 1825 — у Москві відкрито нове приміщення Большого театру, збудованого у стилі класицизму за проектом архітектора Йосипа Бове.
Державний академічний Большой театр Росії, Державний академічний театр опери та балету Росії, або просто Большой театр — найбільший в Росії та один з найвагоміших театрів опери та балету. Розташований у центрі Москви, на Театральній площі.
В українській мові іноді вживаються також назви Державний академічний Великий театр Росії (ДАВТ) або просто Великий театр Росії.
Перші кроки
Історія театру починається з 1776 року, коли губернський прокурор князь Петро Васильович Урусов отримав дозвіл імператриці Катерини II «утримувати… театральні всякого роду вистави, а також концерти, воксали та маскаради». Князь почав будівництво театру, який — за місцем розташування на вулиці Петровка (на правом березі Неглінки) — був названий Петровським. Однак театр Урусова згорів ще до відкриття, і князь передав завдання своєму компаньйонові, англійському підприємцю Майклу (Михайлу) Медоксу. Якраз Медокс побудував Великий Театр.
Петровський театр Медокса простояв 25 років — 8 жовтня 1805 року будинок згорів. Новий будинок було побудовано Карлом Івановичем Россі на Арбатській площі. Однак і він, будучи дерев'яним, згорів у 1812, під час захоплення Москви Наполеоном.
У 1821 році почалось будівництво театру на першому місці за проетом О. Бове та ректора петербурзької академії А. Михайлова. Театр відкрили 6 (18) січня 1825 року виставою «Торжество муз».
1842 року тетар перейшов під керівництво петербурзької дирекції імператорських театрів; з Петербургу до Москви переїхала оперна трупа.
11 березня 1853 театр згорів; вогонь зберіг лише зовнішні стіни та колонаду головного входу. За три роки театр був відновлений під керівництвом архітектора А. К. Кавоса. Замість загиблої під час пожару алебастрової скульптури Аполлона над головним портиком встановили бронзову квадригу роботи Петра Клодта. Театр відкрився знову 20 серпня 1856 року.
29 листопада 2002 року прем'єрою опери Миколи Андрійовича Римського-Корсакова «Снігуронька» відкрилася Нова сцена Великого театру.
1 липня 2005 року Головна сцена Большого театру зачинилася на реконструкцію. Останнім спектаклем, показаним на головній сцені до закриття стала опера Модеста Петровича Мусоргського «Борис Годунов»(30 червня 2005 року). Заплановане відкриття — 2 жовтня 2011.
1918 — на зборах студентів Київського університету Святого Володимира та Українського національного університету ухвалено рішення створити студентський курінь імені Січових стрільців.
1926 — на Арбаті в кінотеатрі «Художній» пройшла прем'єра фільму Сергія Ейзенштейна «Броненосець Потьомкін». Фільм постійно включається кінокритиками в десятку найкращих фільмів всіх часів і народів.
1964 — «Бітлз» уперше потрапили в американський хіт-парад з піснею «I want to hold your hand», що зайняла 45-е місце. Через два тижні вона вже очолювала список найпопулярних пісень.
1980 — альбом «The Wall» гурту «Pink Floyd» очолив чарт «Біллборд». Цей альбом став однією з найвідоміших робіт групи.
Народились 18 січня
 1672 — Антуан Гудар де Ламотт, французький поет, драматург, лібретист, критик.
Антуан Удар де Ламотт (зустрічається варіант написання Ла Мотт; фр. Antoine Houdar de la Motte, 18 січня 1672, Париж - 26 січень 1731, там же) - французький поет, драматург і лібретист, член Французької академії (з 1710).
Біографія
Антуан Удар де Ламотт народився 18 січня 1672 року в Парижі в сім'ї шапкаря.
Дебютував в 1693 році комедією «Оригінали», яка провалилася під час постановки; засмучений Ламотт відмовився від продовження письменницької кар'єри і вступив в чернечий орден траппістов. Однак через чотири роки Ламотт повернувся до літератури, почавши з оперних лібрето - зокрема, опери-балету Андре Кампра «Галантний Європа» (L'Europe galante, 1697).
Надалі Ламотт писав також трагедії, з яких особливим успіхом користувалася заснована на п'єсі Камоенса «Інес де Кастро» (фр. Inès de Castro, 1723), порівнює сучасниками з драматургією Корнеля. Популярні були також байки і оди Ламотта. У пізні роки Ламотт вів переписку (зокрема, з Бернаром Фонтенелем), і подальша публікація цього листування зміцнила образ Ламотта як не застереженого умовностями мислителя і тонкого стиліста.
Одним з найбільш значних епізодів творчої біографії Ламотта стала гомерівська полеміка, що розгорнулася за підтримки впливової господині літературного салону маркізи де Ламбер, постійним відвідувачем якого був Ламотт. Після появи в 1699 році прозового перекладу «Іліади», виконаного Ганною Дасье і зробив гомерівський епос фактом поточної французької літературної життя, Ламотт підготував і опублікував в 1714 році віршоване перекладення цього перекладу в значно скороченому і зміненому вигляді (скоротивши 12 пісень з 24 і значно переробивши інші). У передували переклад «Міркуваннях про Гомера» (фр. Discours sur Homère) Ламотт писав про те, що сучасна література далеко пішла вперед від античної, і слід наблизити античні шедеври до сучасності, спрощуючи стиль і форму. Відповідь Дасье, яка також була частою гостею салону маркізи де Ламбер, в памфлеті «Про причини псування смаку» з'явився в тому ж році і був вельми різкий за формою. Ламотт, не прийнявши загострення тону дискусії, відповів книгою «Заперечення на критику» (фр. Réflexions sur la critique, 1716), з філософських позицій його підтримав Жан Террасон. Підсумок дискусії підбив примирної роботою «Гомер на суді» Клод Бюфье, помічав, що на власні гідності Гомера жодна сторона не робила замах; 5 квітня 1716 року на званій вечері Ламотт і Дасье зустрілися і підняли келих на честь Гомера, на чому полеміка була завершена.
У 1710 році Ламотт був обраний до Французької академії.
Антуан Удар де Ламотт помер 26 грудня 1731 року в рідному місті.
1689 — Шарль Луї де Монтеск'є, французький філософ, письменник.
1841 — Емануель Шабріє, французький композитор романтичного напрямку, творчість якого вплинула на таких композиторів, як Дебюссі, Равель, Стравінський, Пуленк, Ріхард Штраус, композиторів групи «Французька шістка».
1864 — Їжакевич Іван Сидорович, видатний український живописець, письменник і графік; художній керівник рисувальної школи в Києво-Печерській Лаврі, розписав Свято-Покровську церкву у Покровському монастирі, Церкву Всіх Святих і Храм преподобних Антонія та Феодосія Печерських Києво-Печерської лаври.
1867 — Даріо Рубен, нікарагуанський поет
1882 — Алан Мілн, англійський письменник, батько Вінні Пуха
1882 — Олександра Екстер, видатна українська художниця-авангардистка (кубофутуризм, супрематизм, конструктивізм).
1904 — Кері Грант, американський актор
1913 — Денні Кей, американський актор
1925 — Жіль Делез, французький філософ
1947 — Кітано Такесі, японський актор, режисер і сценарист
1955 — Кевін Костнер, американський актор («Послання в пляшці», «Охоронець», «Джон Ф. Кеннеді. Постріли в Далласі»), режисер і продюсер, лауреат премії «Оскар» («Той, що танцює з вовками»)
1962 — Тамара Гвердцителі, грузинська співачка
|