Вівторок, 14.08.2018, 11:39
Вітаю Вас Гість | RSS

Літературно-мистецький портал Хмельницької ЗОШ №20

Категорії розділу
Дати, люди мистецтва [112]
Нормативно-правова база [3]
Оголошення [7]
Повідомлення про термінову та важливу інформацію
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 85
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2018 » Січень » 8 » Література та мистецтво 8 січня
15:21
Література та мистецтво 8 січня

    1656 — у голландському місті Гарлем вийшов перший номер газети «Гарлемський вісник», яка видається і досі. Це найстаріше з періодичних видань, що існують сьогодні

  1861 — вийшов перший номер російського журналу «Вокруг света».

Перший номер журналу, датований 1861 роком, надійшов в продаж 27 грудня 1860 (8 січня 1861) року . Він мав підзаголовок «Журнал землезнавства, природничих наук, новітніх відкриттів, винаходів і спостережень».

Навколо світу (рос. Вокруг света) — це старий російський науково-популярний журнал. Видається з 1861-го року. Першим його видавцем був Ольхін Павло Матвійович.

За усі роки свого виходу поміняв декілька видавців. Не видавався з січня1918-го року по січень 1927-го, та з липня 1941-го по Грудень 1945-го року.

Зараз видається й українське видання. Крім того є в зараз є й Казахстані, та Болгарії. В Україні й Казахстані видається російською, а в Болгарії — болгарською мовою. Тематикою статей є: географія, подорожі, етнографія, біологія, астрономія, медицина, культура, історія, біографії, кулінарія, часто розповідається про вміст минулих номерів журналу, і нові відкриття вчених.

Сайту українського видання журналу нема, є російський.

Народились

    1824 — Вілкі Коллінз, англійський письменник

(«Місячний камінь», «Жінка в білому»). 

КОЛЛІНЗ, Вільям Вілкі (1824 - 1889)

КОЛЛІНЗ, Вільям Вілкі (Collins, William Wilkie - 08.01.1824, Лондон - 23.09. 1889, там само) — англійський письменник.

Коллінз — автор широковідомих романів «Жінка в білому» («The Woman in White», 1860) та «Місячний камінь» («The Moon Stone», 1867), виклав свої вимоги до роману у стислій, але легко запам'ятовуваній формі: «змусити їх [читачів] сміятися, плакати, чекати». Усі три компоненти стали означальними для нової школи — сенсаційної, розрахованої на те, аби поєднувати цікавість, напружену інтригу з певним мелодраматизмом і чуттєвістю, що апелює до моральності.

Життя Коллінза також приховує чимало сенсаційного та незвичного. Він був старшим сином відомого англійського пейзажиста Вільяма Коллінза, котрий досяг успіху неймовірною працею. Ім'я Вілкі належить хрещеному батькові та другові батька серу Девіду Вілкі. Дід майбутнього письменника був також причетним до живопису: він працював реставратором і оцінювачем картин, але доля йому не усміхнулася, і він помер у злигоднях. Вільям здобув чудову шкільну освіту, але... взявся торгувати чаєм, згодом пробував навчатися юриспруденції, проте ніколи не практикував. Справжнім відкриттям світу для нього стала подорож з батьком в Італію у 1836— 1838 pp. Саме ця мандрівка до витоків європейської цивілізації справила величезний вплив на розвиток його романтичної уяви, відклала в пам'яті незабутні картини античної культури. Згодом Коллінз напише роман «Антоніма, або Падіння Риму» («Antonina, or the Fall of Rome», 1850), роман епігонський, схожий на твір його співвітчизника Е. Булвера-Літтона «Останні дні Помпеї».

