Софі́я Фе́дорівна Ру́сова (уроджена Ліндфорс; 18 лютого 1856, Олешня, Чернігівська губернія — 5 лютого 1940, Прага) — український педагог, прозаїк, літературознавець і громадська діячка, одна з піонерок українського жіночого руху. Дівоче прізвище — Ліндфорс. Дружина Олександра Русова. Мати Юрія та Михайла Русових.Біографія
Народилася у французько-шведській родині. З 9 років мешкала в Києві, де закінчила Фундуклеївську гімназію і увійшла в українське патріотичне середовище Лисенків-Старицьких.
Від 1871 року, разом із сестрою Марією, вела в Києві перший дитячий садок і позашкільну освіту для дорослих.
1874–1876 — у Санкт-Петербурзі була членом українського земляцтва. Допомагала чоловікові в підготовці повного «Кобзаря» Тараса Шевченка для видання у Празі 1876 року.
Згодом на хуторі поблизу Борзни працювала як повитуха й вела культурно-освітянську роботу. Від 1879 року вчителювала в Олешні.
Ув'язнена 1881 року за зв'язки з російськими революційними колами і відтоді постійно перебувала під поліційним наглядом. Часто переслідувана, змінювала місце перебування, проте всюди включалася у громадську роботу (в «Київський Громаді», «Одеській Українській Громаді», «Харківському Обществі Грамотности», була головою «Національного Комітету Учителів» та ін.), влаштовувала прилюдні народні читання, організувала таємні школи. У 1879-1883 разом з чоловіком мешкала і працювала в Одесі. В Одесі складала каталоги української літератури. Була ув'язнена в одеській в’язниці.
Від 1909 року викладач і професор на Вищих жіночих курсах А. В. Жекуліної та у Фребелівському педагогічному інституті в Києві.
Співзасновниця і співробітниця педагогічного журналу «Світло» (1910–1914). У січні 1913 в Петербурзі на першому всеросійському жіночому з'їзді виступила на захист навчання українською мовою і поставила питання про навчання рідною мовою.
1917 — член Української Центральної Ради. У міністерстві освіти (за гетьманату) очолювала департамент дошкільної та позашкільної освіти, активна у дерусифікації шкіл, у влаштовуванні курсів українознавства, підготовці українських шкільних підручників і в укладанні плану й програми єдиної діяльної (трудової) школи, яка мала мати національний характер і базуватися на теорії Кершенштайнера (Трудова школа). Жовтнем 1919 в Кам'янці-Подільському засновано громадсько-політичну організацію — «Союз українок» на чолі з С.Русовою.
1920 — лектор педагогіки Кам'янець-Подільського державного українського університету і голова Української національної жіночої ради (до 1938 року). В листопаді 1920 в Кам'янці-Подільському відкрилися двомісячні курси українознавства для старшин, військових урядовців та їх родин, організовані культурно-освітньою управою при Генеральному штабі Дієвої армії УНР; лекції читали професор Іван Огієнко, професор В. Біднов, Софія Русова.
Від 1922 року на еміграції, з 1923 у Празі, професор педагогіки Українського Педагогичного Інституту імені Михайла Драгоманова.
Твори Русової
Софія Федорівна Русова — співробітник численних наукових і популярних журналів — українських і російських, автор праць головно з педагогічних питань (зокрема дошкільного виховання), але також з літератури і мистецтва.
Автор праць „Дошкільне виховання” (1918), „Перша читанка для дорослих, для вечірніх та недільних шкіл” (1918), „Методика колективного читання” (1918), „Єдина діяльна (трудова) школа” (1923), „Теорія і практика дошкільного виховання” (1924), „Дидактика” (1925, 1930), „Сучасні течії в новій педагогіці” (1932), „Роля жінки в дошкільному вихованні” (1934), „Дещо про дефективних дітей” (1935), „Моральні завдання сучасної школи” (1938); спогадів „Мої спомини” (1939), „Наші визначні жінки” (1934; друге вид. 1945).
Найважливіші праці:
«Початкова географія».-СПб,1911.
«Методика початкової географії».-К.:Українська школа,1918.
«Дошкільне виховання» (1918)
«Перша читанка для дорослих, для вечірніх та недільних шкіл» (1918)
«Методика колективного читання» (1918)
«Єдина діяльна (трудова) школа» (1923)
«Теорія і практика дошкільного виховання» (1924)
«Дидактика» (1930)
«Сучасні течії в новій педагогіці» (1932)
«Роль жінки в дошкільному вихованні» (1934)
«Дещо про дефективних дітей» (1935)
«Мої спомини».-Львів,1937
«Моральні завдання сучасної школи» (1938)
підручники з географії і французької мови;
спогади («Мої спомини», 1939), «Наші визначні Жінки» (1934; друге видання 1945).
Дала огляд української літератури в «Истории России в 19 ст.» (т. 4, 1908), зокрема огляд творчості Григорія Квітки-Основ'яненка, досліджувала драматичну творчість Спиридона Черкасенка, Олександра Олеся та ін., музику Миколи Лисенка та дитячу літературу.
2004 року на замовлення Державного комітету з інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України в серії соціально значущих видань видрукувано книгу Софії Русової «Мемуари. Щоденник».
