Антична скульптура Мирон «Дискобол» До наших часів дійшло декілька мармурових копій з бронзового оригіналу Мирона. Молодий атлет зображений в момент перед кидком. Нахилившись, він далеко відставив руку для розмаху. В наступну мить його тіло розпрямиться, як пружина, і диск злетить. Фідій «Афіна Парфенос» Витворів, які створили славу Фідія, більш не існує. Вони були знищені християнами, бо це були язичницькі ідоли. Римська копія з Афіни Паллади, великої статуї, яка була зроблена для Парфенона, не справляє великого враження. Щоб уявити, якою вона була, треба звернутися до старовинних описів. Гігантська постать висотою біля 11 метрів, стояла, як дерево; її деревяний каркас був облицьований дорогоцінними матеріалами: обладунок та прикраси були зроблені з золота, а відкриті часті тіла із слонової кістки. Таким чином статуя, особливо щит та одяг, інкрустація очей з дорогоцінного каменя, блискотіла яскравими променями кольорів. Людину, що увійшла в храм, охоплював містичний трепет. Пракситель «Гермес з Діонісом» Пракситель був уславлений особливою м’якістю в обробці матеріалу, здатністю передати в холодному мармурі теплість живого тіла. Деякі дослідники вважають, що ця скульптура – єдиний оригінал, що дійшов до наших часів, всі інші – римські копії. Гермес - бог мандрівників та торгівців – тримає на руці маленького Діоніса – майбутнього бога виноробства. Відсутня рука Гермеса, в якої, як припускають, він тримав гроно винограду. Слід додати, що давньогрецькі скульптури, які ми зараз бачимо білими, такими не були. Їх розписували художники, надаваючи кольору людського тіла. «Венера Мілоська» Головним змістом цієї скульптури є духовне життя. Богиня зображена напівоголеной, покривалом вкриті тільки стегна та ноги. Руки не зберіглися. В ці часи Афродіту дуже любили зображувати то кокетливою, то задумливою, то жартівливою. Афродіта з острова Мелос статечна та стримана. Погляд, спрямований зверху ніби випромінює спокій. Це зображення не стільки вродливої жінки, скільки Людини в вищому розумінні цього слова. «Ніка Самофракійська» Крилата богиня перемоги колись стояла, сурмуючи в ріг, на березі моря, і солоний морський вітер овіював її обличчя, ніби грав із складками одягу. Вона йде назустріч вітру; це втілення переборення та перемоги. Зараз вона зустрічає відвідувачів Лувру на широких сходах. Без голови, без рук, із зламаними крилами, вона і тут царює над навколишнім простором, наповнюючи його шумовинням моря й вітру.
Мікеланджело Буонарроті (1475-1564) – 88 лет Великий італійський скульптор, художник, архітектор доби Відродження. «П’єта» Після смерті Лоренцо Пишного Мікеланджело переїжджає до Риму. Одній з перших його скульптур стає «Оплакування Христа» («Пьєта»), яка відразу принесла йому славу кращого італійського скульптора. Молода й прекрасна Діва Марія тужить, тримаючи на колінах тіло мертвого Сина, знятого з хреста. «Давид» Це зображення біблійного героя Мікеланджело створив на замовлення рідної Флоренції, яка в той час готувалася до битви із сильними ворогами. Скульптура була зроблена з мармурового блоку, який був зіпсований пересічним скульптором ще до народження Мікеланджело. Висота – 4,34 м. Прекрасне обличчя, рішучий погляд, сильна, м’язиста постать надають зображенню риси справжнього героя, причому героя-чоловіка, а не хлопця, яким зображували Давида до Мікеланджело. Крім того раніше Давида зображували вже з головою Голіафа, а Мікеланджело обрав момент, коли Давид тільки готується нанести смертельний удар. Це гордий та грізний ідеал вільної людини, що готова боротися за свою свободу. «Мойсей» Давньоєврейський пророк, якому з’являвся Бог, щоб через нього передати людям закони, зображений величним старцем. Він ніби прислухається до голосу Бога, рукою спирається на скрижалі Заповіту – записані закони. Мойсей внутрішньо напружений та прекрасний, випромінює енергію духовності.
