Понеділок, 22.10.2018, 00:39
Вітаю Вас Гість | RSS

Літературно-мистецький портал Хмельницької ЗОШ №20

Категорії розділу
Дати, люди мистецтва [112]
Нормативно-правова база [3]
Оголошення [7]
Повідомлення про термінову та важливу інформацію
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 87
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2018 » Серпень » 26 » Цей день в літературі/серпень/26
18:26
Цей день в літературі/серпень/26
1823 — помер Плавильников Василь Олексійович, російський книговидавець, засновник першої російської бібліотеки для читання.
1838 — народився Мар'ян Дубецький, польський історик і письменник, педагог, громадський і політичний діяч.
 
1880 — народився Гійом Аполлінер, французький поет польського походження, художник, критик. Провідник авангардної паризької літератури (член руху кубістів і футуристів). Натхненник сюрреалізму.

Гійом Аполлінер (фр. Guillaume Apollinaire; справжнє ім'я — Вільгельм-Альберт-Володимир-Олександр-Аполлінарій Вонж-Костровицький, 26 серпня 1880 — 9 листопада 1918) — французький поет, художник, критик. Один з основоположників літературного авангарду, що визначив напрямки розвитку французької та світової поезії у ХХ столітті. За українськими мотивами написав поетичний твір «Відповідь запорізьких козаків турецькому султанові», вміщений у збірці «Алкоголі. Вірші 1898–1913» (1913).

Біографія
Народився 26 серпня 1880 р. у Римі. Був позашлюбним сином напівполячки-напівіталійки дворянки Анжеліки Костровицької (російської підданої, дочки польського шляхтича Міхала Аполлінарія Костровицького герба Вонж (мали маєтки біля Новогрудка у Білорусі (в Російській імперії), еміґрував після придушення Польського повстання 1863–1864 р.; служив офіцером у гвардії Папи Римського) та італійки Джульєтти Флоріані), яка втекла з дому з офіцером, італійським аристократом Франческо Флуджі д'Аспермон. Спочатку був записаний як син невідомих батьків під прізвищем Дульчіні, потім мати визнала його і записала під іменем Вільгельм Альберт Влодзімєж Александер Аполлінаріс Костровицький. Таким чином, за похоженням був італійцем, його характеру були властиві «південні», «латинські» середземноморські риси, і таким себе уособлював пізніше. Рідними мовами були італійська та польська мови, оскільки мати зуміли привити йому інтерес до польської культури; французьку він опанував згодом. Не отримав італійського підданства через сумнівне походження.

Дитинство пройшло в Італії, у 1887 разом з матір'ю і молодшим братом Альбером переїхав до Монако, де навчався у релігійному коледжі Св. Карла, потім до Канн, де вступив до ліцею Станіслава, а згодом до Ніцци, де в 1896–1897 роках навчався в ліцеї. Проте через п'ять місяців покинув ліцей, щоб стати вільним літератором. Багато читав, захоплювався романтизмом, фольклором, середньовічними романами, писав вірші, перекладав Боккаччо. Разом з товаришем по ліцею підготував літературно-громадський часопис; у той час з'явився його перший псевдонім Гійом Макабр. Симпатизував анархізмові, очікував на революцію. За характером був емоційним, дотепним, вразливим, меланхолійним, товариським, наївним, схильним до розіграшів і одночасно до самітності. Поширював легенди про те, що його батьком є син одного з Наполеонів Бонапартів або ж Папа Римський.

У 1899 році разом із матір'ю і молодшим братом перебрався в Париж. В офіційній картці реєстрації був записаний як «італієць» і «росіянин». Влаштувався службовцем банківської контори. Жив у скруті, підробляв «літературним негром», згодом оселився окремо від сім'ї. Дебютував 1901 року невеликою добіркою віршів у газеті «Ґранд Франс», підписаних прізвищем Костровицький (серед них — вірш «Місто і серце», в якому сполучається любовна лірика з урбаністичними мотивами, що стало характерно для всієї подальшої творчості).

У 1901 влаштувався домашнім учителем у графині Міло. Разом з нею та її дітьми подорожував по Рейну, наступного року — південною Німеччиною, Австрією та Чехією. У цей час пережив бурхливе нерозділене кохання до гувернантки англійки Анни Плейден, яка теж працювала у Міло. Результатом став цикл «Рейнські вірші» і поема «Пісня нелюбого»(La Chanson du mal-aime).

Повернувшись 1902 р. до Парижа, став редактором фінансового видання «Супутник рантьє». Займався журналістською діяльністю, писав невеликі статті для журналів «Європеєць», «Сонце», «Мессідор», «Соціальна демократія». Того ж року опублікував кілька віршів і оповідань, один з яких — «Єресіарх» («L'eresiarque») уперше підписаний псевдонімом Гійом Аполлінер.

