Четвер, 28.03.2024, 14:29
Вітаю Вас Гість | RSS

Літературно-мистецький портал Хмельницької ЗОШ №20

Категорії розділу
Дати, люди мистецтва [113]
Нормативно-правова база [3]
Оголошення [7]
Повідомлення про термінову та важливу інформацію
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 112
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Головна » 2021 » Липень » 15 » 15 липня в історії літератури та мистецтва
22:03
15 липня в історії літератури та мистецтва

1776 — Відкрито театр «Ла Скала».

З історії театру
Будинок театру побудований у 1776—78 роках архітектором Джузеппе Пермаріні.
Перша вистава (опера Антоніо Сальєрі «Визнана Європа» / «L'Europa riconosciuta») відбулася 1778 року.
Починаючи від XIX століття Ла Скала стає міжнародним центром оперного мистецтва. Багато видатних опер виникло з призначенням постановки на цій сцені. Зокрема тут відбулися прем'єри таких опер, як «Пірат» (1827) і «Норма» (1831) Вінченцо Белліні, «Лукреція Борджа» (1833), «Оберто» (1839), «Набукко» (1842), «Отелло» (1887) і «Фальстаф» (1893) Верді, «Мадам Баттерфляй» (1904) і «Турандот» Пуччіні.
Під час Другої світової війни театр був зруйнований і відновлений у первісному виді інженером Л. Секкі. «Ла Скала» знову відкрили в 1946 році. Остання велика реставрація проводилась в 2001—2004 роках.
В театрі Ла Скала співали й видатні українські співачки — Соломія Крушельницька, Євгенія Зарицька, Марія Стефюк, Вікторія Лук’янець, Лев Сибіряков.


1799 — Французький лейтенант П'єр Франсуа Бушар знайшов в Єгипетському еялеті, поблизу невеликого міста Розетта (нині Рашид), недалеко від Олександрії, Розетський камінь.

Розетський камінь — базальтова плита з вибитим на ній указом мемфіських жерців. Указ записано тричі: два написи зроблено староєгипетською мовою — староєгипетськими ієрогліфами (священною мовою жерців) та єгипетським демотичним письмом (поширеним у тодішню епоху скорописом). Третій напис зроблено однією з давньогрецьких мов — койне.

Напис грецькою мовою тогочасні дослідники змогли легко прочитати. А завдяки змістовній ідентичності записів, камінь допоміг у вивченні демотики та став ключем для розуміння єгипетського ієрогліфічного письма, знання якого було втрачено в давньоримську епоху.

Розмір розетського каменя — 118×77×30 см; маса — близько 750 кг.

Камінь знайдено французьким лейтенантом П'єром Франсуа Бушаром 15 липня 1799 року в Єгипті поблизу невеликого міста Розетта (нині — Рашид), неподалік від Александрії.

Після того як камінь було знайдено, його відправили до Каїру, де за рік до того за наказом Наполеона було відкрито Інститут Єгипту (Institut de l'Egypte), потім його переправили до Александрії. Але 1801 року французи зазнали поразки від англійців і були змушені передати їм камінь разом з низкою інших пам'яток. Розшифровкою єгипетських текстів на камені паралельно займалися французький вчений Сильвестр де Сасі, шведський дипломат Давид Окерблад, англійський учений Томас Янг та французький дослідник Жан-Франсуа Шампольйон, якому врешті і вдалося розшифрувати текст давньоєгипетської пам'ятки.

З 1802 року камінь перебуває в Британському музеї, влада Єгипту веде переговори щодо повернення пам'ятки.

Давньогрецька мова була добре відома тогочасним лінгвістам, тож текст цією мовою було одразу ж прочитано.

Таємниці демотичного тексту вдалося відкрити досить швидко. Паралельно, в один і той же час, його розшифрували Давид Окерблад та Сильвестр де Сасі.

