 1923 — у Харкові РНК УСРР прийняла постанову «Про вшанування сорокарічної сценічної діяльності М. Заньковецької». Їй було присвоєне звання народної артистки УСРР, призначено підвищену довічну пенсію та перейменовано на її честь колишній Троїцький народний будинок на Театр ім. Заньковецької.
Націона́льний академі́чний украї́нський драмати́чний теа́тр і́мені Марі́ї Занькове́цької — відкритий як «Театр Скарбека» у Львові 28 березня 1842 року. На момент відкриття був третім за розмірами театром Європи. Будинок театру займає цілий квартал, обмежений вулицею Лесі Українки, проспектом Свободи, площею Князя Ярослава Осмомисла та вулицею Театральною. Зведений у класичному стилі за проектом архітекторів Л. Піхля та Й. Зальцмана.
 Марія Костянти́нівна Занькове́цька (справжнє прізвище — Адасовська; 23 липня (4 серпня) 1854 село Заньки, нині Ніжинський район, Чернігівська область — 4 жовтня 1934 Київ) — українська актриса і театральна діячка, провідна зірка українського театру кінця ХІХ і початку ХХ століть. Народна артистка Української РСР (1922).
Народилася 4 серпня (23 липня ст. с.) 1854 року в с. Заньки, нині Ніжинський район, Чернігівська область, Україна (тоді Ніжинський район, Чернігівська губернія) п'ятою дитиною у багатодітній родині збіднілого дворянина Костянтина Костянтиновича Адасовського та міщанки з Чернігова Марії Василівни Нефедової. Предки Марії походили з козацької старшини ХVІІ–ХVІІІ століть. Дід, Костянтин Григорович Адасовський, був героєм воєн з Наполеоном I, поручиком Бутирського піхотного полку, а батько, Костянтин Костянтинович Адасовський, — суддею.
З десяти років Марія почала навчання у приватному пансіоні Осовської в Чернігові. Батько Марії мав чудовий голос, соковитий баритон, а Марія — сильне меццо-сопрано. Удвох вони часто влаштовували для гостей свого дому у Заньках сімейні концерти.
В 1871 чи 1872 у сімнадцять років вона стала дружиною артилерійського офіцера Хлистова й опинилася в Бессарабії, у фортеці Бендери. У цей час вперше зустрілася з Миколою Тобілевичем.
1876-го вийшла на сцену ніжинського театру. До кінця свого життя не поривала зв'язків з театральним колом Ніжина, де вона мешкала постійно протягом 1902–1924 та з перервами, повертаючись після гастролей, до 1932. У Ніжині вона мала свій будинок, який зберігся дотепер.
27 жовтня 1882 у міському театрі Єлисаветграда (нині Кропивницький) під орудою Марка Кропивницького розпочався творчий шлях видатної української актриси. Вперше на професійній сцені вона зіграла роль Наталки («Наталка Полтавка») Івана Котляревського.
Пізніше Марія Заньковецька (вона взяла цей псевдонім на згадку про щасливе дитинство в рідному селі Заньки) працювала в найпопулярніших і найпрофесійніших українських трупах Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Івана Карпенка-Карого.
Актриса створювала образи, проникнуті справжнім драматизмом і запальною комедійністю. Вона уславляла своєю грою звичайних простих людей, розкриваючи безмежність їхніх душ. Маючи чудовий голос — драматичне сопрано, незрівнянно виконувала у спектаклях українські народні пісні. Була серед засновників театру Миколи Садовського в Полтаві. Домагалася відкриття в Ніжині стаціонарного державного театру. 1918-го вона організувала народний театр «Українська трупа під орудою М. К. Заньковецької». У театрі грали Борис Романицький, Т. Садовський, Андрій Ратмиров, В. Сосницький. Були поставлені спектаклі «Наталка Полтавка», «Гетьман Дорошенко», «Циганка Аза». Визнаючи її сценічні заслуги, у червні 1918 гетьман Скоропадський затвердив ухвалену Радою міністрів постанову про призначення їй довічної державної пенсії.
1922-го Україна урочисто відсвяткувала 40-річчя діяльності М. К. Заньковецької. Їй першій в Україні уряд присвоїв високе звання Народної артистки республіки. До Києва прибула і делегація з Ніжина у складі Ф. Д. Проценка, Т. А. Агре та двох дівчат з села Заньки. Побачивши земляків, Марія Костянтинівна схвилювалася до сліз. Ніжинці вручили їй подарунки та привітання, в якому говорилося:
« У плеяді корифеїв української сцени Ваш талант сяяв таким яскравим сяйвом і так із сцени освітлював глядачам правду і кривду життя, що захоплював їх до найвищого екстазу, а ті утиски і пригнічення українського театру, культури і письменництва, які чинились царським режимом, блякли в промінні Вашого генія.
Нелегко було Вам добувати дозвіл царської влади показати дійсне українське театральне мистецтво в такому центрі, як Петербург. І тоді передова критика і корифеї критики і літератури схилили голови перед Вашим генієм і визнали в пресі, що Ваш талант сяє яскравіше, ніж талант всесвітньої Сари Бернар…»
Останні роки свого життя Марія Заньковецька жила з родиною своєї племінниці Наталії Олександрівни Волик (Адасовської) у Києві в будинку по вул. Великій Васильківській, 121. Чоловіка Наталії Олександрівни, відомого мецената і антрепренера Федора Волика, Марія Костянтинівна вважала своїм другом. Ще 1903 року вона виступала в трупі Волика.
Померла 4 жовтня 1934. Похована в Києві на Байковому кладовищі (надгробок — мармур, граніт; скульптор Юхим Білостоцький). Статтями на смерть актриси відгукнулися українські газети у «вільному світі» поза СРСР, зокрема львівське «Діло».