У 1903 році познайомився з поетами Максом Жакобом і Андре Сальмоном, з якими заснував журнал «Езопове свято» («Le Festin d'Esope»), що виходив до 1904 року (вийшло 8 номерів). Відтоді став завсідником літературних кафе, увійшов до паризького середовища авангардистів, серед його знайомих були визнані метри і майбутні знаменитості поети і письменники Жан Мореас, Поль Фор, Альфред Жаррі, художники Моріс де Вламінк, Андре Дерен, Анрі Руссо, Рауль Дюфі, Пабло Пікассо. З Пікассо познайомився у липні 1904 року. Друкувався в журналі «Вірші і проза», що його видавав П.Фор.

Для заробітку писав еротичні і порнографічні романи. Найвідоміший з них — «Одинадцять тисяч різок» (Les onze mille verges), опублікований 1907 року, містив новий погляж на творчість маркіза де Сад.

У 1907 виступав з лекціями в Салоні Незалежних про поезію. У 1908 році в лекції «Нова поетична фаланга» висунув програму нового гуманістичного ліризму.

У 1909 році почав вести рубрику художньої критики в журналах «Непримиренний» і «Французький Меркурій»; резонанс викликала його стаття «Поезія символістів» («Poesie symboliste») (1909).

У травні 1909 року опублікував поему «Пісні нещасливого в любові» («La Chanson du mal-aime»), а в грудні 1909 — поетичну повість «Гниючий чарівник» («L'enchanteurpour-rissant»), проілюстрований Дереном. 1910 року вийшла збірка оповідань «Єресіарх і компанія» («L'eresiarque et Companie»).

У березні 1911 вийшла перша поетична збірка «Бестіарій, або Кортеж Орфея» («Le Bestiaire, ou le Cortege d'Оrphee») мізерним накладом (120 примірників), ЇЇ ідея народилася в майстерні Пікассо: Аполлінер спостерігав, як Пікассо гравірує зображення тварин, і спробував те саме створити в поезії. Проілюстрував збірку Рауль Дюфі. Вона стала прелюдією майбутнього авангардистського перевороту в літературі.

З 1911 року Аполлінер почав вести у газеті «Французький Меркурій» рубрику «Курйози» (вів її аж до смерті).

7 вересня 1911 вибухнув скандал: Аполлінера і Пікассо звинуватили у крадіжці з Лувра картини «Джоконда» Леонардо да Вінчі. Причиною стало те, що Аполлінер прийняв секретарем пройдисвіта Жері П'єре. Одного разу той приніс у подарунок Аполлінерові старовинні іберійські статуетки, викрадені з Лувру; Аполлінер вважав їх джерелом свого надхнення. Через кілька років П'єре вирішив зробити дарунок Пікассо і приніс йому жіночий бюст з тієї ж колекції. Пікассо відмовився взяти його, проте Аполлінер погодився залишити її в себе. Коли в 1911 пропала «Джоконда», він трохи запанікував і наказав П'єре покинути Францію, хоча той був непричетний. Коли в домі Аполлінера знайшли викрадений жіночий бюст з Лувра і листи, з яких було зрозуміло, що він свідомо зберігав у себе викрадене майно, його арештували. Звинувачення грунтувалося на тому, що він, як іноземець, «цілком природно», може не надто шанобливо ставитися до національної культурної скарбниці Франції. Аполлінера ув'язнили в тюрмі Санте, але під впливом протестів громадськості 12 вересня 1911 відпустили. Судовий процес тривав 4 місяці; Пікассо заявив, що не знайомий з Аполлінером, в чому потім каявся. Врешті, судовий процес був закритий за відсутністю складу злочину. Проте пляма на репутації залишилася.

У 1911 Аполлінер просив французького громадянства, але йому відмовили.

У 1912 разом із друзями Аполлінер заснував журнал «Паризькі вечори»; з 1913 став його директором. В журналі публікувалися матеріали про новітні процеси в поезії і мистецтві, творчість А.Руссо, Дерена, де Вламінка, Матісса, Леже, Жакоба, Блеза Сандрара, Пікабіа.

В лютому 1912 опублікував вірш «Міст Мірабо» («Le Pont Mirabeau»), надхненний коханням до художниці Марі Лорансен (1883–1956), що став візитною карткою любовної лірики 20 ст., а в грудні 1912 — поему «Зона» («Zone»), що висунуло його на перше місце серед сучасних поетів.

У травні 1913 Аполлінер видав книгу «Художники-кубісти: Міркування про мистецтво» («Les Peintres cubistes: Meditations esthetiques»), в якій виклав принципи кубізму, намагаючись перенести його принципи на літературу, зокрема ігнорує пунктуацію. Після цього Аполлінера назвали глашатаєм і теоретиком кубізму. У червні 1913 написав статтю «Футуристична антитрадиція» («L'antitradition futuriste») з приводу лютневої 1913 року виставки італійських художників-футуристів.

