Джон Рональд Руел Толкієн у світовому мистецькому контексті.

Ілюстрації братів Хільдебрандтів до творів Дж.Р.Р.Толкієна.

Джон Рональд Рейел Толкієн прожив довге та успішне з будь якої точки зору життя. Він був щасливим сім’янином, досвідченим  викладачем одного з найпрестижніших університетів світу, обізнаним науковцем. Крім того, ще за життя до нього прийшла світова слава як до письменника. Напевно, сьогодні  важко знайти людину, яка б не чула про його книгу «Володар перснів». 

Трилогія була надрукована у 1954 році і відразу здобула грандіозний успіх, була одразу надрукована в США та переведена на багато європейських мов. Світ зачитувався історією про Перстень влади, а Толкієн був дуже задоволений, що країна, яку він створив у своїй уяві, захопила мільйони людей. Ще до початку роботи над епопеєю письменник вже створив цілий континент – із розробленою географією, системою переказів, легенд та пісень, вигаданих мов. Тобто одним із поштовхів для створення книги стало прагнення втілити на сторінках міфологію та історію своєї чарівної країни.  

Книги про Середзем’я підштовхнули розвиток жанру фентезі, який став в другій половині ХХ століття одним із головних в розважальній літературі. Ідею магічних подій, що розгортаються у вигаданій країні, розробляли письменники і до Толкієна, але  зміст «Володаря Перснів» більш глибокий та філософічний, і тому стало зрозуміло, що це не авторська казка, книжка для дітей, а зовсім іншій жанр. 

 Можна стверджувати, що ця книга вже давно стала фактом масової культури, хоча сама пособі до неї не належить: спеціалісти визнали її шедевром високої літератури. С початку 60-их років Толкієн становиться об’єктом культу, який у 80 – 90-ті набуває форми молодіжної «гри в Толкієна». Наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. доля творчого спадку письменника стає парадоксальною: складна та глибока книга все частіше виявляється для молодих читачів лише приводом погратися в рицарів та чарівників.

Така успішна книга не могла не викликати численні відлуння в різних видах масової культури. Найбільш відомим таким відгуком став фільм Пітера Джексона. Але були й інші, менш відомі в нашій країні, хоча й дуже відомі, популярні за кордоном. 

На наш погляд, три толкієновських календаря, створених американськими художниками, братами - близнюками Тімом та Грегом Хільдебрандтами, протягом 1976, 1977, 1978 років стали   вдалою спробою показати світ толкієновської епопеї засобами іншого виду мистецтва. 

Але, перш ніж переходити до розгляду робіт братів Хільдебрандт, слід зазначити, що першім ілюстратором своїх книжок був сам Толкієн: він намалював обкладинки трьох томів «Володаря перснів» першого видання.

Крім того, коли в травні 1937 року американський видавничий дім звернувся до письменника із проханням видати «Гобіта», а також цікавилися, чи зможе автор зробити кольорові ілюстрації, Толкієн радо погодився, бо думка про ілюстрації будь яких інших художників була йому неприємна, хоча в нього були сумніви, чи зможе він впоратися із завданням. Письменник поставив умову, що в такому разі  книга вийде взагалі без ілюстрацій. Толкієн  виконав взагалі тушшю та аквареллю багато ілюстрацій, чотири з яких увійшли в перше та друге американські видання (видавництва «Хоутон Міффлін» та «Аллен енд Аллен»). Вони цікаві не стільки майстерністю виконання, скільки з документальної точки зору – подивитися, як автор бачив вигаданий ним світ. 

Наскільки автор культової трилогії цінував зображувальне мистецтво свідчить хоча б його відома казка «Лист роботи Мелкіна», головний герой якої, дрібний художник, протягом всього життя працює над чудовою картиною:   

«Особенно не давала ему покоя одна картина. Началось все с листа, трепещущего на ветру, – но лист висел на ветке, а там появился и ствол – и дерево стало расти и цепляться за землю фантастически-причудливыми корнями. Прилетали и садились на сучья странные птицы – ими тоже следовало заняться. А потом вокруг дерева начал разворачиваться пейзаж. Окрестности поросли лесом, вдали виднелись горы, припорошенные снегом. Мелкин и думать забыл про остальные картины…» [5,с.1].

Забраний із звичного життя, Мелкін після поневірянь потрапляє у світ, в якому впізнає власну картину, більш того, саме у цей світ згодом починають відправляти заблудні душі, щоб вони там знайшли зцілення.

