Четвер, 28.03.2024, 16:06
Вітаю Вас Гість | RSS

Літературно-мистецький портал Хмельницької ЗОШ №20

Категорії розділу
Дати, люди мистецтва [113]
Нормативно-правова база [3]
Оголошення [7]
Повідомлення про термінову та важливу інформацію
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 112
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Головна » 2021 » Липень » 17 » 17 липня - Дні історії
10:10
17 липня - Дні історії

17 липня народилися...

1849 — Олена Пчілка (Ольга Петрівна Косач), українська письменниця, редактор-видавець; мати Лесі Українки, сестра Михайла Драгоманов   

Оле́на Пчі́лка (справжнє ім'я Ольга Петрівна Косач, з дому Драгоманова; 5 (17) липня 1849, Гадяч — 4 жовтня 1930) — українська письменниця, меценатка, перекладачка, етнографиня, фольклористка, публіцистка, громадська діячка, членкиня-кореспондентка Всеукраїнської академії наук (1925)[1][2]; мати поетеси Лесі Українки, сестра професора Михайла Драгоманова. 

Народилася 5 (17 липня) 1849 року в містечку Гадяч, що на Полтавщині, в родині небагатого поміщика, дворянина Петра Якимовича Драгоманова. Початкову освіту отримала вдома. Батьки прищепили їй любов до літератури, до української народної пісні, казки, обрядовості. В 1866 році закінчила київський «Зразковий пансіон шляхетних дівиць».

Влітку 1868 року разом з чоловіком Петром Антоновичем Косачом виїхали на Волинь, до місця його служби, у місто Новоград-Волинський, де, займаючись етнографією, записувала пісні, обряди, народні звичаї, збирала зразки народних вишивок. 25 лютого 1871 року тут народилася дочка Лариса, яка ввійшла в українську та світову літературу як Леся Українка. Два сини й чотири дочки виростила сім'я Косачів.
Свій творчий шлях розпочала з перекладів поетичних творів Пушкіна і Лермонтова. 1876 року вийшла друком у Києві її книжка «Український народний орнамент», яка принесла Олені Пчілці славу першого в Україні знавця цього виду народного мистецтва, в 1881 році вийшла збірка перекладів з Миколи Гоголя і з Олександра Пушкіна й Михайла Лєрмонтова «Українським дітям», видала своїм коштом «Співомовки» С. Руданського (1880). З 1883 року почала друкувати вірші та оповідання у львівському журналі «Зоря», перша збірка поезій «Думки-мережанки» (1886). Одночасно брала діяльну участь у жіночому русі, в 1887 році разом з Наталією Кобринською видала у Львові альманах «Перший вінок».

Навесні 1879 року О. П. Косач з дітьми приїхала в Луцьк до свого чоловіка, якого було переведено на посаду голови Луцько-Дубенського з'їзду мирових посередників. У Луцьку вона вступила в драматичне товариство, а гроші, зібрані від спектаклів, запропонувала використати для придбання українських книг для клубної бібліотеки.

У 1890-х роках жила в Києві.

1903 року на відкритті пам'ятника Іванові Котляревському у Полтаві Олена Пчілка виступає українською мовою, порушуючи тим встановлену царською владою категоричну заборону.

В 1905 Олена Пчілка — серед чотирьох делегатів української інтелігенції у Санкт-Петербурзі на перемовинах з царським прем’єром графом Сергієм Вітте безрезультатно добивалася відміни багаторічної заборони на україномовний друк і шкільництво.

У 1906–1914 — видавець журналу «Рідний Край» з додатком «Молода Україна» (1908–1914), «Газети Гадяцького земства» (1917–1919).

Національні і соціальні мотиви становили основний зміст творів Олени Пчілки, в яких вона виступала проти денаціоналізації, русифікації, проти національного і політичного гніту, проти чужої школи з її бездушністю та формалізмом, показувала, як національно свідома українська молодь в добу глухої реакції шукала шляхів до визволення свого народу.

1920 року, за більшовиків, під час святкування дня народження Тараса Шевченка у Гадяцькій гімназії, Олена Пчілка огорнула погруддя поета національним синьо-жовтим стягом. І коли розлючений комісар Крамаренко зірвав прапор, обурено скандує: «Ганьба Крамаренкові!». Переповнений зал дружно підтримав її. За антибільшовицькі виступи заарештована в Гадячі. Після звільнення з арешту виїхала в Могилів-Подільський, де перебувала до 1924 року, а відтоді до смерті жила в Києві, працюючи в комісіях УАН, членом-кореспондентом з 1925 року.

Померла 4 жовтня 1930 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі поруч з чоловіком, донькою і сином.

1936 — Петро Нікітін, український актор, народний артист України (1981)

Нікітін Петро Іванович (нар. 17 липня 1936 — пом. 26 травня 2005) — український актор. Народився 17 липня 1936 року в с. Лиски Воронезької області (Росія). Після закінчення середньої школи працював на шахтах Кривого Рогу, брав участь у народному театрі. У 1958—1962 роках навчався у Харківському театральному інституті. З 1962 року працював актором Чернівецького українського музично-драматичного театру ім. Ольги Кобилянської. Помер 26 травня 2005 в Чернівцях.