У 1913 вийшла друга поетична збірка «Алкоголі. Вірші 1898–1913 років» («Alcools»), вона стала програмною для літературного авангарду. До збірки увійшли «Зона», «Пісня нелюбого», «Міст Мірабо». Проте через випадок із «Джокондою» йому не надали Гонкурівської премії.

З початком Першої світової війни на фронт призвали його друзів Рене Даліза, Андре Бійї, П.Реньоля, Жоржа Брака, М. Жакоба, А. Дерена, М. Кремніца. У 1915 Аполлінер сам пішов добровольцем на фронт, щоб здобути французьке громадянство, а заодно здобути прихильність аристократки Луїзи де Коліньї-Шатійон. Проте любовна ідилія тривала недовго; востаннє вони зустрілися в Марселі 29 березня 1915 p., після чого ілюзії поета розвіялися, через кілька днів він відбув на фронт рядовим артилеристом, згодом піхотинцем. Ця любовна історія надала потужного імпульсу, завдяки якому з'явилися 76 поетичних «Послань до Лу» (1915; у збірці «Тінь мого кохання», 1947). На фронті Аполлінер показав себе смілисим солдатом, дослужився до лейтенанта і 9 березня 1916 отримав французьке громадянство. Проте через тиждень, 17 березня 1916 року він отримав важке поранення осколком в голову, йому було проведено трепанацію черепа. Він демобілізувався, проте від травми так і не отямився, почав пиячити.

Після повернення до Парижа видав збірку оповідань «Убивство поета» («Poete assasine»), де стверджував універсальний образ поета-аутсайдера. У червні 1917 в театрі Рене Морбеля на Монмартрі відбулася поставновка буфонної п'єси Аполлінера «Соски Тіресія» («Les Mamelles de Tiresias»), яка викликала скандал і стала першою п'єсою Театру абсурду; у передмові до п'єси Аполлінер вжив поняття «сюрреалізм», що його трактував як «новий реалізм», антитезу абстрагованості символізму і життєподібності натуралізму. Написав комедію «Казанова» («Casanova») і роман «Сидяча жінка», опублікований після смерті (1920). У грудні 1916 виступив з лекцією «Новий дух і поети»(«L'esprit nouveau et les poetes»), що стала його поетичним заповітом. Вірші, написані на фронті, увійшли до збірки «Каліграми. Вірші Миру та Війни» (Calligrammes), виданої у квітні 1918 року, яка стала другою важливою авангардистською збіркою.

Молоді поети визнали Аполлінера метром французької лірики. У 1917 році навколо нього гуртуються майбутні сюрреалісти Андре Бретон і Філіпп Супо. Проте Аполлінер не сприйняв дадаїзму, як деструктивної тенденції в мистецтві.

На початку 1918 року він одружився з красунею Жаклін Кольб. У той період стало відомо, що зник безвісти офіцер бельгійської армії Жері П'єре. Тоді ж Аполлінер написав містерію-буфф «Барви часу». Проте через півроку 9 листопада 1918 помер у Парижі, заразившись іспанкою; похований 13 листопада на цвинтарі Пер-Лашез. Його мати, побичивши на труні подарований нею килим, розрізаний пополам, вигукнула: «О Боже! Він його порізав!». Анжеліка Костровицька померла через місяць, тоді ж помер його молодший брат Альбер.

1884 — народився Ерл Дерр Біггерс, американський письменник, автор творів про детектива китайського походження Чарлі Хана.
1886 — народилася Дора Габе, болгарська поетеса, критик, театрознавець. Голова болгарського ПЕН-клубу.
1904 — народився Крістофер Ішервуд, англійський письменник.
1913 — народився Чаковський Олександр Борисович, російський письменник, головний редактор «Літературної газети».
1914 — народився Хуліо Кортасар, аргентинський письменник і поет, представник напряму «магічний реалізм».
1921 — чекістами розстріляний Гумільов Микола Степанович, російський поет, представник акмеїзму.
1933 — померла Парнок Софія Яківна, російська поетеса, перекладачка, критик та лібретист Срібної Доби.
1945 — помер Франц Верфель, австрійсько-чеський романіст, сценарист та поет.
1958 — помер Іванов Георгій Володимирович, Іванов Георгій Володимирович.
1979 — помер Міка Валтарі, класик фінської літератури, кіносценарист та поет.
1989 — помер Ірвінг Стоун, американський письменник автор художніх біографій знаменитих історичних постатей.
Категорія: Дати, люди мистецтва | Переглядів: 254 | Додав: Vchutel | Теги: театрознавець, сценарист, письменник, Біографія, реалізм, критик, художник, поет, драматург | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
avatar
Пошук
Календар
«  Серпень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Друзі нашого сайту