Складніше було зі староєгипетськими ієрогліфами. Прорив у справі дешифрування ієрогліфів зробив Шампольйон (1822 року), застосувавши метод, який став ключем до розуміння єгипетських текстів. Розшифровка стародавньої мови стала загальним надбанням після публікації його праці «Єгипетська граматика» у 1841. Це відкриття дало поштовх подальшому активному вивченню єгипетської ієрогліфічної писемності, а французького вченого за відкриття було нагороджено орденом Почесного легіону.

Нещодавно стало відомо, що ієрогліфи вперше були розшифровані майже за тисячу років до Шампольйона. Це зробив середньовічний арабський вчений Ібн Вахшийя ан-Набаті, що написав на початку IX ст. н. е. рукопис «Пристрасть пізнання написаних знаків», в якому розкриваються значення деяких староєгипетських ієрогліфів.

Текст на камені являє собою подяку, яку в 196 р. до н. е. єгипетські жерці адресували Птолемею V Епіфану, черговому монарху з династії Птолемеїв.

Початок тексту:

« Новому царю, який отримав царство від батька ... »

У період еллінізму було багато схожих документів, написаних двома чи трьома мовами, що згодом допомогло лінгвістам у вивченні зниклих мов.


1988 — На екранах США відбулася прем'єра першої частини «Міцного горішка» з Брюсом Віллісом.
1998 — Перший живий ефір Нового каналу, вважається днем народження каналу.

Народилися 15 липня 

1606 — Гарменс Рембрандт ван Рейн, голландський художник († 1669).

Рéмбрандт Гáрменсзон ван Рейн (нід. Rembrandt Harmenszoon van Rijn, МФА: [ˈrɛmbrɑnt ˈɦɑrmənsoːn vɑn ˈrɛin]; 15 липня 1606 (або 1607) — 4 жовтня 1669) — нідерландський художник, офортист доби бароко.

Біографія.

