 1846 — в Переяславі у маєтку свого друга Андрія Козачковського Тарас Шевченко написав свій знаменитий «Заповіт».
Музей «Заповіту» Тараса Григоровича Шевченка — музей у місті Переяслав-Хмельницький, присвячений життю і творчості Тараса Шевченка. Заснований 2008 року.
Музей було засновано 18 квітня 2008 року в місті Переяслав-Хмельницький в колишньому особняку лікаря А. Козачковського, у якого з жовтня 1845 до січня 1846 гостював та лікувався Шевченко. Ще двічі Шевченко побував у Козачковського в червні та в серпні 1859 року. Будинок Козачковського був побудований 1820 року й нині належить до реєстру пам'яток історії та архітектури України. Тут в ніч з 24 на 25 грудня (за старим стилем) 1845 року поет написав свій «Заповіт». Загалом восени 1845 року в Переяславі та у В'юнищах Шевченко написав такі твори, як «Наймичка», «Кавказ», «І мертвим, і живим…» «Холодний яр», «Давидові псалми», «Маленькій Мар'яні», «Минають дні, минають ночі», «Три літа». На завдання Київської Археографічної комісії Тарас Шевченко замалював архітектурні пам'ятки Переяслава. Збереглися такі малюнки як «Вознесенський монастир», «Михайлівська церква», «Покровський собор», «Андруші» (два малюнки з такою назвою), «У В'юнищі», «Кам'яний хрест св. Бориса».
В садибі Козачковського збереглися дві, висаджені разом акації, які посадили Козачковський з Шевченком.
 1846 — у Києві створено Кирило-Мефодіївське товариство.
Кири́ло-Мефо́діївське товариство (Україно-слов'янське товариство, Кирило-Мефодіївське братство) — українська таємна політична організація, що виникла в Києві наприкінці 1845 року та спиралася на традиції українського визвольного й автономістського руху.
Була одним з проявів піднесення національного руху на українських землях та активізації загальнослов'янського руху під впливом визвольних ідей періоду назрівання загальноєвропейської революційної кризи — «весни народів».
 Членами товариства, які називали себе братчиками, стали вихованці й співробітники Київського та Харківського університетів. Провідну роль серед них відігравали М.Костомаров, Т.Шевченко, Г.Андрузький, В.Білозерський, М.Гулак, П.Куліш. Впродовж існування товариства його ідеологія зазнавала істотних змін. Завдання об'єднання слов'ян, що стало підставою виникнення таємної організації, згодом конкретизувалось у двох напрямах — рівноправного співробітництва слов'янських народів та відродження України.
Таємне товариство у складі 12 українських інтелігентів — Україно-Слов'янське товариство (Кирило-Мефодіївське братство) було створене наприкінці 1845 — на початку 1846 року в Києві. Ініціаторами створення братства і його засновниками виступили Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Опанас Маркевич.
 Організація була названа іменами відомих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія. Знаком братства став перстень з написом «Св. Кирило і Мефодій, січень 1846».
Крім організаторів, до братства незабаром увійшли: Георгій Андрузький, Олександр Навроцький, Дмитро Пильчиков, Іван Посяда, Микола Савич, Олександр Тулуб. У квітні 1846 року до братства вступив Тарас Шевченко. Восени 1846 року загальна кількість членів братства, за даними слідства, становила 12 осіб.
Кирило-Мефодіївське братство діяло до кінця березня 1847 р. З появою братства на арену політичної боротьби вийшла українська різночинна інтелігенція.
Цікаві факти
 Суду над кирило-мефодіївцями не було. Їх покарано «по высочайшему повелению», оскільки все трималося в таємниці: не можна було допускати небажаного резонансу.
Коли Шевченка заарештували, на ньому був фрак, сам він був чисто виголений, наче збирався до когось з візитом. Губернатор Фундуклей, який був добре знайомий з Шевченком, здивувався, побачивши, що той при такому параді: «Чого це ви, Тарасе Григоровичу, так прибралися?» — спитав він. «Та бачите, — відповів Шевченко, — я поспішав до Костомарова на вінчання. Він запросив мене боярином, так я ото заки у Броварах мені перепрягали коней, поголився і причепурився, щоб з воза прямо до молодого». «Еге! — відповів Фундуклей. — Коли так, дак куди суджений, туди й боярина».
Основний документ товариства «Закон Божий» («Книги буття українського народу») Микола Гулак під час обшуку встиг сховати в туалеті. Пристав Андрій Юнкер, який виявив пильність і наказав перевірити всі місця в квартирі М. Гулака, отримав 200 крб. сріблом у винагороду.
