третє видання «Квітів Зла», доповнене останніми віршами Бодлера та збірник статей про мистецтво «Естетичні рідкості» (Curioosite esthetiques).

У 1869 вийшли збірки літературних есе «Романтичне мистецтво» (Art romantique) та «Маленькі поеми в прозі» (Petits poemes en prose), — експериментальна книга, яка містила як переклади на прозаїчну мову віршованих текстів, так і оригінальні поеми в прозі. Пізніше було видано виконані Бодлером переклади творів Едгара По.

В «Естетичних рідкостях» і «Романтичному мистецтві» представлені теоретичні погляди Бодлера. Досліджуючи творчість близьких йому за духом художників і письменників, у першу чергу Ежена Делакруа і Едгара По, він формулює своє розуміння романтизму як «мистецтва сучасності», тобто «найактуальнішого вираження прекрасного», що характеризується «глибиною, духовністю і прагненням до нескінченного» (intimite, spiritualite, aspiration vers infini); романтизм — не у виборі сюжетів, не в правдоподібності, а в особливій «манері відчувати» (maniere de sentir).

31 травня 1949 — «Квіти Зла» Бодлера було реабілітовано: Карна палата Касаційного суду скасовує вирок трибуналу департаменту Сена від 21 серпня 1857.

Життєпис
Микола Олексійович Некрасов народився 28 листопада (10 грудня) 1821 в Немирові Вінницького повіту Подільської губернії.

Батько Некрасова, Олексій Сергійович був дрібномаєтним дворянином, офіцером. Вийшовши у відставку, він оселився у своєму родовому маєтку, в селі Грєшневе Ярославської губернії (нині село Некрасове). Мав кілька душ кріпаків, до яких ставився досить жорстоко. Його син з ранніх років спостерігав за цим, і вважається, що це зумовило становлення Некрасова як поета-революціонера.

Мати Некрасова, Олександра Андріївна Закревська, стала його першою вчителькою. Вона мала гарне виховання і всім своїм дітям (яких було 14) теж намагалася прищепити любов до російської мови та літератури.

Дитячі роки Миколи Некрасова пройшли в Грєшневі. У віці 7 років майбутній поет почав складати вірші, а ще через кілька років — сатири.

1832–1837 роки — навчання в Ярославській гімназії. Навчався Некрасов посередньо, періодично конфліктував з начальством через свої сатиричні вірші.

1838 — Некрасов, не завершивши навчальний курс в гімназії (дійшов лише до 5 класу), поїхав до Санкт-Петербурга для вступу до дворянського полку. Батько мріяв, щоб Микола Олексійович став військовим. Але в Санкт-Петербурзі Некрасов, всупереч волі батька, намагався вступити до університету, не витримав вступних іспитів, і став вільним слухачем на філологічному факультеті.

1838–1840 роки — вільний слухач філологічного факультету Петербурзького університету. Дізнавшись про це, батько позбавив його матеріальної підтримки. За власними спогадами Некрасова, він бідував близько трьох років, перебиваючись невеликими випадковими заробітками. Одночасно поет потрапив до літературного та журналістського кіл Санкт-Петербурга.

У 1838 році відбулася перша публікація Некрасова — вірш «Думка» в журналі «Син батьківщини». Згодом кілька віршів з'явилися в «Бібліотеці для читання», потім — в «Літературних додатках до „Російського інваліда“». Всі труднощі перших років життя в Санкт-Петербурзі Микола Олексійович описав згодом у романі «Життя і пригоди Тихона Очеретяна».

1840 — на перші заощадження Некрасов видав свій перший збірник за підписом «Н. Н.», попри те, що В. А. Жуковський його відмовляв. Збірник «Мрії і звуки» не мав успіху. Засмучений Некрасов знищив частину тиражу.

1841 — Некрасов став співробітником бібліографічного відділу «Вітчизняних записок».

У цей же період Микола Олексійович заробляв на життя журналістикою. Він редагував «Руську газету» і вів у ній рубрики «Хроніка Петербурзького життя», «Петербурзькі дачі та околиці». Співпрацював у «Вітчизняних записках», «Російському інваліді», театральному «Пантеоні». Одночасно під псевдонімом Н. А. Перепельський писав казки, абетки, водевілі, мелодраматичні п'єси. Останні з успіхом ставились на сцені Олександрійського театру в Санкт-Петербурзі.

1842 рік — Некрасов познайомився з Бєлінським.

1843 — початок видавничої справи та випуск альманаха «Статейки у віршах без картинок».

1845 — написано перший реалістичний вірш Некрасова «В дорозі». Вірш отримав найвищу оцінку Бєлінського. Цього ж року Некрасов опублікував альманах «Фізіологія Петербургу».