Роки навчання.
Рембрандт Гарменсзон («син Гарменса») ван Рейн народився 15 липня 1606 року (за деякими даними, у 1607) в багатодітній родині заможного власника млина Гармена Геррітсзона ван Рейна в Лейдені. За даними нідерландських дослідників, родина матері залишилась у лоні католицької церкви, хоча після Нідерландської революції в країні домінував протестантизм.
У Лейдені Рембрандт відвідував латинську школу при університеті, але найбільший інтерес проявляв до живопису. У 13 років його віддали вчитися образотворчому мистецтву до лейденського історичного живописця Якоба ван Сваненбюрха, католика по вірі. Рембрантівських робіт цього періоду дослідники не виявили, і питання про вплив Сваненбюрха на становлення його творчої манери залишається відкритим: занадто мало відомо сьогодні про цього художника.
У 1623 році Рембрандт продовжив художнє навчання в Амстердамі у Пітера Ластмана, який встиг побувати в Італії і спеціалізувався на історичних, міфологічних і біблійних сюжетах (одна картина Пітера Ластмана була в збірці українця В. А. Щавинського, нині в Ермітажі). В 1627 році Рембрандт покинув Ластмана і повернувся у Лейден, де разом з товаришем Яном Лівенсом відкрив власну майстерню і почав набирати учнів. За декілька років він здобув значну популярність.
Перші кроки
Рембрандт узявся за розробку біблійних сюжетів, пише перші портрети, є навіть один морський пейзаж («Концерт» 1626 рік, «Св. Стефана забивають камінням» 1629, «Христос в Еммаусі», «Морський пейзаж» 1630, «Автопортрет біля мольберта» 1628). Рембрандта помітили багаті меценати. Константин Гюйгенс (секретар принца Оранського) зробив молодому художнику замовлення на картини для свого хазяїна. На цьому етапі Рембрандт самостійно вивчав твори доби бароко, а також твори фламандця Рубенса.
Амстердам.
У 1631 році Рембрандт покинув майстерню у Лейдені та виїхав до Амстердаму. Через рік майстерню закрив і Лівенс та виїхав на заробітки у Англію. Шляхи друзів розійшлися. В Амстердамі Рембрандт створив багато портретів. Не забуває й про релігійні сюжети («Пророк Ієремія» 1630 рік, Ріксмузей). Дві картини на релігійний сюжет він робить для штатгальтера Фрідріха-Генріха Оранського («Воздвиження хреста», «Зняття Христа з хреста»). У творах відчутний вплив барокових гравюр Пітера Пауля Рубенса.
Груповий портрет «Урок анатомії доктора Тюльпа» (1632 рік) приніс художнику успіх. На хвилі успіху майстер 1634 року взяв шлюб з Саскією ван Ейленбюрх, дочкою бургомістра міста Лаувердена. Рембрандт завдяки вдалому шлюбу увійшов у коло заможних людей. Тепер Рембрандт не встигав писати портрети. З'явилися великі гроші, тож він купив оселю в Амстердамі. Там же влаштував майстерню і почав збирати витвори мистецтв (гравюри, картини іноземних майстрів, зброю, музичні інструменти, рідкісний одяг та екзотичні заморські речі). У цей період з'явилося і декілька його шедеврів («Автопортрет з Саскією на своїх колінах» 1636 рік).
Вважають тепер шедевром і велике полотно «Нічна варта». Та в рік появи картина викликала скандал. Адже 16 офіцерів внесли по 100 гульденів за право бути рівними серед рівних та трохи рівнішими за інших. Зазвичай стрільців малювали за бенкетом. Рембрандт представив їх як варту, що йде у похід.
У 1640 році померла мати Рембрандта Корнелія. У дитячому віці померло троє дітей подружжя. У 1641 році народився син Тітус. А через рік померла дружина Рембрандта Саскія.
Через деякий час після смерті дружини багато галасу створив роман Рембрандта з коханкою Гертьє Діркс. Діло дійшло до суду і нового скандалу. Взяти новий шлюб художнику заважав заповіт першої дружини, яка забороняла чоловіку користуватися своїм майном після другого шлюбу. Це стало перешкодою і для шлюбу з 20-літньою служницею Хендрікьє Стоффельс.
Під час роману художник створив багато портретів коханки, які стали вершиною творів митця («Хендрікьє» 1654 рік, Лувр, Париж, «Хендрік'є входить у воду», 1654, Лондон, Нац.галерея, «Купання Вірсавії» 1654, Лувр). На рівні з найкращими портретами світу ставлять «Портрет Хендрік'є біля вікна» (Берлін).
Хендрік'є народила художнику дочку Корнелію і прожила з ним 10 років.
Банкрутство Рембрандта.
Власний дім в Амстердамі Рембрандт купив з правом сплати грошей за шість років. Після восьмирічного терміну художник багато заборгував усім та не зміг сплатити борг за будинок. Майно художника описали судові пристави і продали на публічному аукціоні. Опис речей художника зберегли. У ньому перелік від «брудного спіднього, що треба прати» до картин митців Італії, Німеччини, Фландрії, книжок, гравюр та великий шолом.
Майно, нажите за кілька років, продали за 6 тисяч флоринів. Прикраса (один золотий ланцюжок) коштувала 750 флоринів. Усе майно Рембрандта продали як сім золотих ланцюжків.
Після цього Рембрандт переїхав до бідної оселі на околиці. Аби менше платити за місце на цвинтарі, переніс ближче до дому й могилу покійної Саскії. Лише на твори мистецтва та на їжу він не жалкував грошей. Дійшло до опіки над батьком, що виконував тепер син.
Відмінна риса рембрандтівскої творчості 1650-х — ясність і монументальність крупнофігурних композицій. Характерна в цьому відношенні робота «Аристотель з бюстом Гомера», виконана в 1653 році для сицилійського аристократа Антоніо Руффо і продана в 1961 році його спадкоємцями на аукціоні Метрополітен-музею за рекордну на той момент суму — понад два мільйона доларів.