Міністр внутрішніх справ П. Валуєв у щоденнику писав про донощика Олексія Петрова: «В похвалу государю следует оговорить, что он велел Петрова исключить из университета…»
1975 — на американському телеканалі NBC вперше вийшла в ефір гра «Wheel of Fortune», відома як «Поле чудес».
Народились
1486 — Мартин Агрікола, німецький композитор.
Мартин Агрікола (нім. Martin Agricola, *6 січня 1486, Свебодзін — †10 червня 1556, Магдебург) — німецький композитор, педагог та теоретик музики. Справжнє ім'я Sohr чи Sore.
Біографія
З 1510 року був учителем музики в Магдебурзі, у 1526 році отримав там місце кантора і керівника міської музики («муздиректора»).
В магдебурзьких церквах Агрікола ввів німецький хорал і був серед перших музикантів, які замінили в Німеччині табулатуру партитурою. Автор шести музично-теоретичних трактатів і однієї компіляції, які (у зв'язку з його протестантськими переконаннями) прагнув писати по-німецьки (втім, з великою кількістю «латинізмів»). Особливо значущим є його віршований підручник «Інструментальна музика, по-німецьки» (1528) з численними зображеннями актуальних для того часу музичних інструментів.
Для своїх трактатів написав понад 200 прикладів чотириголосної музики. Збірка з 54 канонів на cantus firmus, складених Агріколою бл. 1545 р. в дидактичних цілях (як навчальний посібник для німецьких музичних шкіл), — цінний пам'ятник німецької інструментальної музики XVI століття.
 1822 — Генріх Шліман, німецький археолог, керівник розкопок у Трої, Мікенах, Коринфі (†1890).
Ге́нріх Шлі́ман (нім. Heinrich Schliemann; * 6 січня 1822, Нойбуков, Мекленбург — † 26 грудня 1890, Неаполь) — німецький підприємець і археолог, керівник розкопок у Трої, Мікенах, Коринфі.
Біографія
У дев'ять років Генріх втратив матір. Батько одружився на молодшій на 20 років служниці Фікен Бенке. У чотирнадцять років Шліману довелось залишити школу й піти учнем у крамницю в маленькому містечку Фюрстенберзі, де працював довгі п'ять з половиною років з п'ятої години ранку до одинадцятої вечора.
У 1841 році він відправився в Гамбург та завербувався юнгою на корабель, що прямував до Венесуели. Через чотирнадцять днів корабель потрапив у жорсткий шторм і затонув біля острова Тексель, а Шліман опинився в госпіталі. За рекомендацією друга родини йому вдається влаштуватися у торговій конторі в Амстердамі. У жалюгідній неопалюваній мансарді він приступає до вивчення мов. Застосовуючи зовсім незвичайний, ним самим створений метод, він за два з половиною роки опановує англійську, французьку, голландську, іспанську, португальську й італійську мови.
Ставши кореспондентом і бухгалтером фірми, що мала торгові зв'язки з Росією, він приступив у 1844 році, у віці 22 років, до вивчення російської мови. Син бідняка, протестантського пастора, учень в крамниці, службовець у конторі (але одночасно й знавець восьми мов), він став торговцем, а потім у запаморочливому злеті досяг посади королівського купця. У 1846 році двадцяти-чотирьох років Шліман їде як агент своєї фірми в Петербург. Роком пізніше він засновує власний торговий дім. Усе це забирає в нього чимало часу і коштує чималої праці. У 1850 році він побував у Північній Америці. Не оминула його й золота лихоманка: він заснував банк для операцій із золотом.
Шліман розпочав свій шлях в бізнесі практично з нуля. Перший досвід заробляння грошей він засвоїв ще в 14 років в крамниці і став одним з найбагатших людей XIX століття. Володів помістями у Франції, Росії, Єгипті і США. Вкладав гроші в банки Великобританії і Бразилії. Під час Кримської війни дві третини пороху постачали в Росію фірми, які належали Шліману.
 1832 — Гюстав Доре, французький художник (†1883).
Поль Гюстав Доре (фр. Paul Gustave Doré) (6 січня 1832, Страсбург—23 січня 1883, Париж) — французький гравер, ілюстратор, живописець та скульптор. Найвидатніший ілюстратор книжок епохи романтизму (близько 90 позицій).