Казка була написана в 1945 році, вже після «Гобіта», але задовго до «Володаря перснів». Створюючи світ Середзем’я, JRRT, як його називають фени, як і герой його казки теж змальовує до найменших дрібниць світ, особливо світ природи, який  потім бере у полон всіх читачів. На доказ можна цитувати з будь якого місця книги. Ось, наприклад, глава ІV з першої частини (взято навмання, там, де книжка розгорнулася!):

«Он лежал под. густой сенью склоненных почти до земли тяжелых ветвей; на постели из душистой травы и папоротника было мягко и уютно. Солнце просвечивало сквозь трепетную, еще зеленую листву. Он потянулся и выпрыгнул из своего живого шалаша» [2, с.126].

«Перешли по мелелководью и, спотыкаясь, затрусили по распахнувшейся равнине, огибая камыши. Потом их снова окружили деревья: высокий дубняк вперемешку с вязами и ясенем. Ровно стало идти, под ноги хоть не смотри, но уж очень смыкались деревья, впереди ничего не разберешь. Ветер взметал палую листву, нависшее черное небо брызнуло дождем…» [2, с. 130].  

Подібно до Мелкіна Толкієн свій внутрішній світ зробив фактом мистецтва, і тепер наші заблудні душі можуть знайти тут якщо не зцілення, то відпочинок. В цьому трилогія «Володар перснів» не має собі рівних серед творів фентезі: жодне не справляє такого враження повноти.

Хільдебрандти, як і ми, потрапили в країну Толкієна і залишилися під її чарами на довгі роки. Їх  можна назвати найбільш відомими ілюстраторами творів Толкієна, принаймні 70-их років. Вони зробили більше ста робіт  за книгами «Володар Перснів» та «Гобіт». Малюнки братів відрізняються казковістю та певною утрированістю.

Грег і Тім Хільдебрандт народилися майже напередодні Різдва, 23 грудня 1939 року. Батько рано звернув увагу на здібності синів і став їхнім першім вчителем малювання. Велике враження на майбутніх художників справили анімаційні фільми Уолта Діснея, і вони поступили в школу мистецтв в Детройті. 

Крім ілюстрацій до творів Толкієна брати відомі ще створенням постерів до фільму «Зоряні війни», які замовив їм режисер фільму Джордж Лукас.

Вірогідно, що сам JRRT не схвалив би ілюстрації братів Хільдебрандтів, бо продукція компанії «Дісней» була йому глибоко огидна. Але на сьогодні їхні ілюстрації є одними з найвідоміших, хоча б тому, що як раз  вони є фактом масової культури: це не картини з галереї, яку відвідають порівняно мала кількість шанувальників, не ілюстрації до книги – книгу ще треба прочитати; це – картинки з календаря, який можна повісити на стіну і дивитися на них протягом року. Можливо, автор кіноверсії «Володар перснів» Пітер Джексон теж знаходився під певним впливом цих художників, принаймні один з відомих постерів до фільму дуже схожий з  ілюстрацією Хільдебрандтів з календаря 1978 року.  

Художники в жанрі фентезі, Хільдебрандти працювали в реалістичній манері, використовуючи такий метод: спочатку робили ескіз майбутньої сцени, потім згідно з найденою композицією ставили натурника та фотографували; нарешті, писали картину за знімком.

Розглянемо структуру толкієновських календарів. Кожен з них складається з обкладинки, де є ілюстрація, на фоні якої в картуші – рік, назва календаря, прізвище художників. Наприклад, на обкладинці першого календаря було надруковано:

1976

J.R.R.Tolkien

calendar

ilustrations by the

brothers  Hildebrandt

Тім Хільдебрандт потім згадував: «Першій календар був надрукований та розвезений по книгарнях до того, як помітили помилку в слові «illustrations». Враховуючи, що це був першій наш календар, ми з Грегом були щасливі, що помилка вкралася не в наше прізвище» [7, с. 11].

Всередині знаходиться дванадцять стандартних ілюстрацій, присвячених певному герою, чи епізоду трилогії «Володар перснів», казки «Гобіт». Одна, тринадцята, велика ілюстрація подана на розвороті. 

Список ілюстрацій першого толкієновського календаря 1976 року: «Гендальф навідує Більбо», «Том Бомбаділ», « Зустріч з Арагорном в трактирі», «Більбо в Рівенделлі», «Перстень Гладріель», «Пін та Меррі у полоні», «Дорога до Мінас-Тіріту», «Древолюд», «Саруман в Ортханці», «Місто назгулів», «Ейовін та назгул»,   «Повернення короля». На розвороті зображено героїв, які входять до братерства хранителів. 