Якщо на полотнах 1650-х років число фігур ніколи не перевищувало трьох, то в останнє десятиліття свого життя Рембрандт повернувся до створення багатофігурних композицій. У двох випадках це були великі й престижні замовлення. Монументальна героїчна картина «Змова Юлія Цивіліса» (1661 рік) створювалася для нової Амстердамської ратуші, але з якихось причин не задовольнила замовників і не була оплачена.[6] Фрагмент картини, що зберігся в Стокгольмі, вражає суворим реалізмом і несподіваними спалахами світлих фарб на тлі навколишньої темряви. Груповий портрет «Синдіки» (1662 рік), незважаючи на природність поз, жвавість міміки і спаяність композиційного рішення, являє собою крок назад порівняно з безкомпромісним натуралізмом «Нічного дозору». Проте всі вимоги замовників були виконані.
Останні два десятиліття життя Рембрандта стали вершиною його майстерності як портретиста. Моделями виступали не тільки товариші художника (Ніколас Брейнінг, 1652 рік; Герард де Лересс, 1665; Йереміас де Деккер, 1666), але й невідомі солдати та старі люди. Їхні обличчя і руки осяяні внутрішнім духовним світлом. Внутрішню еволюцію художника передала низка автопортретів, що розкриває глядачеві світ його таємних переживань.
Останні роки
1663 року померла Хендрік'є. 1668 року помер син Тітус. Останньою втіхою старого стала 14-літня дочка від Хендрік'є, Корнелія, яку назвали на честь матері Рембрандта. Смерть прийшла до нього 4 жовтня 1669 року. Поховали на цвинтарі для бідних. Могила не збережена. Лише на стовпі є табличка, що саме тут знайшов свій останній спокій один з найдорожчих художників світу.
Творчий доробок
З 1629 до 1669 року майстер написав близько 60 автопортретів. Спадок майстра близько 600 картин, 300 офортів, 2000 малюнків.
Аналіз деяких творів
Рембрандт писав портрети родичів, близьких та друзів (портрет Я. Сікса, 1654 рік, аб. Сікса, Амстердам; братової дружини, 1654, Музей образотворчого мист. ім. Пушкіна, Москва) Рембрандт перетворював на психологічні етюди або жанрові й міфологічні картини («Автопортрет з Саскією», близько 1634 — 35 років, Дрезденська картинна галерея; «Флора», 1634, Ермітаж, Ленінград; «Вірсавія», 1654, Лувр, Париж). Євангельські сюжети часто трактував як сцени з життя народу («Притча про робітників на винограднику», 1637; «Свята родина», 1645, — обидві в Ермітажі). Йдучи з життєвих спостережень, Рембрандт досяг високих митецьких узагальнень, які зберігають за його шедеврами значення неминущих цінностей («Вечеря в Еммаусі», Лувр, «Даная», 1636, Ермітаж;«Зречення Апостола Петра» Амстердам, «Ассур, Аман і Есфір», 1660, Музей образотворчих мистецтв ім. Пушкіна; «Яків благословляє синів Йосипа» Кассель, «Єврейська наречена» Амстердам, «Повернення блудного сина», близько 1668-69, Ермітаж). Улюбленим засобом моделювання образів стало застосування ефектів світлотіні, її нюансів та контрастів, за допомогою яких він досягав великої матеріальності та спрямовував увагу глядача на найголовніше в композиції. Стримана золотаво-червона гама, лаконічний малюнок і мерехтіння світла надавали живописній манері Рембрандта специфічності та емоційної виразності. Рембрандт зробив великий внесок у розвиток світового реалістичного мистецтва.
Вплив на культуру.                                                                                                                                                                                                 Провідні музеї світу пишаються картинами Рембрандта в своїх збірках — Лувр, Метрополітен в Нью-Йорку, Кассель, Мадрид ,Берлін, Національна галерея в Лондоні, Амстердам, Петербург, Стокгольм, Дрезден.
Визначним явищем у театрі стала п'єса Дмитра Кедріна (1907–1945 роки) «Рембрандт» (за віршованою поемою 1940 р.).
Впливу Рембрандта зазнало й українське мистецтво починаючи з кінця XVII сторіччя (портрети Тимоша Хмельницького та його дружини Розандри, Львівський історичний музей; козацького полковника Солонини, не зберігся). Тараса Шевченка називали «українським Рембрандтом» за темні фарби. Його захоплювало і «рембрандтівське освітлення», і блискуча техніка офортів, які він дбайливо копіював (офортна копія з олійної картини Рембрандта «Притчі про робітників на винограднику», замальовки окремих постатей з офорту Рембрандта «Смерть Марії»).
Музейні колекції
Найбільш значні колекції творів Рембрандта знаходяться в зібраннях наступних музеїв: Рейксмузей (Амсетрдам), включаючи полотна «Нічна варта» і «Єврейська наречена», Мауріцгейс (Гаага), Ермітаж (Санкт-Петербург), Національна галерея (Лондон), Берлінська картинна галерея, Дрезденська картинна галерея, Лувр (Париж), Національний музей Швеції (Стокгольм), а також в містах Нью-Йорк і Кассель. У будинку-музеї Рембрандта в Амстердамі експонується велика кількість гравюр художника.
Майстерня
Список учнів Рембрандта
Відомо, що Рембрандт утримував велику майстерню і мав багато учнів та помічників. Його слава була такою, що поважні особи, відвідуючи Амстердам, прагнули купити його картини, і він би з радістю виконував власноруч стільки замовлень, якби міг. Список учнів Рембрандта періодів в Лейдені і Амстердамі, досить великий, переважно з тієї причини, що його вплив на художників, які його оточували, був настільки значний, що часто складно визначити, працював той чи інший художник у його майстерні чи лише копіював стиль для клієнтів, які хотіли придбати Рембрандта. Серед його учнів були: Фердинанд Боль, Адріан Брауер, Герард Доу, Віллем Дрост, Гейман Дюлларт, Ґербранд ван ден Екгоут, Карел Фабріциус, Говерт Флінк, Гендрік Фромантью, Арент де Ґелдер, Самюел Діркс ван Гоґстратен, Абрахам Янсенс, Годфрі Неллер, Філіпс Конінк, Якоб Левек, Ніколас Мас, Юрґен Овенс, Ян Вікторс, Якоб Баккер та ін.
Проблеми атрибуції.