Розчарувавшись у комерції, Коллінз у 1848 р. видав свою першу книгу — біографію батька, потім співпрацював з журналами, які видавав Ч. Діккенс. Розпочалася дружба двох людей, пов'язаних спільними творчими планами і майже однаковими акторськими амбіціями. Але справжній талант Коллінза проявився у романі «Базіль» («Basil», 1852) — талант майстра таємниці, напруженої інтриги та злочину. Найкращі твори письменника — «Без імені» («No Name», 1862), «Жінка в білому», «Армадель» («Armadale», 1866) і «Місячний камінь « — були створені у 60-х pp. у новому жанрі сенсаційного роману, що пов'язав дві епохи: епоху колись модного готичного й епоху детективного романів, який щойно виник в Англії, але мав уже своїх читачів. Сенсаційний роман Коллінза виявився тією необхідною літературою, яка буквально заразила англійську вікторіанську публіку, що бажала розважатися, плакати і чекати. Коллінз вміло використав застарілу форму готичного роману, залишивши тільки деякі його елементи, які посилювали драматизм оповіді, але помістив незвичну, таємничу, сповнену нерозкритих, загадкових випадків і злочинів оповідь у нову, змодельовану ним самим форму сенсації. Між 1870 і 1889 pp. Коллінз написав ще понад 15 романів, зокрема «Жовту маску» («The Yellow Mask»), «Готель з привидами» («The Haunted Hotel»), «Гроші міледі» («My Lady's Monay»). Ці твори різні за своєю художньою вартістю, але Коллінз ніколи не втрачав слави сенсаційного письменника.

Коллінз не був одружений, але перебував у громадянському шлюбі з Кароліною Ґрейвз, яка послужила йому прототипом головної героїні «Жінки в білому», і мав трьох позашлюбних дітей від другої жінки, Марти Рад, яку утримував, але ніколи не вважав за потрібне пов'язати себе будь-якими зобов'язаннями.

У 1873—1874 pp. Коллінз вирушив у Сполучені Штати для читання лекцій. Проте його приваблювала акторська кар'єра і гучний успіх, який він розділив зі своїм другом Ч. Діккенсом. Уже в 1851 p. Коллінз зіграв роль слуги у комедії Булвера-Літтона, а в 1874 р. обоє виконали дві головні ролі у п'єсі Коллінза «Замерзла глибина» («The Frozen Deep»). Серед публіки був герцог Девонширський і головний суддя. Успіх був приголомшливий, і п'єсу виконали повторно у присутності королеви Вікторії та принца-консорта. Творча співдружність Діккенса та Коллінза була плідною для обох. Вплив Коллінза відчутний у романах Діккенса 60-х років, особливо у «Нашому спільному другові», «Великих сподіваннях» і «Таємниці Едвіна Друда». Таємничі, загадкові зникнення героїв, з'ява їх під іншими іменами, використання нової ситуації для пояснення загадки, розслідування злочинів, виявлення справжніх доброчинців, нез'ясовані заповіти і непередбачувані кінцівки — все це ознаки сенсаційного роману. Але не тільки цікавість сюжету, напруженість інтриги та майстерність оповідної лінії робили сенсаційний роман конкурентоздатним поруч із детективом та психологічним бойовиком.

У Коллінза величезне розмаїття дивовижних типів. Як запам'ятовується нам, наприклад, брудний, ніколи не вмиваний, безглуздий старий Шерон з моською на колінах, котрий почитує французькі романи, смокче люльку і разюче легко вирішує загадку зі зникненням грошей міледі, або зворушливий дядько Сари Лізон з роману «Смертельна таємниця» («The Dead Secret»), котрий вічно насолоджується мелодіями В. А. Моцарта, що линуть з музичної скриньки, з якою він ніколи не розлучається. У драматургічній структурі Коллінз часто використовує прийом монтажу, оповідна лінія розривається новим місцем дії та новим методом дослідження таємниці, оригінальним способом її розгляду «збоку», поза персонажем.