Основні ідеї
Найважливіші принципи педагогічної концепції Русової:
гуманізм
демократизм
народність
природовідповідність
культуровідповідність
особистісно орієнтований підхід
соціальна обумовленість виховання
загальнолюдські цінності
Центральне місце в багатогранній педагогічній спадщині вченої займає концепція української національної системи освіти і національного виховання, в межах якої отримали своєрідну інтерпретацію найважливіші, фундаментальні теоретико-методологічні проблеми — мета, завдання, зміст, методи, принципи, форми освіти, навчання й виховання.
Ідея національного виховання — головна й визначальна в педагогічній концепції С.Русової, яка в методологічному плані набуває основної й найважливішої закономірності розвитку теорії і практики освіти, школи, виховання.
У центрі педагогічної концепції вченої перебуває дитина з її природженими задатками, здібностями, можливостями, талантами.
Головне завдання виховання — забезпечення розвитку відзначених чинників, а також національної самосвідомості і загальнолюдської моралі; формування соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості, здатної до свідомого суспільного вибору і збагачення інтелектуального, духовного, економічного, соціально-політичного і культурного потенціалу свого народу.
Концепція рідної української школи
Успішно вирішувати ці завдання покликана рідна українська школа — школа рідної мови, гуманна й демократична, в якій вся структура, система, мета й завдання, зміст і методи, принципи і форми, сам дух наповнені ідеєю українства, забезпечення всебічного і гармонійного розвитку дитини.
Система освіти, школа, виховання, за Русовою, повинні здійснюватися, насамперед, згідно з принципом природовідповідності виховання, який передбачає, що виховання повинно ґрунтуватися на науковому розумінні природних і соціальних процесів, узгоджуватися з загальними законами розвитку природи і людини.
Виховні принципи
Заслуговують на увагу погляди Русової на проблеми розумового, морального, естетичного, трудового, дошкільного, сімейного виховання, підготовки вихователів дитячого садка, вчителя нової української школи та ін.
При розв'язанні проблем розумового виховання вчена була більш схильна до ідеї виховання розуму дитини в процесі природної, активної самостійної діяльності, хоч й не заперечувала й іншої — виховання розуму розвиваючої особистості повинно грунтуватися на узагальненому досвіді людства, сконцентрованому в науці, техніці, культурі, мистецтві, практиці.
Розум повинен керувати всією духовною діяльністю людини, а отже необхідне виховання розуму.
Відведення провідної ролі моральному вихованню у здійсненні загальної мети виховання — «витворити… людину в найкращому значенні цього слова», звучить лейтмотивом у багатьох творах С.Русової, виражаючи гуманістичну спрямованість її педагогічних ідей. Моральне виховання дітей, за її переконанням, може бути ефективним лише тоді, коли воно має цілеспрямований характер і здійснюється планомірно, починаючи з наймолодшого віку дитини, грунтуючись на національній основі.
Головними завданнями морального виховання вчена вважала розвиток у дітей високих моральних почуттів, вироблення в них шляхом безпосередньої участі в добрих і корисних справах відповідних моральних навичок і моральної поведінки, а також формування моральної свідомості, стійких моральних переконань.
Надзвичайно цікавими і корисними для теорії і практики сучасної школи є пропоновані С.Русовою шляхи і засоби морального виховання. За допомогою виховання вчена пропонувала поступово поширювати коло дитячої любові. Спочатку природжену любов до матері перенести на батька, потім на інших рідних — дідуся, бабусю, брата, сестру та ін., далі на вчителя, товаришів по школі і садку і т. д. Так, поширюючи свою любов все далі й далі, дитина на певному етапі свого розвитку починає відчувати любов до свого народу, своєї нації, врешті до всього людства. Намагання поширити любов до людей усього світу зайвий раз свідчать про гуманні й демократичні прагнення С.Русової.
Софія Русова справедливо вважається класиком вітчизняного дошкільного виховання, про що красномовно свідчать її твори «Теорія і практика дошкільного виховання», «Дитячий сад на національнім грунті», «Дошкільне виховання», «Нова школа соціального виховання», «Націоналізація дошкільного виховання», «Нові методи дошкільного виховання», «Роль жінки у дошкільному виховання» та інші, а також подвижницька практична діяльність у галузі дошкільного виховання.
Нагрудний знак
Вшановуючи внесок Русової у розвиток педагогічної науки та її роль у створенні національної системи освіти, 2005 року Міністерство освіти і науки України запровадило нагрудний знак «Софія Русова». Ним нагороджують наукових, науково-педагогічних і педагогічних працівників за значні особисті успіхи у галузі дошкільної та позашкільної освіти.
Леон Баттіста Альберті народився 18 лютого 1404 в Генуї (Італія), в знатній сім'ї.
Тоні Моррісон (англ. Toni Morrison; уроджена Хлоя Арделія Вофорд, англ. Chloe Ardelia Wofford; 18 лютого, 1931) — американська письменниця, лауреат Нобелівської премії з літератури 1993 року як авторка, «що у своїх наповнених мріями і поезією романах пожвавила важливий аспект американської реальності». Лауреат Пулітцерівська премія з художньої літератури за 1988 рік, за роман «Улюблена» (англ. Beloved).