Дослідницький проект Рембрандт
Однією з нерозв'язних проблем для дослідника творчості Рембрандта до останнього часу залишалося величезне число копій і реплік з його полотен, які з незапам'ятних часів проходили в каталогах під його ім'ям. Приміром, відомо десять версій картини «Юда повертає тридцать срібняків», які неможливо однозначно атрибутувати певному художнику.
У 1968 році в Амстердамі розпочав роботу Дослідницький проект Рембрандт, метою якого було складення перевіреного реєстру творів Рембрандта з використанням найсучасніших методів атрибуції. За роки роботи проекту число атрибутованих Рембрандту полотен скоротилось до 350 одиниць, тоді як на початок XX століття вважалось, що його пензлю належать близько 800 картин.Наприклад, з 12 картин, які експонувались у Зібранні Воллеса під ім'ям великого художника, проект підтвердив авторство Рембранта тільки одній. Успіх проекту спонукав учених до подібних досліджень спадку інших художників, зокрема, Тиціана.
У 2011 році розпочали експертизу єдиної в Україні картини, автором якої досі вважали Рембрандта. Це «Жіночий портрет» зі збірки Дніпропетровського художнього музеї, підписаний іменем «Рембрандт» і датований 1632 роком. Експертиза спростувала авторство Рембрандта і встановила, що робота належить пензлю невідомого західноєвропейського художника XIX століття.

1892 — Рудницька Мілена Іванівна, український філософ (†1976).
1905 — Хвиля Олександр Леопольдович, актор («Кармелюк», «Морозко»; †1977).
1930 — Дерріда Жак, французький філософ і теоретик літератури (†2004).
1939 — Мовчан Павло Михайлович, український письменник і громадський діяч.

Категорія: Дати, люди мистецтва | Переглядів: 696 | Додав: Vchutel | Теги: горішок, хвиля, Мовчан, Міцний, Мова, італія, Рудницька, Ла Скала, театр, Дерріда | Рейтинг: 5.0/4
Всього коментарів: 0
avatar
Пошук
Календар
«  Липень 2021  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Друзі нашого сайту