Майстерність Коллінза-оповідача визначається двома найважливішими факторами — багатою романтичною уявою, яка диктувала йому незвичайні ситуації, екстраординарні явища, незвичних персонажів, часто з якимись фізичними вадами, і мистецтвом імпровізації, стимульованим якою-небудь цікавою подією. Характери й обставини вступають у своєрідні відносини. Про них сам письменник так говорить у передмові до роману «Місячний камінь»: «У деяких моїх попередніх романах головним завданням було показати вплив обставин на характер. Тут зроблено протилежну спробу — показати вплив характеру на обставини. Поведінка молодої дівчини у вкрай незвичних умовах забезпечує основу дії цієї книги. Той же предмет мається на увазі при змалюванні інших персонажів, що з'являються на цих сторінках. Хід їхніх дій і думок за певних обставин показаний інколи в правильному, інколи в неправильному світлі. Правильно чи неправильно, у будь-якому випадку їхня поведінка однаково спрямована на ті частини розвитку сюжету, в яких вони діють».

Психологічний експеримент займає велике місце в кожному романі К Вигляд предмета, з яким пов'язані таємниця чи злочин, має впливати на поведінку персонажа таким чином, аби окремі деталі його розмови, пози, руху, манера говорити, подані у творі майже непомітно, мимохідь, поступово підготували читача до пошуків правильного вирішення. Проте часто автор підказує читачеві оманливий хід, тим самим інтрига посилюється, нагнітається драматизм, наростає потреба очікування чогось важливого та страшного, незвичного та непередбачуваного.

Коллінз вдається утримувати фантастичну рівновагу між гостросюжетним романом і романом характеру. Його твори цілком відповідають вимогам детективного жанру, але хитросплетіння детективного сюжету зовсім не спрощують характерів: вони виникають переважно з ретельного спостереження та вигадки.

Технічно романи та повісті Коллінза послідовно підпорядковані його строгому і вищою мірою логічному задумові. Характер повинен бути представлений різними гранями, він має бути показаний, а не розказаний, причому показаний драматичними засобами. Ось чому у творах Коллінза так багато супутніх таємницям і секретам обставин, спостерігачів, несподіваних свідків, які підслуховують і вгадують. Як у добротній сучасній п'єсі, у романах Коллінза немає другорядних і головних персонажів. Головний може стати другорядним, а другорядний висунутися на перший план. Наприклад, дворецький чи служниця Розанна Спірман в романі «Місячний камінь». Це, знову ж таки, сприяє створенню атмосфери ймовірності, можливості, правдоподібності, хоча не є винятком і участь автора — режисера спектаклю, який закликає глядача взяти участь у змаганні на спостережливих, винахідливих і дотепних. Коллінз-драматург і Коллінз-романіст зливаються водно. Невипадково Коллінз перебував під сильним впливом А. Дюма, Сульє та ін. французьких письменників, авторів гостросюжетних романів.

H. Соловйова

    1879 — Васильченко Степан Васильович, український письменник («Мужицька арихметика», «Окопний щоденник», «Чарівниця», «Минають дні», «В бур'янах»).

    1888 — Юра Гнат Петрович, український актор і режисер

    1922 — Величко Осип, український різбляр і педагог.

    1935 — Симоненко Василь Андрійович, український поет («Лебеді материнства», «Ти знаєш, що ти людина?», «Україні»), журналіст, один з активістів руху «шістдесятників».

 

Васи́ль Андрі́йович Симоне́нко (* 8 січня 1935, с. Біївці, Лубенський район, Полтавська область, УРСР — † 13 грудня 1963, Черкаси, УРСР) — український поет і журналіст, шістдесятник.

Народився Василь Андрійович Симоненко на другий день Різдвяних свят у селі Біївці на Лубенщині Полтавської області. Над Удаєм - рікою стоїть старенька селянська хата, де 8 січня 1935 року український поет з’явився на світ.