Огюст Роден (1840-1917) Французький скульптор – імпресіоніст. «Мислитель» М’язистий чоловік, сидячи та підперши підборіддя рукою, напружено роздумує. «Думка дається людині ціною напружених зусиль. Думати - значить страждати, значить запитувати себе: Хто я? звідки прийшов? Куди йду? І яка в мене мета?» - Роден «Рука Бога» Дві оголені постаті – чоловіча та жіноча ніби тільки-но виступили з хаосу на долоні Творця. «Мы созданы по образу Божию, и, значит, можем немного представить себе Его. Больше всего нас роднит творчество (Рука Творца) и вера. Только, человек верит в Бога, а Бог верит в человека, что гораздо трудней. И еще нас объединяет Мысль» - Роден
Італійське Відродження Леонардо да Вінчі (1452 -1519) В історії людства важко знайти таку ж геніальну особистість як Леонардо да Вінчі. Він був геніальним художником та ще проявив свої численні таланти в області скульптури, літератури, природничих наук, працював як інженер-винахідник. Він народився у селищі Вінчі поблизу Флоренції, був позашлюбною дитиною нотаріуса та селянки. Рано проявив художню обдарованість, і батько подбав, щоб син отримав найкращу освіту. Юний Леонардо був учнем талановитого художника Вероккіо, але скоро перевершив свого вчителя. «Мадонна у печері» Працюючи у Флоренції, Леонардо не знаходив застосування своїм силам і тому в 30-річному віці переїхав в Мілан. Саме тут він був визнаний найвідомішим художником Італії. Світ цієї картини сповнений глибокого таємничого чарування. Богоматір з малюками Ісусом та Іваном Хрестителем, ангел біля них пов’язані між собою духовними путами, об’єднані навколо чогось невидимого, що знаходиться наче у пустому просторі між ними. На це невидиме спрямований вказівний палець ангела. Картина справляє враження вікна в іншій світ, більш урочистий, але такий самий реальний. «Таємна вечеря» Розпис стіни в їдальні монастиря в Мілані. Фреска – це розпис стіни чи стелі по вологій штукатурці фарбами, розведеними на воді. Фреска Леонардо написана олійними фарбами. Вона почала руйнуватися ще за життя художника –наслідок невдалого експерименту з фарбами. Христос тільки-но сказав: «Один із вас зрадить мене». Ці страшні, але спокійно сказані слова збентежили апостолів: в кожного виривається якийсь рух, жест. Тільки Іуда психологічно ізольований: темний профіль видає нечисту совість. «Джоконда» Можливо, найвідоміша картина у світі. Історія створення цієї картини є таємничою. Історик мистецтва і сучасник Леонардо – Вазарі – згадує, що да Вінчі писав портрет дружини флорентійського купця, яку звали Мона Ліза ді Джокондо. Сучасні дослідники вважають,що на портреті зображена якась інша жінка, але назва за традицією зберігається. Художник настільки цінував цю картину, що не розставався з нею до кінця життя. Дехто думає, що це замаскований автопортрет самого Леонардо, але це скоріше портрет всього людства, бо кожна краплина несе в собі інформацію про весь океан. Образ зворушливого, проникливого, вічно безсонного людського інтелекту, що притаманний всім часам. Невловимий образ Джоконди з її пильним поглядом, в якому є трохи усмішки, і трохи іронії, і трохи чогось ще, що не піддається точному відтворенню, оскільки складається з безлічі світлотіньових нюансів. Це і є знамените сфумато – ніжний серпанок світлотіні, який винайшов та так любив Леонардо. Сфумато надає нерухомому портрету внутрішнє життя. У всіх роботах Леонардо є щось недоговорене і хвилююче уяву, те, що знов і знов ставить нас перед великою загадкою внутрішньої сили людини. Він не створив власного дому, не мав родини. Помер у Франції, де прожив останні роки на запрошення короля Франциска І, всіма вшанований, але мало ким зрозумілий. Його зашифровані рукописи стали досліджувати тільки в ХХ ст., і тільки тоді став зрозумілим масштаб його наукових робіт та особистості.