Обкладинку другого календаря прикрашає зображення Гендальфа на фоні пекельного мордорського краєвиду. Далі йдуть такі ілюстрації: «Дракон Смог», «Золотінка», «Рівендалл», «Барлог», «Лоріен», «Зустріч з Фараміром», «Хельмова твердиня», «Гхан-бурі-Гхан», «Облога Мінас-Тіріту», «Зцілення Еовін», «Кіріт-Унгол», «Весілля короля». На розвороті – «Неочікуване частування – гноми в домі Більбо».

Зображення Ельфа Леголаса та гнома Гімлі знаходяться на обкладинці календаря 1978 року, в якому містяться такі ілюстрації: «Гостювання в Бірюка», «Старий в’яз у споконвічному лісі», «Подарунок Гладріелі», «Королівські статуї», «Горлум на заповідному озері», «Повернення Гендальфа», «Саруман з палантіром», «Золотий палац Рохану», «Беорн», «Король Теоден та Змієуст», «Павучиха Шелоб», «Темна башта»; на розвороті – «Срібні гавані».

Майже всі ілюстрації розташовані за хронологічним принципом; виключення трапляються лише в останньому календарі -  з Беорном Більбо зустрічається в казці «Гобіт», а ілюстрація розташована  ближче до кінця.

Перегорнемо сторінки календаря та порівняємо, як саме зобразили героїв та краєвиди з трилогії Толкієна брати Хільдебрандт. Ми вирішили аналізувати не всі ілюстрації, а тільки декілька, і обрали для цього теж хронологічний принцип. 

Перша ілюстрація першого толкієновського календаря – «Гендальф навідує Більбо» розміщена тут цілком логічно – саме з цього відвідування розпочинаються всі події. Є і зображення затишної країни гобітів, і нори  Більбо: «Она начиналась идеально круглой, как иллюминатор, дверью, выкрашенной зеленой краской, с сияющей медной ручкой точно посередине» [1, с.9]. Сам Більбо сидить біля нори із люлькою в руці, його портрет співпадає з описом Толкієна: «…они низкорослій народец… Бороды у хоббитов нет.  толстенькое брюшко; одеваются ярко…башмаков не носят, потому что на ногах у них от природы жесткие кожаные  подошвы и густой теплый бурый мех, как и на голове» [1,с. 11]. Зображення Гендальфа не зовсім співпадає з толкієновським: «…увидел какого-то старика с посохом. На старике была высокая островерхая синяя шляпа, длинный серый плащ, серебристый шарф, громадные черные сапоги, и еще у него была длинная, ниже пояса, белая борода» [1,с.13].  Художники надали Гендальфу вигляду більш традиційного, «впізнаваємого» чарівника. Крім того, не варто забувати, що засобами одного виду мистецтва неможливо передати цілком точно витвір іншого: «Читая Толкиена, мы з Грегом спрашивали друг друга, как будут выглядеть брови Гэндальфа, торчащие из-под полей шляпы. В конце концов решили не следовать тексту буквально…» [7, c. 13].

«Старий в’яз у споконвічному лісі».     

По дорозі до Рівенделлу чотири гобіти подолали багато перешкод, однією з перших була зустріч із старим в’язом у споконвічному лісі, який їх заманив та  приспав, щоб погубити: «Фродо почувствовал, что засыпает… Он поднял усталые глаза и увидел над собою громадный вяз, древний и замшелый. Вяз раскинул над ним ветви, словно рас простер бесчисленные руки – длинные, узловатые, серые. Его необъятный корявый ствол был иссечен чернями трешщинами, тихо скрипевшими под перешептыванье вялой листвы» [2, c.159]. Ілюстрацию до цього епізоду повністю намалював Тім Хільдебрандт. Ось як він згадував про це: «Толкиен нигде не говорит, что у Дядьки-Ивы (так в цьому перекладі) был рот. Но для меня это злобное дерево всегда имело лицо, которое я и изобразил, тем более что кривые сучья и наросты на коре существенно облегчали задачу. Я всегда старался придавать явлениям природы человеческие черты. В конце концов, они ведь живые, правильно? Думаю, моя маленькая вольность вполне простительна» [7, с. 84].