« Дістали ми телєграфічну вістку про смерть Марії Заньковецької. Дехто думав, що більш як сороклітня її праця на сцені і пізніші злидні, особливо останніх літ, зігнали її тихцем зі світа, як багато наших чільних діячів, про яких питаємось вряди-годи: “Чи живе ще?” Артистка, що сходить зі сцени відчуває це як великий удар і рідко коли переживає його. Заньковецька мала величезну життєву енергію і ця енергія дала перемогти їй найтяжчі умовини акторської праці у мандрівних трупах, пізніше і роки лихоліття. »
Дружила з сім'єю Богомольців — Олександром Богомольцем (1881—1946), президентом Академії Наук України, його батьками, а також з двоюрідною сестрою академіка Наталею Богомолець-Лазурською (1880—1959), з якою грала на одній сцені.
Деякі театральні роботи
В її репертуарі більше 30 ролей на сцені. Це переважно драматично-героїчні персонажі. Вона «пережила» жіноче безталання Харитини («Наймичка» Івана Карпенка-Карого, 1887), Олени («Глитай, або ж Павук» Марка Кропивницького, 1883), Ази («Циганка Аза» Михайла Старицького, 1892), Катрі і Цвіркунки («Не судилось», 1889, «Чорноморці», 1882 Михайла Старицького), Галі («Назар Стодоля», 1882 Тараса Шевченка) та Квітчиної Уляни («Сватання на Гончарівці»). А ще: Аксюші з «Лісу» Олександра Островського (1891) та Йо із «Загибелі Надії» Гейєрманса.
Найкращими її ролями були:
Наталка («Наталка Полтавка» І. Котляревського),
Галя, Ярина («Назар Стодоля», «Невольник» Т. Шевченка),
Олена, Оксана, Зінька («Глитай, або ж павук», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Дві сім'ї» М. Л. Кропивницького),
Харитина, Софія («Наймичка», «Безталанна» І. Карпенка-Карого),
Катря («Не судилося» М.Старицького), Наталя («Лимерівна» Панаса Мирного).
З комедійного репертуару — Цвіркунка («Чорноморці» М. Старицького) та інші
Фільмографія
Грала Наталку в кінофільмі «Наталка Полтавка» (1909), матір у стрічці «Остап Бандура» (1923).
Пам'ять
Ім'ям Заньковецької названо український драматичний театр у Львові (1923), вулиці в Києві, Ковелі, Коломиї, Львові, Ніжині, Луцьку, Одесі, Ужгороді, Червонограді, Чернівцях, Чернігові, провулок у Полтаві. 1960 створено меморіальний музей-квартиру Заньковецької в Києві, 1964 — Меморіальний музей Заньковецької М. К. у селі Заньки.
Їй споруджено пам'ятники у Києві (1974, скульптор Г. Кальченко), у селі Заньки (1984, скульптор Ю. Станецький) і Ніжині (1993, скульптор О. Скобліков).
1971 письменник Іван Рябокляч написав п'єсу «Марія Заньковецька».
2004 року НБУ випустив пам'ятну монету, присвячену 150-річчю від дня народження видатної актриси.
1942 — рейхскомісар України Е. Кох видав директиву всім генерал- і гебітскомісарам про умови відкриття початкових шкіл. Навчанням охоплювалися діти віком до 11 років. Але школу дозволялося відкрити при дотриманні певних умов, зокрема: наявність палива, відсутність небезпеки поширення інфекційних захворювань, наявність достатньої кількості благонадійних учительських сил, відсутність потреби використання шкільних будинків для інших необхідних цілей. Запроваджувалася українська мова навчання. Заборонялося використовувати радянські підручники, посібники, плани, програми.
1981 — відбулася прем'єра серіалу «Династія» на телеканалі Ай-Бі-Сі.
НАРОДИЛИСЯ
1591 — Хосе де Рібера, видатний художник Іспанії 17 століття, що довго жив і працював у місті Неаполь, Італія.
1597 — Франсуа Дюкенуа, відомий італо-фламандський скульптор 17 століття, представник стилю бароко.
1628 — Шарль Перро, французький письменник-казкар.
1711 — Гаетано Латілла, італійський оперний композитор.
1715 — Жак Дюфлі, французький клавесиніст і композитор.
1777 — Давидов Степан, композитор, співак і диригент († 1825).
1800 — Ежен Луї Ламі, французький живописець, учень Антуана Жана Гро, Ораса Верне та Французької академії академії мистецтв.
1873 — Василь Кричевський, український художник і архітектор, патріарх родини Кричевських, що дала українському мистецтву кількох видатних особистостей.
1876 — Джек Лондон, американський письменник.
1878 — Гнат Хоткевич, український письменник, бандурист, композитор, театральний і громадсько-політичний діяч, мистецтвознавець, етнограф.
1908 — Жан Делануа, французький актор, кінорежисер, сценарист, володар золотої пальмової гілки Каннів/
1909 — Марія Примаченко, українська народна художниця, представниця «наївного мистецтва».
1929 — Мащенко Микола Павлович, український кінорежисер, народний артист УРСР (1983).
1936 — Раймонд Паулс, латвійський композитор.
1941 — Мулявін Володимир, білоруський музикант, композитор, засновник і художній керівник білоруського вокально-інструментального ансамблю «Пісняри»
1949 — Харукі Муракамі, популярний японський письменник і перекладач.
1960 — Станісла́в Бокла́н, український актор театру та кіно, народний артист України.
1986 — Джемма Артертон, англійська актриса, знялась у фільмах «Квант милосердя», «Битва титанів», «Принц Персії: піски часу» та інших.
1986 — Огнєвіч Злата Леонідівна, українська співачка. Представниця України на пісенному конкурсі Євробачення 2013, посіла третє місце.
|