Рафаель Санті (1483-1520) «Людина з великим серцем та незвичайним талантом» залишив світ у віці 37 років, але встиг розкрити свою обдарованість у живопису, архітектурі, археології. Народився у невеликому містечку Урбіно в родині художника. Переїхав до Флоренції, щоб познайомитися з творчістю Леонардо та Мікеланджело. На основі їхніх досягнень створив свій світ. «Афінська школа» Другу половину життя, сповнену найвищих творчих здобутків, Рафаель провів у Римі. Тут він стає улюбленим художником римського папи Юлія ІІ, який замовляє йому розписати фресками парадні кімнати папського палацу, які отримали назву «станці» (італійською мовою – кімнати). Юлій ІІ хотів, щоб фрески були виконані під девізом «Істина, Добро, Краса», і особисто спостерігав за ходом робіт. Йому сподобався тільки розпис Рафаеля, інших художників прогнали. Фреска «Афінська школа» - алегорія, що показує храм наук, де зібрані кращі вчені Давньої Греції. В центрі – філософи Платон та Аристотель, які дискутують про категорії души та розуму. Платон, з обличчям Леонардо, показує на небо, Аристотель тримає руку паралельно землі. Ці жести відповідають сутності їхніх наукових теорій. Багатьох великих вчених давності Рафаель наділив рисами своїх великих сучасників, є серед цих персонажів й автопортрет. «Донна Велата» («Жінка в покривалі») Рафаель був чудовим портретистом. Особливо його захоплює жіноча врода. Хто саме зображений на цьому портреті, остаточно невідомо, але припускають, що це – Форнарина, кохана Рафаеля. Це була жінка з простого народу, донька пекаря. Форнарина – це її призвістко, в перекладі з італійського – булочниця. «Сікстинська Мадонна» Упродовж всього життя Рафаель шукає гармонію краси та жіночості в образах мадонн, і саме ці образи принесли йому велику славу. «Сікстинська Мадонна» написана відразу, без попереднього ескізу. Вона зображена такою, якою намарилася художнику уві сні. Здається, ми стаємо свідками дива – завіса відкрилася і таємниця неба з’явилася перед очима. Дія відбувається на небі, яке разам з хмарками переповнено янголами. По цих хмарах назустріч нам іде ідеально прекрасна молода жінка з немовлям на руках. Вона несе його людям, віддає його на покуту за їхні гріхи. Перед величчю материнського подвигу схиляються свята Варвара та папа Сікст ІV. Завантажений величезною кількістю замовлень, Рафаель помер несподівано і був похований з великою пошаною в Пантеоні.
Видатні живописці Іспанії (Ель Греко, Веласкес, Гойя) Ель Греко (Доменіко Теотокопулі) (1541- 1614) Грек за походженням, народився на острові Кріт, який тоді знаходився під владою Венеціанської республіки. Першу художню освіту здобув на батьківщині, в майстерні іконописця. В 1568 році переїхав у Венецію, а згодом в Рим. Приблизно в 1577 році він опинився в Іспанії, місті Толедо, де він остаточно сформувався як художник та отримав прізвисько Ель Греко – Грек. «Краєвид Толедо під час грози» При цілковитій топографічній точності (деякі будинки можна впізнати і зараз) перед нами – фантастичне видовище. Місто, що розташоване на скелястих берегах річки ми бачимо ніби освітленим блискавкою. Сяють розриви хмар на темному небі, сяють чіткі срібні контури старовинних будівель на крутих схилах. «Погребіння графа Оргаса» Картина зроблена на замовлення церкви, в який знаходиться і сьогодні. Сюжет – легенда про чдиво, що відбулося під час погребіння графа Оргаса в 1312 році, коли на траурну церемонію зявилися святі, щоб вшанувати покійного, уславленого добрими справами та благочестям. Композиція поділяється на дві частини: внизу двоє святих у присутності толедської знаті тримають тіло графа Оргаса; угорі зображено рай, де ангел підносить душу покійного. Сили земні та небесні об’єднуються, щоб вшанувати доброчесну людину. «Благовіщення» Один з найбільш розповсюджених релігійних сюжетів, який зазвичай зображувався як камерний: Діва Марія у кімнаті за читанням, до неї зявляється архангел із звісткою, що вона має народити Спасителя. Ель Греко зображує цей сюжет як всесвітній катаклізм. Надреальний світ заповнив весь простір. В центрі хмари розкриваються та із сліпучого сяйва вилітає білосніжний голуб Святого Духа. Між Марією та архангелом знаходиться неопалима купина - символ Богородиці. Реальний світ представлений тільки книгою на підставці. «Молитва про чашу» До теми останньої ночі Христа Ель Греко звертався неодноразово. На передньому плані зображено апостолів, що поснули, хоча Ісус просив їх не спати , а молитися разом з ним. Спаситель молився, щоб чаша страждань була пронесена повз нього, але «хай буде воля твоя, а не моя». В цей момент до нього з’являється ангел і уклінно подає чашу. На задньому плані можна побачити варту, яка при світлі смолоскипів йде арештовувати Христа. Світло, що заливає картину, є містичним, надреальним. Після смерті художника про нього забули на 400 років, щоб згадати на початку ХХ століття.