Життя та творчість
Народився в сім'ї будівельника мостів Пєра-Луї-Христофора Доре. З самого раннього дитинства вражав усіх своєю майстерністю малюнка, наприклад в десятирічному віці виконав ілюстрації до «Божественної комедії» Данте. Через деякий час в 1841 році сім'я художника перебирається в Бург-ан-Брес. Цей переїзд дуже вплинув на художню діяльність Доре. В 1847 році разом з матірю переїжджає в Париж, де Гюстава відправляють в ліцей Шарлеман. Потім молодий художник відправляється до головного редактора «Журнал пур рір» Філіпона з серією малюнків подвигів Геракла і він його приймає. В кінці цього ж року виходить альбом літографій «Подвиги Геркулеса», що видав Обер, в якому вказується, що автор цих літографій — п'ятнадцятирічний художник, що виконав їх без допомоги вчителя та класичної освіти.
Відомо, що художник ділив свій робочий день на три частини: ранок присвячував графіці, опівдень — живопису, вечір — знову графіці.
Доре так і не отримав художньої освіти, але значний провів час в Луврі та Національній бібліотеці, вивчаючи картини та гравюри. В тому ж 1847 році він опублікував альбом літографій «Подвиги Геркулеса».
В 1848 році Доре стає учасником салону, де виставляє свої роботи. Через 4 роки він розриває зв'язок з журналом. З цього моменту Гюстав займається оздобленням дешевих видань.
В 1853 році ілюстрував Байрона.
В 1854 році виходить його перша самостійна книжка-альбом «Мальовнича, драматична та карикатурна історія Святої Русі» (повна назва «Мальовнича, драматична та карикатурна історія Святої Русі на підставі текстів хронікерів і істориків Нестора, Сильвестра, Карамзина, Сегура і т. д. в 500 рисунках з коментарями» фр. Histoire pittoresque dramatique et caricaturale de la Sainte Russie , d'après les chroniqueurs et historiens Nestor Nikan Sylvestre Karamsin Ségur etc.).
В 1854 також з'являються ілюстрації до книжки «Гаргантюа та Пантагрюєль», виходить альбом літографій «Паризький звіринець».
В 1855 році вийшли в світ малюнки до «Бешкетні розповіді» Бальзака.
1860-ті рр. принесли світу ілюстрації до «Пекла» та «Раю» Данте, до казок Шарля Перро, до пригод барона Мюнхгаузена та Дон Кіхота.
В 1867 році в Лондоні була проведена виставка витворів французького художника.
З 1869 року співпрацює з Бленчардом Джероллдом. Бленчарда натхнуло видання «Microcosm of London» Томаса Роуландсона, Вільяма Пайна та Рудольфа Акермана, видане в 1808 році. Тому виникає ідея створити багатосторонній образ Лондона та помістити його в одному виданні. В результаті чого Гюстав Доре підписує п'ятирічний проект з Grant & Co. Художник зобов'язується перебувати в Лондоні на протязі трьох місяців і отримує суму в розмірі 10 тис. £ в рік як трудову плату. Книга London: A Pilgrimage з 180 ілюстраціями побачила світ в 1872 році. Однак видання холодно зустріли критики, саме так віднеслись до графіка Art Journal та Westminster Review.
В 1870-х роках Доре виконав цикл гравюр «Версаль та Париж», а також оформив видання по історії Іспанії.
Доре називають найвеличнішим ілюстратором XIX століття за неперевершену гру кольору світла та тіні в його графічних роботах. Похований на кладовищі Пер-Лашез.
1834 — Руданський Степан Васильович, український поет (†1873).
1868 — Вітторіо Монті, італійський скрипаль і композитор, автор знаменитого «Чардашу».
1872 — Скрябін Олександр Миколайович, російський композитор (†1915).
1880 — Сергій Мельгунов, російський історик, публіцист (†1956).
1893 — Михайло Геловані, грузинський актор, режисер (†1956).
1898 — Сосюра Володимир Миколайович, український поет, один з найяскравіших ліриків в українській літературі.
1905 — Ерік Френк Расселл, англійський письменник-фантаст.
1906 — Лев Долинський, український мистецтвознавець (†1963)
1911 — Микола Крючков, російський актор (†1994).
1938 — Стус Василь Семенович, український поет.
1938 — Адріано Челентано, італійський актор, співак.
1938 — Шепітько Лариса Юхимівна, український радянський кінорежисер, сценарист, автор стрічки «Сходження».
1944 — Вен Маккой, американський вокаліст, піаніст, композитор, продюсер.
1946 — Сід Барретт, англійський співак, композитор, гітарист, учасник гурту «Pink Floyd».
1953 — Малкольм Янг, гітарист гурту «AC/DC».
1955 — Ровен Аткінсон, британський актор-комік («Містер Бін»).
1964 — Марк О'Тулл, бас-гітарист гурту «Frankie Goes To Hollywood».
|