1. Література періоду принципату

 

1.1 Октавіан Август

Період громадянських війн закінчився Римі переходом до військову диктатуру, яка б тимчасово стабілізувати римське рабовласницьке суспільство. На чолі держави почав Октавіан Август, яка здобула приАкциуме (31 р. е.) перемогу над політичним суперником Антонієм.

Прийшовши корумпованої влади, вона від відкритої диктатури і почав поступово переходити до більш м'яких форм правління, намагаючись зберегти видимість республіки. З 27 р. е. Август залишає у себе лише верховну верхівку і управління прикордонними провінціями. І далі діє сенат, щорічно обираються консули, збирається народне збори. Щоправда, вже у 23 р. Август отримує права народного трибуна і буде диктує своєї волі римському сенатові. Але він іменує себе «>принцепсом» (старий термін, який був епоху республіки) – який із римських сенаторів, намагаючись подати справу так, що він підпорядковується волі цього старовинного республіканського установи. Перехідний період від республіки до імперії отримав назву «принципату».

Октавіан Август та найближчі прибічники створюють якусь офіційну ідеологію – систему поглядів на держава та її завдання, в ролі правителя і функції літератури і мистецтва.

У творі «Діяння божественного Августа»,предназначавшемся для популяризації ідей римського принципату і висіченому на стінах храмів в римських провінціях, Октавіан Август виклав основи своєї державної політики. Він характеризує себе, немов визволителя,вернувшего Рим до прекрасним часів мирної республіки, творця численних законів, які сприятимуть підняття моральності громадян. «Справедливий» і «милосердний» правитель, він начебто заслужено карає убивць Юлія Цезаря і відновлює довгоочікуваний світ. Уся Італія підтримує боротьби з противниками.Завоеванную владу він передає до рук сенату і. Август свідомо ідеалізує своєї діяльності. Насправді прихід Октавіана Августа до тієї влади зовсім на викликав загального ентузіазму.Принцепсу довелося вести тривалу боротьбу з республіканської опозицією. Однак до світом після кровопролитних громадянських війн була властива різні верстви населення. Мирна політика Августа зустрічала співчуття і приваблювала багатьох бік на новий режим. Видимість збереження республіканських форм правління також грала важливу роль залученні симпатій різних соціальних прошарків до новогопринцепсу.

Найближчі прибічники Августа намагалися згрупувати навколо себе найбільших поетів і звернути увагу до позитиви на новий режим. Велику активність цьому плані виявив наближений Октавіана, освічений та багаті Гай Цильній Меценат (70 р. е. – 8 р. н.е.). Навколо Мецената збирається літературний гурток, до якого входять найбільші поети цього часу – Вергілій, Горацій,Проперций,Тукка,Варий та інших. Меценат дарує Гораціясабинское маєток, підказує темиПроперцию іВергилию, обсипає поетів щедротами та приймає їх у своєму будинку на розкішному залі для публічних рецитації. Освічений дилетант, і сам він не чужий літературної творчості. Меценат – шанувальник ученого і витонченої поезіїнеотериков, але він хотілося б відродити у літературі великі жанри періоду республіки, трагедію і епос.

Меценат пропагував серед поетів офіційну ідеологію принципату. Діяльність Августа інтерпретувалася як здійснення великою історичною місії, спрямованої на підняття могутності Римської держави.Принципат оголошувався «золотим століттям», століттям відродження кращих традицій віддаленого минулого. Цими ідеями просякнуті твори найбільших поетів цього часу – та Горація. Офіційна ідеологія знаходить відбиток й у пам'ятниках образотворчого мистецтва. Так, на знаменитому «>Алтаре Миру», спорудженому Августом, зображуваласяблагоденствующая Італія як матері-годувальниці, оточена пишної рослинністю іпасущимися тваринами. У портретних скульптурах Октавіана Августа яскраво виступали риси величі і милосердя, з його зброї зображувалися скорені народи, підкреслювалося, що все світ тріпоче перед величчю відродженого Риму.

Література стає у цей період улюбленим заняттям римського освіченого суспільства. «Ми всі, – каже Горацій – вчені України і невчені, пишемо поеми». Державна діяльність у умовах що формується імперії втрачає багатьом інтерес. Колишні республіканці, відмовившись від активної боротьби з новими режимом, звертаються до літературному праці. М.Мессала Корвін, котра вела бої приФилиппах проти Октавіана (42 р. е.), наслідуючиФеокриту, пише пастуші ідилії. Консул 40 р. е.АсинийПоллион, скептично належить допринципату, видає свою «Історію». Навколо цих колишніх державотворців також групуються поети й письменники.