Дієго Веласкес (1599 – 1660) Веласкес – не тільки один із найвидатніших художників Іспанії, а й своєрідний символ країни. Його покоління переживає розкол великої іспанської держави, початок кінця гігантської імперії. У нього, сучасника яскравих та незгладимих з пам’яті людей подій, була можливість прожити своє життя як шалену драму, але він своїм життєвим правилом візьме максиму філософа-імператора Марка Аврелія: «Жити не ганяючись, але й не уникаючи». «Портрет Філіпа IV» У 1623 році Веласкес переїжджає до Мадриду на запрошення першого міністра графа Олівареса. Через деякий час йому надається право бути єдиним художником, що зображує короля Філіпа IV. Король, згідно з офіційною ідеологією, вважався втіленням Бога на землі. Веласкес, як придворний художник, мав притримуватися цього канону. Але очи позбавлені блиску, в’ялі риси обличчя виказують схильність до меланхолії. «Кузня Вулкана» Герой картини – осяяний бог Аполлон, який прийшов в кузню Вулкана, щоб відкрити йому очі на зраду прекрасної дружини Венери. Цей Аполлон викликає підозру, він якось не дуже схожий на жителя неба. Справа в іспанському національному характері. Для іспанців пліткар – постать не комічна,а огидна. Як каже іспанське прислів’я: «Не можна носити бруд у долонях і залишатися чистим». Суспільна думка стверджує, що «трьох людей ображає плітка: того, хто розповідає, того, хто слухає, і того, про кого розповідають». «Венера із дзеркалом» Цей визнаний шедевр Веласкеса з’явився всупереч забороні інквізиції на зображення оголеного тіла, бо іспанцям було заборонено з натури малювати тіло оголеної жінки. Ніколи до Веласкеса ще не з’являвся такий образ прекрасної жінки, здатної на кохання, водночас гордої та сильної духом. Для неї любити значить не здаватися, а перемагати. Як каже іспанське прислів’я: «Та жінка гарна, що повна вогню, але не обпікається». Пристрасна, гнучка, впевнена у своїй красі та силі, вона має гідність справжньої сеньйори. «Меніни» В 1551 році народжується донька короля інфанта Маргарита, яку Веласкес портретує постійно. Найбільш відомим її портретом стає картина «Меніни». Зал мадрідського палацу. На передньому плані розташована група, в центрі якої маленька інфанта в білій шовковій сукні. Їй прислужують дві молоді фрейліни, яких іспанською мовою називаються «меніни». Ліворуч, перед величезним хол стом, - художник, Веласкес. Жвавість і чарівність дівчинки з’явилися як диво серед похмурого палацу, де панували етикет . В 1660 році Веласкес, супроводжуючи короля у подорожі Піренеями, відчув слабкість, перевтомився. Повернувшись додому розхворівся та помер. Його удова пережила чоловіка на сім днів. Майже все життя Веласкес був придворним художником. Він служив владі, але залишився внутрішньо вільним, незалежним та об’єктивним. Багато хто хотів для себе такого ж, але небагатьом це вдалося.