1846 рік — Микола Олексійович видавав альманахи «Петербурзький збірник» і «Перше квітня». До всіх альманахів поета увійшли твори Бєлінського, Тургенєва, Достоєвського, Даля, Герцена. У поліцейських доносах Некрасова за зображення «низовинного» життя Петербурга називають «найвідчайдушнішим комуністом».

1847–1866 роки — Некрасов редагує журнал «Соврємєннік».

1847–1864 роки — Некрасов поєднався у цивільному шлюбі з письменницею Авдотьей Яківною Панаєвою, яка також співпрацює в «Соврємєнніку». Основними темами творчості поета в цей період стали лірика (вірші, присвячені Панаєвим), вірші про міських бідняків, про селянське життя, про народ.
Середина 1850-х років — Некрасов лікувався від захворювання горла в Італії.

1856 — черговий збірник віршів Некрасова здобув шалений успіх.

1862 — написана поема «Лицар на годину». Твір став результатом поїздки Миколи Олексійовича по рідних місцях. Цього ж року Некрасов придбав садибу Карабиха, розташовану недалеко від Ярославля. Починаючи з цього року, в Карабисі поет проводить щоліта.

1866 — після селянської реформи революційно-демократичний журнал «Соврємєннік» заборонений цензурою.

1866–1876 роки — робота над поемою «Кому на Русі жити добре».

1868 рік — Некрасов отримав право на видання «Вітчизняних записок», якими спільно з М. Є. Салтиковим керував до своєї смерті.

1870 рік — написана поема «Дідусь».

1871–1872 роки — написання поеми «Російські жінки».

1875 — написана поема «Сучасники». На початку цього ж року поет тяжко захворів. Оперувати Некрасова з Відня приїхав знаменитий на той час хірург Більрот, але операція не дала результатів.

1877 рік — М. Некрасов видав цикл віршів «Останні пісні».

27 грудня 1877 (8 січня 1878 року) — Микола Олексійович Некрасов помер в Санкт-Петербурзі від раку. Похований на Новодівичому кладовищі.

Мультимедийная презентация

будет полезна как учителю так и ученикам

во время изучения творчества

великого русского писателя Л. Н. Толстого

Роман Льва Николаевича Толстого "Анна Каренина", как магнитом, притягивает к себе театральных и кинорежиссеров – его только экранизировали больше тридцати раз, а сосчитать все поставленные по нему спектакли вообще не представляется возможным, равно как и актрис, сыгравших Анну. Вот самые яркие исполнительницы этой роли. 

Мультимедійна  презентація

буде доречна

під час  вивчення твору 

Ясунарі Кавабати "Тисячокрилий журавель"

 Мілора́д Па́вич (серб. бароко та поезії символізму. Однин з найбільш читаних письменників екс-Югославії ХХ століття, його твори перекладено 30 мова Милорад Павић; 
15 жовтня 1929, Белград — 30 листопада2009, Белград) — сербський поет, прозаїк, літературознавець, перекладач, фахівець з історії сербської літератури XVII—XIX ст.ст.

Обидві героїні прекрасні, кожна по-своєму. Обидві вони викликають, з одного боку, співчуття та жаль, з іншого боку, їхнє жертовне кохання викликає подив і шану. Своїм коханням вони вчать нас любити безкорисливо й самовіддано. Шкода, що їхнє щастя тривало не довго, але в цьому винні не стільки вони, скільки суспільство зі своїми несправедливими законами.

Дана презентація чудово підійде для проведення мультимедійного уроку з зарубіжної літератури. Містить інформацію про видатного російського мислителя-гуманіста Федора Михайловича Достоєвського.

Кількість слайдів - 15.

Мультимедійна презентація складається з 30 слайдів. Буде корисна під час вивчення повісті "ГОБСЕК" відомого французького письменника Оноре де Бальзака

Важко уявити людське життя без грошей. Уся ця історія людства невід’ємна від них. Та разом із ти саме із золотом пов’язане все найстрашніше, що є в житті: горе, ненависть, зрада, вбивства.
Не можна не погодитися зі словами невідомого мудреця, який сказав, що: «золота доба людства була тоді, коли золото ще не панувало».
Для європейської літератури образ лихваря був характерним від самих її витоків (фольклорні образи здирників, Мольєрового Гарпагона, Шекспірівського Шерлока, Пушкінського Скупого).
Повість Бальзака «Гобсек» - це реалістичний твір, який відтворює певний тип людини за певної історичної доби. Аналізуючи суспільство свого часу, письменник доходить висновку, що рушійною силою є гроші, золото. Це стало прикметою часу, коли буржуазія відвоювала права винності у дворян. У повісті показано нові тенденції життя, процес накопичення багатства, що стає рушійною силою не лише суспільства, а й людських стосунків. Суть нових буржуазних відносин втілює образ Гобсека. 

Мультимедійна презентація складається з 7 слайдів. Буде корисна під час вивчення творчості відомої англійської письменниці Шарлоти Бронте.