1951 — опубліковано повість Дж. Селінджера «Над прірвою у житі».

«Ловець у житі», або «Над прірвою у житі», (англ. The Catcher in the Rye) — роман американського письменника Джерома Селінджера. Цей твір, над яким автор, як стверджують критики, працював під час війни, є центральним у прозі Селінджера. Номер 15 у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік.
«Ловець у житі» — центральний твір Селінджера. Автор вибирає форму роману-сповіді, найекспресивнішу з можливих романних форм. Тільки-но вийшовши з друку, роман здобув прихильність читачів і вже через кілька місяців посідає перше місце у списку американських бестселерів.
Твір набув величезної популярності — особливо серед молоді — і справив істотний вплив на світову культуру другої половини XX століття. Цікаво, що кожне покоління молодих американців сприймало книгу по-своєму — від нігілізму до утвердження гуманістичних ідеалів. Перекладений майже всіма мовами світу щорічно продається понад мільйона примірників книги (більше 65 млн від першого видання).

Сюжет

У романі від імені 16-річного підлітка Голдена Колфілда у вельми відвертій формі розповідається про загострене сприйняття американської дійсності й неприйняття загальних канонів і моралі сучасного суспільства.

Сімнадцятирічний Голден Колфілд, головний герой твору, знаходячись на лікуванні у туберкульозному диспансері, розповідає про те, що сталося майже рік тому, коли йому було шістнадцять років. Автор знайомить нас з героєм в хвилину гострої моральної кризи, коли зіткнення з навколишнім світом стало для Голдена нестерпним. По-перше, після багатьох нагадувань і попереджень Холдена виключають за неуспішність із Пенсі, привілейованої школи, — попереду у нього нерадісний шлях додому в Нью-Йорк, тим більше, що його вже виключали з тої ж причини з трьох інших коледжів. По-друге, Голден не зміг впоратися з роллю капітана шкільної команди: через неуважність він залишив у метро все спортивне спорядження своїх товаришів, і всій команді довелося ні з чим повертатися до рідної школи. По-третє, сам Голден дає підстави для складних відносин з товаришами. Він дуже соромливий, нелюб'язний, часто буває просто грубим, намагається притримуватись насмішкуватого тону в розмові з товаришами.

Але над усе Голдена пригнічує відсутність елементарної людяності у стосунках між людьми. Навколо обман і лицемірство, «липа», як сказав сам Голден.

Він тяжко страждає від безвиході, приреченості усіх його спроб побудувати своє життя на справедливості та відкритості. Вчитись для того, щоб «працювати у якій-небудь конторі, їздити на роботу в машині або автобусах по Медисон-авеню і читати газети, і грати в бридж усі вечори, і ходити в кіно», — таким уявляється Голдену життя більшості забезпечених американців. Але таке життя для нього неприйнятне. Звідси його самотність, внутрішня ізоляція від навколишнього світу, повний розлад відносно головних життєвих цінностей, небажання підстроюватися під світ дорослих. Голден дуже боляче переживає перехід із світу дитячого, відкритого і демократичного, у світ дорослих, повний умовностей і розмежувань. Голден мріє врятувати дітей від прірви дорослішання, недаремно дещо змінені слова Р. Бернса «Якщо ти ловив когось увечері в житі» винесені в назву книги.

Більше усього Голден боїться стати таким, як дорослі, пристосуватися до навколишньої неправди, тому він і повстає проти того, що здається йому «показухою».

У свій час Голден пережив те, що переживає кожен підліток його віку. Йому здається, що світ повстає проти нього, що все навколо — холодне й бездушне. Тому і захоплює герой кожне нове покоління підлітків, що переживає подібну драму. Адже вони знаходять у переживаннях Голдена думки і почуття, подібні до своїх власних.

Цікаві факти

Твір набув скандальної слави зокрема через убивство учасника The Beatles Джона Леннона. Коли поліція приїхала на місце події, вбивця (Марк Девід Чепмен) тримав у руках примірник роману. Згодом він заявив, що заклик убити Джона Леннона відшукав на сторінках книги, втім його визнали осудним.

Переклади українською.

Перший переклад цього твору українською мовою вийшов під назвою «Над прірвою у житі», що є аналогом назви російського перекладу («Над пропастью во ржи»). Перевидання того ж перекладу 2010 року вийшло вже під назвою «Ловець у житі», що є буквальним перекладом оригінальної назви англійською.

Назва книжки пов’язана з уявленнями головного героя, коли він читав вірш:

(...) я собі уявляв, як табунець малечі грається серед поля - кругом жито й жито, куди не глянь. Тисячі дітлахів, і довкола - жодної людини, тобто жодної дорослої людини. Крім мене, звичайно. А я стою на краю страшнющої прірви. Нібито я повинен ловити малюків, якщо вони підбіжать дуже близько до прірви. Бо вони граються, гасають і не дивляться, куди біжать. А я повинен звідкись вискакувати й ловити їх, щоб не зірвались у прірву. Оце й усе, що я маю цілий день робити. Стерегти дітей над прірвою в житі. Дурниці, звичайно, я знаю, але це - єдине, чого мені хочеться по-справжньому. Дурниці, звичайно.