Створив багато яскравих різнопланових образів, позначених глибиною психологічного малюнка, реалістичністю, сценічною привабливістю.

Яків («Яків Богомолов» М. Горького);
Хмарний («Алмазне жорно» І. Кочерги);
Микола («Наталка-Полтавка» І. Котляревського);
Юрій Катрич і Туровець («Зачарований вітряк», «Дума про любов» М. Стельмаха);
Террачіні («Пам'ять серця» О. Корнійчука);
Дон-Жуан («Камінний господар» Л. Українки);
капрал («Матінка Кураж та її діти» Б. Брехта);
Кичатий («Назар Стодоля» Т. Шевченка);
учитель («Безіменна зірка» М. Себестіану);
Ленін («Кремлівські куранти» М. Погодіна);
Лейба («Жидівка-вихрестка» І. Тогобочного) та ін.
У творчому доробку артиста низка неповторних образів у виставах сценічного літопису Буковини: Тимофій («Дністрові кручі» за Ю. Федьковичем), Трикамінь («Вітрова донька» В. Зубаря), Андрій («Полум'яні серця» С. Снігура), Циган («Карпатська легенда» Л. Новицького). Особливі мистецькі здобутки — образи Савки та Івоніки за творами О. Кобилянської «Вовчиха» (1963) та «Земля» (1980).

1945 — Олексій Рибников, автор музики до понад 80 радянських фільмів

Олексі́й Льво́вич Ри́бников (*17 липня 1945, Москва, Російська РФСР) — радянський і російський композитор, Народний артист Росії (1999), Заслужений діяч мистецтв, лауреат міжнародних та громадських премій. З 1969 року — член Спілки композиторів. З 1979 — Союзу кінематографістів. Член Ради при Президентові Росії з культури і мистецтва та Комітету з премій Уряду Москви. Президент Національної премії та фестивалю «Музичне серце театру».

Народився у родині митців. Мати була художником-дизайнером, батько — скрипалем, що працював в оркестрі Олександра Цфасмана. Рибников почав пробувати себе як композитора вже в дитинстві: у 8 років написав кілька фортепіанних п'єс, в 11 — балет «Кіт у чоботях».

З 1956 по 1962 роки навчався в Центральній музичній школі при Московській консерваторії. У 1962—1967 вчився в Московській консерваторії по класу композиції А. І. Хачатуряна, яку закінчив з відзнакою 1967 року, а 1969 закінчив аспірантуру по класу цього ж музиканта.

З 1969 по 1975 рік Олексій Рибников викладав в Московській консерваторії на кафедрі композиції.

У 1979 році Олексій Рибников був визнаний Всесоюзним хіт-парадом найпопулярнішим композитором року і нагороджений премією за найкращу музику до кінофільму на Московському міжнародному кінофестивалі. В 1989 році загальний тираж проданих дисків з музикою А. Рибникова перевищив 10 мільйонів екземплярів.

В 1988 році Олексій Рибников заснував Виробничо-творче об'єднання «Сучасна опера» при Спілці композиторів СРСР. В 1992 році тут була представлена ​​публіці музична містерія А. Рибникова «Літургія оголошених».

В 1999 році Постановою Уряду Москви при Комітеті з культури Москви був створений Театр Олексія Рибникова.

З 26 липня 2010 року — член Патріаршої ради з культури (Російська православна церква).

2012 року на на виборах в Президенти РФ був довіреною особою чинного прем'єр-міністра Володимира Путіна.

Живе і працює в Москві. Дружина — Тетяна, закінчила МГУ імені М. В. Ломоносова. Дочка — Анна, кінорежисер. Син — Дмитро, композитор, музикант.

Творчість
Автор музики до численних кінофільмів, мультфільмів, музичних спектаклів. а також камерної і симфонічної музики.

Мюзикли
«Зірка і Смерть Хоакіна Мур'єти» («Звезда и Смерть Хоакина Мурьеты»), 1975 р., перша постановка на сцені театру Ленком −1976. Відновлено театром Рибникова в 2007 році
«Юнона і Авось»: перша прем'єра пройшла в Храмі в Філях і спектакль називався «Авось» (1979), потім перша постановка в театрі в 1982 вже під назвою «Юнона і Авось». Прем'єра оновленої версії відбулася в липні 2009 року у Франції.
«Літургія оголошених» («Литургия оглашенных»), 1983—1989. Перша постановка — 1992
«Буратіно», лібрето Софії Троїцької, тексти пісень Юрій Ентін, постановка Театру Олексія Рибникова в березні 2006 року
«Червона шапочка» («Красная Шапочка»), тексти пісень Юлій Кім, тексти інтермедій Олександр Рихлов, постановка Театру Олексія Рибникова в 2007—2008
«Війна і мир» за мотивами однойменного роману Л. Толстого, написан у 2011.

Категорія: Дати, люди мистецтва | Переглядів: 545 | Додав: Vchutel | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
avatar
Пошук
Календар
«  Липень 2021  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Друзі нашого сайту