JRRTL дуже любив природу, дерева, зображував їх із великою симпатією, і тільки старий в’яз не просто небезпечною, але й злобною істотою. Вважається, що злість в ньому сформувалася за часів Великою Пітьми. Це прадавнє дерево з тих часів, коли ліси вкривали більшу частину Середзем’я Коли люди почали вирубувати дерева, старий в’яз був обурений та розлючений, це викликало в нього бажання помститися та зупинити людей.  

Як пам’ятаємо, тільки Сем не піддався чарам й врятував друзів.

« Зустріч з Арагорном в заїзді»

Гобіти  вперше зустрічаються з Арагорном в пригірському трактирі.. Ось як описує Толкієн Арагорна, який сидить залі: «…странный, суровый человек с обветренным лицом … устало вытянул под. столиком ноги в охотничьих сапогах, видавших виды и обляпанных грязью. Старый пятнистый плащ он не снял… густые черные волосы уже пробила седина, на длинном скуластом лице сурово светились серые глаза» [2, с.200]. Спочатку гобіти не довіряють невідомому для них чоловіку, але потім Арагорн доводить їм, що він посланець Гендальфа: «Он встал и словно бы вырос. В глазах его блеснул суровый и властный свет. Он распахнул плащ – и положил руку на эфес меча, дотоле незамеченного. Хоббиты боялись шелохнуться. Сэм глядел на Бродяжника, разинув рот.

- Не бойтесь, я тот самый Бродяжник, - сказал он с неожиданной улыбкой. – Я Арагорн, сын Арахорна; и за ваши жизни порукой моя жизнь и смерть» [2, с.217].

Ілюстрація Хільдебрандтів ефектна, особливо для календаря: різке, низько поставлене світло, тіні на стінах та стелі, грізна постать Арагорна нависає над гобітами. Але відповідність тексту тільки наближена: плащ не старій та плямистий, чоботи не заляпані грязюкою, рука не лежить на ефесі меча. Сам Арагорн не нагадує суворого та втомленого воїна, який захищає мирну країну від сил пітьми, в зображенні проступає натурник,що завмер в певній позі. Малюнок чудово показує, як художники наближають видатний твір до масової культури: виключено те, що не є «естетичним», підсилено жестикуляцію, додано контрастність світла та тіні.

«Саруман з палантіром»

Чудова ілюстрація до епізоду, якого немає в трилогії, але який і читачі, і художники можуть уявити. Саруман – могутній маг, на прізвисько Білий, ніби довгі роки відстоював добро. Але одного разу, коли саме  - невідомо, до його рук потрапив палантір  - один із стародавніх чарівних каменів, які були розташовані на баштах по всьому Середзем’ю для отримання вістей. Потім один з палантірів потрапив до рук Саурона, і він зробив з них знаряддя облуди та підкорення волі. Саруман та правитель Гондора Денетор таємно дивилися в ці камені і через це потрапили під владу Темного Володаря.

Емоційний вплив картини обумовлений як кольоровим рішенням («На этой иллюстрации используется невероятное сочетание цветов. Кроме того, она оказалась самой контрастной из всех иллюстраций во всем календаре. Причина очень простая: мы использовали базовые цвета – желтый, красный и синий» [7, с.99]), так і вмілим зображенням фантастично сильної емоції – Саруман витріщеними очима дивиться на блискучий шар, який тримає тремтячими руками; на старечому обличчі  - і жах, і неможливість відірватися палантіру.  Для досягнення потрібного ефекту натурник протягом декількох хвилин дивився на лампочку, тримаючи її в руках.

«Горлум на заповідному озері»

Горлум є втіленням того, що робить з людиною зло, якщо він допустить його в свою душу. Влада персня підкорила його волю, підсилила всі його гріховні думки, зробила тіло примарним. Він заслуговує на смерть, але герої залишають життя цій жалюгідній та страшній істоті, бо сили добра в книгах Толкієна обмежена не тільки ззовні, вона обмежує себе й зсередини. Добро не має права зазіхати на чиюсь свободу волі, тобто претендувати на владу. Воно відчуває провину за минуле, тому що в майбутньому йому загрожує небезпека перетворитися на зло. Гендальф каже Фродо:  «…не торопись никого осуждать на смерть. Ибо даже мудрейшим на дано провидеть все. Мало, очень мало надежды на исправление Горлума, но кто поручится, что ее вовсе нет? …чует  мое сердце, что он еще зачем-то понадобится.  …жалость Бильбо может оказаться залогом спасения многих» [2, с. 97]. Ми пам’ятаємо, що потім за сюжетом так і сталося. 