2010 — в Одесі відкрили новий кінофестиваль — Перший Одеський міжнародний кінофестиваль

1-й Одеський міжнародний кінофестиваль пройшов із 16 по 24 липня 2010 року в Одесі, Україна, і відразу ж став однією з резонансних українських кіноподій року: велика програма включала більше 70 фільмів, які подивилося близько 40 тисяч глядачів.
У конкурсній програмі було представлено 16 фільмів із США, Франції, Голландії, Іспанії, Італії, України, Польщі, Японії, Німеччини, Перу, Росії, Індії, Великої Британії, Канади.
Міжнародне журі фестивалю очолив голландський режисер Йос Стеллінг.
У дні фестивалю на фестивальних майданчиках було показано понад 70 фільмів, а гостями молодого кінофоруму стали голлівудський актор Рутгер Хауер, режисери Вадим Перельман, Кшиштоф Зануссі, Кіра Муратова, Юрій Мамін, актори Грегуар Колєн, Володимир Машков, Ольга Кабо, Еммануїл Віторган, Аліка Смехова, Лариса Удовіченко, Юрій Стоянов, Сергій Мігицко та інші.
Фільмом-відкриття стала французька картина «Серцеїд» Паскаля Шоме, а на закритті демонструвався російський фільм Дмитра Месхієва «Людина біля вікна». Церемонія відкриття і закриття фестивалю пройшли у знаменитому Одеському оперному театрі.
Основним майданчиком фестивалю, його Фестивальним центром, в якому демонструвалася конкурсна програма і усі основні покази, був кінотеатр «Родіна». Окрім цього фестивальні кінопокази проходили ще в чотирьох кінотеатрах Одеси: «Синема Сити», «Золотий Дюк», «Маски» і «U-cinema».
Головний приз фестивалю — статуетку «Золотий Дюк» — отримав російський фільм режисера Андрія Кавуна «Дітям до 16…».
В рамках фестивалю також були проведені круглі столи і особливий проект «Літня кіношкола», в ході якої з майстром-класами для учасників кіношколи на Одесской киностудии виступили спеціальні гості фестивалю: Рутгер Хауер, кінорежисери Кшиштоф Зануссі, Вадим Перельман, Кіра Муратова, Йос Стеллінг, Юрій Мамін, письменник Любко Дереш, кінознавець Наум Клейман, продюсер Сергій Чліянц та інші

16 липня народилися.

1486 — Андреа дель Сарто, італійський художник епохи Відродження, представник флорентійської школи Високого Відродження.

Андре́а Дель Са́рто (Вануччі Франческо) (16 липня 1486, Флоренція, Флорентійська республіка — 1530, Флоренція, Флорентійська республіка) — італійський художник епохи Відродження, представник флорентійської школи Високого Відродження, один з портретистів свого часу. Ним створені монументальні, величні вівтарні картини («Мадонна з гарпіями», 1517), фрескові цикли у флорентійських монастирях.

Життєпис

Народився у місті Флоренція. Навчався у художника П'єро ді Козімо. Але значно більший вплив на становлення художньої манери Андреа дель Сарто мали твори Леонардо да Вінчі, Фра Бартоломео, Мікеланджело. На запрошення короля Франції Франциска I у 1518–1519 рр. працював у Парижі.

Помер на 45 році життя у Флоренції.

Творчість

Палітра Андреа дель Сарто відрізнялась соковитістю і приємними кольоровими переходами. В релігійних образах є надзвичайна орієнтація на уславлені і занадто ідеалізовані типи мадон, жінок-святих, маленького Христа та Івана Хрестителя. Вивчення композиції Мікеланджело в тондо «Свята Родина» кепсько вплинуло на картини дель Сарто, бо персонажі дель Сарто втратили героїчний характер, а картини свідчать про втрату індивідуальності художником. Сарто став одним з малосамостійних послідовників Мікеланджело та народження маньєристів Флоренції. Фреска дель Сарто «Таємна вечеря» свідчить про добре вивчення подібної композиції Леонардо в Мілані, але втратила драматизм і психологічну напруженість персонажів Леонардо.

Самостійнішим він залишився у своїх портретах, де пропадала орієнтація на чужі зразки і авторитети.

1723 — Джошуа Рейнольдс, англійський художник.
1796 — Каміль Коро, французький живописець.
1808 — Заблоцький-Десятовський Андрій Парфенович, економіст, журналіст, державний і освітній діяч, був переконаним противником кріпацтва і прибічником ідеї його скасування. Брат Павла Парфеновича Заблоцького-Десятовського і Михайла Парфеновича Заблоцького-Десятовського.
1908 — Василь Барка, український письменник і перекладач.