З великої літературної продукції епохи вціліло порівняно небагато. Проте відомі твори найбільших поетів цього часу. Однією з яких був Вергілій.

1.2 Вергілій

З античної біографії Публія ВергіліяМарона (70–19 рр. е.) знаємо, що він у Північної Італії, у містечку Анд уМантуи. Батько його мав фільварок. Наприкінці 1950-х років Вергілій приїхав до Рим, щоб підготуватися до державної діяльності, та його заняття перервалися війною між Цезарем і Помпеєм (49 р.). Поступово поетична діяльність починає захоплювати його весь більше. Молодий поет зачитується твораминеотериков. Збірник його ранніх віршів («>Каталептон») написано під впливом Катулла (вірш про кораблі, глузлива лірика), водночас окремі теми цілком оригінальні. Приміром, Вергілій прославляє епікурейську філософію, прощається знаскучившими йому ораторськими вправами.

Першим значним твором Вергілія були «>Буколики» (близько 42–39 рр.). Поет слідбуколической поезіїФеокрита, хоча від пастушачих ідилій грецького поета його вірші багато в чому відрізняються.

>Феокрит підкреслював зовнішню грубуватість і відому примітивність духовного світу своїх і із захопленням описував побутові деталі сільського життя. Вергілій ж створює у «>Буколиках» ідеальний світ, населений морально чистими разом із тим тонкочувствующими і поетично обдарованими людьми, які мають, по суті, лише маски пастухів. Вірші Вергілія було написано під час громадянську війну, і львівський поет хіба що іде у про свої твори від жорстокої неминучого у світ природи, до героям, які живуть у усамітненні відповідно до ідеалом епікурейської філософії.Житейские хвилювання і політичні події, різко що із мирної тишею пастушачої Аркадії, вносять часом трагічний дисонанс в світовідчуття героїв. 

2. Література епохи імперії

2.1 Овідій

Овідій виріс у атмосфері імперії, у його творчості спостерігається вже ряд характерних ознак нового етапу Р. л. У всіх галузях життя імперії скоро стали виявлятися ознаки застою, та був й занепаду. Зменшення припливу рабів після закінчення епохи великих завоювань і зростання «пропозиції» «вільного» праці принепрекращающемся процесі концентрації земельної власності зумовили заміну великоголатифундиарного господарства системою віддачі дрібних ділянок у найм («>колонат»); зростаюча економічна самостійність західних провінцій підточувала добробут Італії; сільськогосподарська і промислова техніка повільно, але незмінно деградувала.Воздвигая криваві переслідування проти аристократичної опозиції, імператори зосередили в руках величезні земельні багатства; державний апарат перетворювалася на бюрократичну машину. «Матеріальної опорою уряду було військо, значно більше наче армію ландскнехтів, ніж старе римське селянське військо, моральної ж опорою було загальне переконання, що із цього становища немає виходу, що ні той інший імператор, але це джерело якої в військову диктатуру імперія є неминучою необхідністю…Всеобщему безправ'ю і розпачу у тому, що "наступ часів неможливо, відповідали загальна апатія і деморалізація. Деякі, що залишилися живимистароримляне патриціанського духу, і напряму думок усунули чи вимерли. Останнім них був Тацит. Інші ради, що може триматися далеко від життя. Їх існування заповнювалося наживою багатства, насолодою багатством, приватними плітками, приватними інтригами» (Енгельс). У зв'язку з громадської апатією література також набуває «приватний» характер: підвищується інтерес до побутовим деталей, до природи, до внутрішнє життя особистості; у сенсі література епохи імперії «реалістичнішою» і «>психологичнее» літератури попереднього часу. Вперше у античної літературі (як грецької, і римської) у цю епоху з'являється поглиблена характеристика індивіда, Не тільки типової маски, мистецтво детально розробленого літературного портрета, спроможність до ретельному самоаналізу. Проте за відсутності проблем широкого соціального захоплення внутрішнє життя або бідна або забарвленарелигиозно-мистическими настроями, і «реалізм» літератури панівного класу епохи імперії розкривав лише картину класу, позбавленого майбутності, яка здатна творчості культурних цінностей. Літературним вираженням громадського застою стало панування риторики, культ вишуканою форми за відсутності скільки-небудь нового значного змісту. Література стає улюбленим заняттям втратила політичне значення аристократії: звідси величезний чисельне зростання літературної продукції у її незначному ролі. Вже епоху Августа опозиційний оратор і історикАзинийПоллион (>AsiniusPollio, 76 е. – 5 н.е.) кладе початок звичаєм «>декламаций», публічних читань поетичних збірок іпрозаич. творів. Література ця, не переслідуючисоциально-учительних цілей, в першу чергу світським розвагою розвивається окремо від мас. Характерною ознакою її є й те, що вона спирається головним чином римську літературну традицію (це вже в Овідія) та значною мірою відступає від грецької літератури: Рим, господарський гегемон імперії, починає диктувати грекам свої літературні смаки.