Портрет Горлума Толкієн дає декілька разів окремими деталями: «…длинные, гибкие руки и ноги, липкие пальцы…» [3, с.256],  «…погрозил костистым кулаком, узлом бескровной плоти…» [3, c.259.], «…глаза Горлума зажглись зеленоватым светом и вытаращились так, что за ними стало не видно лица – исхудалого и землистого» [3, с.268]. 

Для своєї ілюстрації Хільдебрандти обрали момент, коли Горлум був застигнутий на заповідному озері воїнами Гондору, і ті хотіли застрелити його. Фродо відчуває відповідальність за жалюгідну тварюку і, ризикуючи власним життям, йде підманювати свого провідника, щоб того не вбили: «Зашипев по-змеиному, Горлум выскочил из темноты на четвереньках, словно пес к ноге. В зубах у него была полусъеденная рыбина, в руке другая, целая. Он приблизился к Фродо вплотную и обнюхал его с бледным огнем в глазах. Потом вытащил рыбину и выпрямился» [3, с. 349].

Для цієї ілюстрації позував один з братів: «Мы бросили монетку, чтобы решить, кто из нас будет позировать для Горлума. Выпало Тиму – уж не знаю, выиграл он или проиграл. Персонаж-то, чего скрывать, не слишком привлекательный» [7, с. 91].

«Кіріт-Унгол»

Кіріт Унгол – це фортеця темних сил на кордоні Мордору. Через неї треба було пройти Фродо та Сему, щоб дістатися до Ородруїну, Вогняної гори, але це здавалося неможливим. Першим Ородруїн побачив Сем, бо Фродо лежав непритомний після укусу павучихи Шолоб: «Сэм глядел на Ородруин, Огненную гору. Высилась ее остроконечная пепельная вершина, близ подножия полыхали горнила, и расселины по склонам извергали бурные потоки магмы …голые скалы были словно окровавлены.

Сэм взглянул налево – и ужаснулся, увидев башню на Кирит-Унголе во всем ее скрытом могуществе … с востока в ней было три яруса; и ее бастионы, внизу огромные, кверху  были все уже и уже … Кладка была на диво искусная. Нижний ярус и дворик  … был обнесен зубчатой стеной» [4, с. 194].

Зображення краєвидів Середзем’я  в толкієновських календарях є дуже вдалими, але, на наш погляд, це – одне з кращих. Цю ілюстрацію виконав Тім Хільдебрандт. Ось як про роботу над нею згадує його племіннік: «Дядя растолковал, что у Толкина Роковая гора извергается не постоянко, а время от времени, но что он – дядя Тим – нарисовал иначе. Ему требовалось, чтобы вулкан извергался непрерывно, чтобы небо и сонце были затянуты плотной пеленой. … Пепел кружился в гигантском водовороте, вытягивался в громадные кольца. Дядюшка Тим  признался, что этот Мордор похож на его собственное представление об аде» [7, c.75]. Ландшафт біля Рокової гори нагадує якийсь сучасний військовий полігон чи індустріальну пустелю, і це не випадково, бо одним з призначень трилогії Толкієна була атака письменника на прибічників технічного прогресу, винуватців забруднення навколишнього середовища. Ця книга – крім іншого, ще й критика сучасного світу та цінностей технологічної цивілізації. 

«Срібні гавані».

Останні сторінки трилогії, остання ілюстрація останнього календаря…Середзем’я залишають ельфи, починається нова епоха, коли єдиними володарями землі будуть люди: «Уплывали за море Элронд и Гладриэль, ибо кончилась Третья Эпоха и с нею могущество древних Колец, стихли песни, иссякли сказания трех тысячелетий. Вышние эльфы покидали Середземье, и среди них …Фродо и Бильбо… Корабль вышел в открытое море, ушел на запад, и в сырой, дождливой ночи Фродо почуял нежное благоуханне… серый полог  дождя превратился в серебряный занавес; занавес раздвинулся, и он увидел светлый берег и дальний зеленый край, осияный зарею» [4, с. 352].

Яка країна відкрилася там, за завісою дощу, очам Фродо?  

«- Как называется эта местность? …

- А вы разве не знаете? Это страна Мелкина. …

- Как? – воскликнул Прихотт. – Неужели все это придумал Мелкин?...» [5, c.6].

  Цю країну придумав для нас Толкієн, про цю країну нам ще раз нагадали художники брати Хільдебрандти.