Франсіско Гойя (1746 – 1828) Життя Гойї подібно до захоплюючого роману. В молодості – небезпечні пригоди палкого юнака; потім придворна кар’єра, скандальний роман з найвродливішою та найзначнішою дамою – герцогинею Альба, гучна слава; в старості – хвороба, що призвела до глухоти, роки добровільного вигнання в домі, де він малює фрески на стінах. Він народився в небагатій та незнатній родині і не соромився того, згадуючи прислів’я своєї матері: «Франчо, ты луком родился, луком, не розой, помрёшь». «Махи на балконі» Одна з улюблених тем його картин - махо та махи. Махо – це представник низького прошарку мадридського суспільства, гультяй, іноді – злочинець, але водночас хранитель національних традицій у всьому, навіть, одязі: вони зазвичай носили довгий плащ та шляпу з широкими крисами. Маха – подруга махо, жінка веселого характеру та легкої поведінки. Зображення махів в іспанському мистецтві були дуже популярними. Гойя на першому плані зображує двох молодих вродливих жінок у світлих сукнях, що сидять на балконі, спираючись на поруччя. Вони розмовляють, посміхаються, кокетують. За їхніми спинами – кавалери, чиї постаті ледь виділяються на темному фоні – втілення темряви та загрози. «Маха оголена» Художник водночас написав дві картини – «Маха оголена» та «Маха одягнена», причому «одягнена» прикривала «оголену». Заборона інквізиції на зображення оголеного тіла ще була в силі, тому картину було конфісковано, а в художника вимагали назвати ім’я жінки, яка йому позувала. Гойя бачив картину Веласкеса «Венера перед дзеркалом» і, напевно, вирішив позмагатися з великим попередником, дати своє розуміння іспанської жіночої вроди. Його маха - горда спокусниця – не є втіленням класичної вроди, це втілення бажання. Вона лежить у ліжку, закинувши руки за голову і дивиться у вічі глядачу. Ніщо не відвертає уваги від її вроди. «Розстріл повстанців в ніч на 3 травня 1808 року» Боротьба проти французької окупації не залишила художника байдужим. Як патріот він розумів жорстокість війни та наполеонівської армії. Події народного повстання проти іноземних загарбників покладені в онову його картини. Остання мить перед залпом. Все здається протиприродним – як у страшному сні. Із темряви, вихоплені світлом великого ліхтаря, виступають дві групи людей, що стоять обличчям один до одного. Це французькі завойовники та іспанські повстанці. Постаті повстанців виразні та експресивні. Кожен з них переживає наближення смерті по-своєму: хтось плаче, хтось молиться. Серед ний виділяється молодий іспанець в білій сорочці, який широко розкинув руки назустріч рушницям, націленим йому у груді. В ньому виражено радісне шаленство ненависті, трагічний захват самопожертви. Основний прийом цієї композиції – протиставлення. Французькі солдати нагадують скоріше злих роботів, а не людей. «Сатурн, що пожирає власних дітей» Роки перед еміграцією художник провів в самотній домівці неподалік від Мадриду. Настінні розписи в цьому домі відносяться до пізніх робіт майстра. Це фантастичні образи, породжені свідомістю старого художника, глухого, та ще починаючого втрачати зір. Сатурн – це давньоримський бог часу. Щоб діти не позбавили його влади, він їх ковтав відразу після народження. Франсіско Гойя зображує Кроноса як безглуздого велетня з виряченими очима, що пожирає маленьку людинку. Художник відступає від античного сюжету: Кронос-Сатурн пожирав власних дітей відразу після народження; на картині Гойї людина вже доросла, із сформованою фігурою . Оголений гігант із сивим волоссям більш дикий, ніж сотня хижаків. Він присів на почіпки, але все одно залишається величезним. За його спиною ніч, глуха темрява. Двома страшними лапами він стиснув маленьку людинку, яку вихопив із життя. Гігант пожирає його по шматках , починаючи з голови. Але ще страшніші за його пащу очі, налиті кров’ю та жадобою знищення. Це символ часу, що з’їдає життя, смерті, яка не обмине жодного.