Зрозуміло, застій настає не відразу. Перший століття імперії відзначений ще видимістю господарського розвитку і значної літературної продукцією («Срібний вік Р. л.»), у якій переважання риторики є лише симптомом прийдешнього занепаду. Якщо написана при Тиберія (14–37) астрологічна поема («>Astronomica»)Манилия (>Manilius), стоїчний еквівалент до епікурейської поемі Лукреція, витримана у стилі поетів «століття Августа», то період боротьби між імператорами і аристократичної опозицією створює новий стиль, здавався «потужним», – жагучий,чувственно-яркий,развертивающийся внагнетении коротких, але образних і загострених сентенцій, із широкою застосуванням в прозі коштів поетичного висловлювання.

2.2 Сенека

серпень принципат вірш сенека

Кращий майстер цього стилю, який розроблявся вже риторами «століття Августа» й у зачатках своїх яка в Овідія, – Сенека (L.AnnaeusSeneca, 4 е. – 65 н.е.), мораліст,приспособлявший ригористичну етику стоїків для потреб римських аристократів, котрі сподівалися розраховувати на в стоїчному фаталізм силу пасивного опору імператорського режиму. Проповідь догляду у приватну життя звучить поруч із викриваннями «тиранів» й у трагедії Сенеки, призначених, яка взагалі трагедія цього часу, задля сцени, де панував мім, а рецитації. У цих риторичних трагедії, написаних на традиційні міфологічні сюжети, головну роль грає патетична декламація; дію зведено до найбільш напруженим моментів із явним пристрастю до жахливого й патологічному. Поети часу Нерона систематично оновлюють літературні жанри, у яких працювали що вже стали «класичними» і ввійшли до шкільне навчання письменники «століття Августа».Буколическая поезія (>Кальпурний (Т.CalpurniusSiculus)) оголошує наступ нового «золотого століття»;Цезий Басс* (>CaesiusBassus) продовжує лініюгорацианской лірики. Спроба серйозного відновлення традиційних форм зробив у історичної поеміЛукана (М.AnnaeusLucanus, 39–67, див.) «Громадянська війна» (>Bellumcivile), де з великим ораторським пафосом у стилі нової риторики викладаєтьсяоппозиционно-аристократическая концепція падіння республіки: симпатії автора – заПомпея і особливо Катона, Цезар зображений як кровожерливого лиходія.ЭпосЛукана наближається до риторичною історіографії: розповідь неодноразово переривається пристраснішими відступами, традиційний міфологічний апарат цілком усунутий, зате охоче вводиться «науковий» – географічний іестественно-исторический – матеріал.Стоическая проповідь визнання примату внутрішнє життя над зовнішніми благами є основою сатир Персія (А.PersiusFlaccus, 34–62), котрі тлумачать вкабинетно-учительном тоніпопулярно-философские і літературні теми;лощеной патетиці риторівПерсий протиставляє різку переривчастість «низького» стилю, багатого несподіваними та з сильними образами. За межами аристократичної опозиції новий стиль не знаходив широкого відгуку. У що вийшов з придворних кілкомико-реалистическом романі Петронія (>Petronius, розум. в 66, див.),пародирующем у виглядіменипповой сатири любовні романи, велике місце займає літературна полеміка, і автор цих незмінно залишається на класицистичною позиції;иронически-небрежний тон і нещадна відвертість роману, яка малює у фарбах, близьких до міму, провінційнихвольноотпущенников, дрібний люд і покидьки суспільства, відбивають презирство прогнилою верхівки доподимающимся ділкам; висунутий Петронієм літературний гасло «відвертості» і голою життєвості є лише маскою, що приховує ідейну порожнечу.