1928 — Роберт Шеклі, американський письменник-фантаст

Ро́берт Ше́клі (англ. Robert Sheckley; 16 липня 1928, Нью-Йорк, США — 9 грудня 2005, Поукіпсі, США) — американський письменник й класик світової фантастики, загальновизнаний майстер гумористичної і сатиричної фантастики.

Життєпис

Народився 16 липня 1928 року в нью-йоркському Брукліні, виріс у містечку Мейплвуд, штат Нью-Джерсі. Після закінчення середньої школи переїхав до Каліфорнії, де працював розсильним, буфетником, садівником.

1946—1948 служив в армії США в Корейській війні, де був редактором полкової газети.

Демобілізувавшись, повернувся до Нью-Йорку, де вступив до Нью-Йоркського університету, 1951 здобув ступінь бакалавра мистецтв. У наступні роки продавав свої оповідання всім науково-фантастичним журналам, таким чином було опубліковано кілька сотень його творів, причому більшість — у журналі «Galaxy».

1957 одружився з Зіве Вітней, і вони продовжили жити в Нью-Йорку до кінця 1960-х, опісля переїхали з дочкою Еліссою на острів Ібіца, який Шеклі описував як «недоторканий сучасною цивілізацією».

У квітні 2005 письменник відвідав Україну на запрошення організаторів конвенту «Портал-2005». Проте в Києві фантастові стало зле: його доправили в приватну лікарню. Письменник не зміг заплатити приватній клініці «Борис» за своє лікування та перебування, його борг зріс до 50 тисяч гривень (за тодішнім курсом — 10 тисяч дол.). Було зібрано достатньо коштів, щоб погасити борги. Коли Робертові Шеклі покращало, його доправили на батьківщину. Після повернення до США стан письменника стабілізувався, проте згодом йому стало гірше і 9 грудня 2005 в приватній лікарні в Поукіпсі (штат Нью-Йорк) він помер.

Роберт Шеклі — лауреат премій «Мандрівник-97» і «Малий Золотий Остап-97».

Бібліографія

Переклади українською

Координати чудес (Dimension of Miracles), переклад Онишко А., 1991

Злочинна цивілізація (The Status Civilization), переклад Коваленко О., 1991

Безіменна гора, Всесвіт, 1991/3

Безсмертя задарма, Всесвіт, 1995/8-9

Ворогові — вдвічі більше, Всесвіт, 1996/4

Заборонена зона, 83/6

Найперша жертва, Всесвіт, 1992/5-6

Прохач у космосі, Всесвіт, 1998/7

Дипломатичний імунітет, Всесвіт, 1998/7

Запах думки, Всесвіт, 2001

Незамінна річ, Всесвіт, 2001

Сезон риболовлі, Всесвіт, 2001

Смак пудингу, Всесвіт, 2001

Остаточна зброя, Всесвіт, 2001

Остання збірка: — Оповідання. — К.: Зелений пес. Гамазин, 2006

Сьома жертва (Seventh Victim) (1953)

Необхідна річ (The Necessary Thing) (1955)

Паломництво на Землю (Pilgrimage to Earth) (1956)

Битва (The Battle) (1954)

Сторожовий птах (Watchbird) (1953)

Заколот рятувального човна (The Lifeboat Mutiny) (1955)

Між морквою та цибулею (Cordle to Onion to Carrot) (1969)

Безглузді запитання (Ask a Foolish Question) (1953)

Особливий старательський (Prospector's Special) (1959)

Лаксіанський ключ (The Laxian Key) (1954)

Нечутна зброя (The Gun without a Bang) (1958)

Демони (The Demons) (1953)

Те саме, але вдвічі більше (The Same to You Doubled) (1970)

Запах думки (The Odor of Thought) (1953)

Тіло (The Body) (1956)

Привид V (Ghost V) (1954)

Мисливське завдання (Hunting Problem) (1955)

Захист (Protection) (1956)

Заповідна зона (Restricted Area) (1953)

Рейс молочного фургона (Milk Run) (1954)

Дещо задарма (Something for Nothing) (1954)

Нічні страхіття (Fear in the Night) (1952)

Абсолютна зброя (The Last Weapon) (1953)

Білчине колесо (Squirrel Cage) (1955)

Бухгалтер (The Accountant) (1954)

1931 — Ковтун Володимир Гаврилович, український письменник.
1937 — Ада Роговцева, українська акторка театру та кіно.
1942 — Борис Небієрідзе, український кінорежисер, сценарист і актор грузинського походження.
1948 — Марія Стефюк, українська оперна співачка.
1953 — Мозлі Іан, рок-музикант, ударник гурту «Marillion».
1954 — Пилатюк Ігор Михайлович, український музикант (Скрипаль), Дириґент, Педагог, культурний та громадський діяч.