Великий іспанський художник помер в еміграції, політичним вигнанцем. Був похований у Франції, але в 1919 році його тіло повернеться на батьківщину.
Фламандський та голландський живопис (Рубенс, Рембрандт) Бароко – один з основних стилів в мистецтві Європи 17-18 ст., метою якого було вразити, приголомшити глядачів; бароко притаманне прагнення до величності та пишності. Фландрія. Пітер Пауль Рубенс. Один із засновників європейського бароко. Риси творчості: пишність, зображення оголених та напівоголених тіл у сильному русі, емоційність. «Автопортрет з Ізабеллою Брант» Чи не найкраще зображення подружжя у світовому мистецтві. Ця картина була написана невдовзі після щасливого одруження. Вони сидять біля куща жимолості – символу кохання. Вони не дивляться одне на одного, але ми бачимо глибоке почуття у русі з’єднаних рук. «Викрадення дочок Левкіппа» Сюжет з давньогрецької міфології, Брати Кастор і Полієвкт (Поллукс) закохались в дівчат,які вже були просватані і викрали їх. Викрадення та захист виражені у кожної пари по-своєму: Кастор, сидячі на коні ніжно піднімає дівчину, її опір перероджується у захоплення. Дівчина в другій парі відчайдушно захищається, кінь Полієвкта такий же нестриманий, як і його господар. «Вірсавія» Біблійний переказ про царя Давида, якому сподобалася дружина його полководця. На картині зображено початок цієї кривавої історії. Вірсавія тільки-но вийшла з басейну, де купалася, вона напіводягнена, служниця розчісує її золотаве волосся. Служник-негреня подає їй записку від царя Давида. Це молода безтурботна красуня, яка не очікує від життя нічого поганого. Через чотири роки після смерті першої дружини 52-літній Рубенс одружився з 16-річною Єленою Фурмент, в який знайшов ідеал жіночої вроди. Кохання до молодої жінки надало його пізнім картинам особливу щирість почуттів. Картину «Вірсавія» Рубенс писав з Єлени.
Нідерланди. Рембрандт ван Рейн. Творчість Рембрандта – вершина розвитку голландського живопису. Риси творчості: прагнення виявити таємну сутність явищ, зображення складного внутрішнього світу людей, різкий контраст світла та темряви. Коли син мірошника у віці вісімнадцяти років відкрив власну художню майстерню, всі пророкували йому блискучу кар’єру , щасливе життя та заможну старість. Однак він не вмів догоджати замовникам, був надто чесним і ворожим до фальші та пересічності – може тому і помер у злиднях. «Автопортрет із Саскією на колінах» У 1634 році 28-річний успішний художник одружився з Саскією ван Ейленбурх – дівчиною з заможної родини. Цей шлюб зміцнів його суспільне становище, але укладений він був за великим коханням. «Автопортрет із Саскією на колінах» стає кращим доказом щастя Рембрандта. Молодий, усміхнений, він, тримаючи на колінах дружину, повертається до глядачів і підіймає келих з золотавим вином, ніби п’є за щастя, кохання, майбуття. Деякі дослідники пропонують прочитати цю картину як ілюстрацію до біблійного тексту про блудного сина , що бенкетує серед повій: у суперечливому світі егоїзму та самозакоханості жоден не може уникнути гріхів, навіть сам художник, який знаходиться на позиції спостерігача, навіть сам Рембрандт. «Даная» Щастя, затишок залишають домівку Рембрандта разом зі смертю Сакії. Вона помирає після народження сина Тітуса – єдиної дитини Рембрандта і Саскії, що залишилася в живих. Цю картину художник намалював ще за життя Саскії, але сильно переробив через декілька років після її смерті. Даная – дочка аргоського царя Акрісія - була, за давньогрецьким міфом, замкнена батьком у підземну кімнату, але володар Олімпу Зевс, закохавшись, з’явився до неї у вигляді золотого дощу. Цей сюжет був дуже популярним у італійських художників, які зображували куртизанок. Рембрандт не зобразив тут золотих монет, цього символу продажного кохання. Тіло жінки теж не відповідає античному ідеалу краси. Кожен рух жінки на ліжку, вираз обличчя ніби звернуті до партнера, якого ми не бачимо. Вона кохає тільки одного чоловіка, очікує тільки на нього, того, до кого простягає руку. «Вірсавія» Ця картина написана на основі біблійного сюжету. Цар Давид одного разу з даху свого палацу прекрасну жінку, що купалася. Він наказав привести цю жінку до нього, а її чоловіка вбити. Рембрандт переносить на холст темну історію про подружню зраду, кривавий злочин та Божий гнів. Вірсавія щойно отримала листа від царя Давида і занурилася у передчуття суму та своєї майбутньої провини. При першому погляді на Вірсавію, чесно кажучи, важко повірити, що її красою міг бути полонений цар Давид, який знав толк у жіночий вроді. Ми бачимо страждання та покірність перед незворотністю долі. Художник не ідеалізує тілесну красу своєї героїні, а акцентує увагу на духовній красі. Рембрандт часто зображував своїх близьких у вигляді біблійних героїв. Художник хотів знайти зв'язок між сучасним життям, буденністю та світом вічності, світом біблійної старовини. Для картини «Вірсавія» Рембрандту позувала Хенрікьє Стофельс, чия доля у чомусь збігалася з долею Вірсавії –вона була служницею в дому художника. Рембрандт не міг одружитися вдруге, бо тоді втратив би опікунство над сином. Хендрікьє важко далося рішення жити без шлюбу, вона навіть була відлучена від церкви за гріховний зв’язок, але сама вважала, що це справжній шлюб, освячений коханням, і носила обручку на грудях.
«Повернення блудного сина» Картина написана за сюжетом притчі Ісуса Христа. Її поетична діалектика гріха та каяття, впевненість у рятувальній любові до ближнього завжди близька художнику, а ця картина була написана вже тоді, коли пішли з життя всі близькі люди. Картину про батька, що обіймає свого блудного сина, писав батько, який втратив сина назавжди. Батько – старий з благородним обличчям – кладе рики на брудну сорочку сина так, ніби здійснює якесь священне таїнство, і це дійсно священне дійство – прощення, любов, повернення надії. Часто і самого Рембрандта називають блудним сином голландського живопису, тому що він був незрозумілим для своїх сучасників і страждав через те, що цінував свою духовну незалежність, не догоджав смакам публіки. Помер він у злиднях, але залишив нам цілий світ любові, краси, високої духовності.
Російський живопис Ілля Рєпін Визначний художник-реаліст другої половини 19- поч.. 2о ст. Риси творчості: зображення психологічних зіткнень героїв, інтерес до історії у поєднанні із злободенністю. «Запорожці пишуть листа турецькому султану» Ця картина була написана на сюжет з української історії. Для неї позували видатні діячі української культури – добрі знайомі Рєпіна. Художник хотів зобразити цілком вільних людей і стихію сміху. «Іван Грозний і син його Іван» Сюжет з російської історії. Цар Іван був уславлений своєю жорстокістю, і тому його прозвали Грозним. У нападі безглуздого гніву він палицею вдарив свого сина та нащадка, від чого той і загинув. Головний колір картини – червоний, колір крові. Старий цар притуляє до себе голову помираючого сина, він все ладен віддати, щоб той залишився жити, але пізно. Сучасники зрозуміли картину як натяк на криваві злодійства царизму. «Не чекали» Сучасний художнику сюжет. Революціонер повертається із заслання до дому, він не знає, як його зустрінуть рідні, чи пам’ятають вони його. Сенс картини полягає у тому, що на нього не чекали саме зараз, його приїзд є несподіваним, але радісним. Мати, дружина, старший син підхоплюються йому назустріч, і тільки молодша донька не пам’ятає батька – була надто маленька. Василь Суріков Історичний живописець, автор кількох монументальних полотен. «Ранок стрілецької страти» Картина на сюжет з історії Росії початку царювання Петра І. Страшній ранок страти стрільців після останнього стрілецького бунту 1698 року. В картині протиставлені дві групи персонажів, за якими ніби повстають історичні сили: ліворуч – стрільці та народ, праворуч – Петро І із своєю світою та його війська. Серед натовпу виділяються стрільці в білих сорочках смертників. Погляди царя та рудобородого стрільця ніби схрещуються у взаємній ненависті. З великою силою виражено горе жінок, що прощаються із своїми рідними в останній раз. «Бояриня Морозова» Росія середини 17 століття. Внаслідок проведення реформ патріарха Никона виникає церковний розкол. Запеклою супротивницею реформ була бояриня Морозова, близька родичка царя Олексія Михайловича. Закуту у ланцюги та колодки її провезли «на позорище» по вулицях Москви, щоб потім навічно заслати в монастир, де вона трагічно закінчила свої дні. Ранком по вузький московський вулиці в селянських санях везуть бояриню Морозову. Її натхненне, несамовите обличчя та рука, піднята з двома перстами сповненні великою духовною силою, готовністю піти на смерть, але залишитися вірною своїй ідеї. Рух боярині повторює юродивий, тягнеться за санями жебрачка, задумливо дивиться подорожній, схиляється уклінно молода бояришня. Картина побудована на контрасті чорного та білого кольорів.
Віктор Васнєцов Один із засновників російського модерну в національно-романтичному варіанті. Риси творчості: інтерес до історично-билинних, казкових сюжетів. «Богатирі» Три богатиря – Добриня, Ілля Муромець та Альоша Попович – в полі на варті слідкують, чи не з’явився де ворог. Похмуре небо пророкує небезпеку. Посередині – Ілля Муромець дивиться вдалечінь з-під руки.
Ісак Левітан Російський художник-пейзажист. Риси творчості: прагнення через стан природи передати настрій людини (ліричний пейзаж) «Золота осінь» На одній з найбільш відомих картин Левітана зображено цілком звичайний куток російської природи: невеличка річка, в якій відбивається блакитне небо, береги з ще зеленою, але вже трохи пожовклою травою. Тоненькі золоті берізки, як дівчатка стоять з лівого боку. Картини Левітана не вражають ефектами, але багато чого кажуть нашому серцю, бо кожен з нас може згадати такий самий пейзаж. «Над вічним спокоєм» Найвищої точки філософська думка Левітана досягає в картині «Над вічним спокоєм». В основі лежить думка про нетлінність краси й величі природи та короткочасності людського життя. Вона виражена у співставленні маленької церковки біля бідного кладовища з безмежними просторами великої ріки та бездонного неба. Все ж тут немає відчуття безвихідності. Картина створена на основі натурних спостережень, але художник навмисно спростив форму та колір, щоб надати символічного звучання.
Валентин Сєров Уславлений російський портретист Риси творчості: глибокий психологізм, висвітлення внутрішнього світу людини. «Дівчинка з персиками» Картина написана у маєтку відомого російського мецената Савви Мамонтова, зображена його 12-річна донька Віра. Вона сидить за столом, на ній рожева блузка з синім бантом; на столі – ніж та персики. Яскраве світло, що ллється у вікно підкреслює свіжість молодого життя, літнього дня.
Михайло Врубель Представник модерну, майстер універсальних можливостей: автор живописних полотен, декоративних розписів, книжкових ілюстрацій. Риси творчості: подрібнення поверхні на гострі грані, які ніби випромінюють світло. «Царівна-лебідь» Картина була створена під впливом опери Римського-Корсакова «Казка про царя Салтана», декорації до якої писав художник, а головну партію Царівни-Лебеді виконувала його жінка , співачка Надія Забела-Врубель. Але пред нами не портрет артистки Забели у театральному костюмі, а фантастична істота – напівдіва, напівлебідь. Згущуються сині сутінки, догорає червона смуга заходу, панує тривожний настрій. Царівна-Лебідь не наближається, а відпливає від людей і в останній раз оглядається на людське тепло та світло. Надзвичайно прекрасне її обличчя з величезними очами, в яких ніжність та смуток.
|