Батька в Василька не було. Був чудовий дід, була мама, яка ніколи не сварилася за книжки, що їх хлопець читав зранку до вечора – при сонці, коли підпаском ганяв череду, і при каганці, коли вечорами гриз граніт науки, виборюючи золоту шкільну медаль. До мами приходили свататися. Та вона боялася вітчима для сина, боялася, що чужий прийде і зламає затишок його дитинства. От і не пішла ні за кого, тим більше, що живий був той, з ким одружена по закону, якого чекала з війни, з ким присягалася до смерті ділити і радість, і горе. Не вийшло ділити, вийшло все взяти на свої плечі – сильної, мужньої жінки. Спочатку навчався у Біївській початковій школі. П’ять класів Василько закінчив у Біївцях, а решту – у сусідніх селах Єнківці і Тарандинці. А це …9 кілометрів лише в один бік. Після закінчення середньої школи в Тарандинцях із золотою медаллю в 1952 році вступив на факультет журналістики Київського університету. Водночас з Симоненком навчалися Юрій Мушкетик, Микола Сом, Валерій Шевчук, Борис Олійник. Тут він  багато пише віршів, стає членом літературної студії.        

Після закінчення факультету журналістики (1957) працював в обласних газетах «Черкаська правда» і «Молодь Черкащини» (очолив відділ пропаганди), пізніше кореспондентом «Робітничої Газети» в Черкаській області.Тут Василь Симоненко зустрів свою майбутню дружину Люсю.

1962 року Василь Симоненко разом з Аллою Горською та Лесем Танюком виявив місця поховань розстріляних органами НКВС на Лук'янівському та Васильківському цвинтарях, а також у Биківні (про останнє було зроблено заяву до міської ради).

Влітку 1962 поета жорстоко побили працівники міліції залізничної станції їм. Т. Шевченка (м. Сміла). На думку друзів поета, це побиття було не випадковим. Відтоді й почало погіршуватися здоров'я поета.

З весни 1963 хвороба Василя Симоненка постійно загострювалася. Нестерпно боліли поперек, нирки. На початку вересня він ліг у лікарню — обласний ліксанупр (мав таке право як журналіст). Невдовзі лікарі повідомили родині жахливий діагноз — рак нирок. Зробили операцію, але безрезультатно.

Помер у ніч проти 14 грудня.

Творчість

Писати вірші почав ще в студентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшли лише збірки поезій «Тиша і грім» (1962) і казка «Цар Плаксій та Лоскотон» (1963).Василь Симоненко прожив неповних 29 літ, із них на літературну творчість припадає 10. За життя поета вийшла друком лише одна збірка – « Тиша і грім», друга побачила світ тільки після його смерті. Олесь Гончар назвав Симоненка « витязем молодої української поезії», Василь Захарченко – « поетом з горніх Шевченкових долин». А В.Стус говорив так: «… На голос Симоненка, найбільшого шістдесятника із шістдесятників, поспішала молодь. Час поспішав так само».

Один з найвідоміших віршів В.Симоненка « Лебеді материнства» автор присвятив своєму сину Лесеві. За формою, це власне колискова пісня. Але, не зважаючи на назву, це пісня люблячого батька. За змістом, духовним наповненням це заповіт поета усьому українському народу: « Можна все на світі вибирати, сину. Вибрати не можна тільки Батьківщину». Саме ці знамениті слова викарбувані на пам’ятнику В.Симоненку у Черкасах. Друга частина цієї поезії, покладена на музику А.Пашкевича, стала відомою піснею, і лунає як гімн синівської любові до рідної землі.

Напровесні 1960 року в Києві був заснований Клуб творчої молоді. Так з’явилася ініціативна група, яка ставила своєю метою об’єднати духовні і фізичні зусилля молодого покоління для розбудови оновленої України.

Хоч на той час Симоненко жив і працював у Черкасах, проте разом з Ліною Костенко, Аллою Горською, Іваном Драчем, Іваном Світличним, Миколою Вінграновським, Василем Стусом, Євгеном Сверстюком, він став душею цього Клубу.

Уже в ті роки набули великої популярності самовидавні поезії Симоненка, що поклали початок українському рухові опору 1960-70-х pp. Тематично вони становили сатиру на радянський лад («Некролог кукурудзяному качанові», «Злодій», «Суд», «Балада про зайшлого чоловіка»), зображення важкого життя радянських людей, особливо селянства («Дума про щастя», «Одинока матір»), викриття жорстокостей радянської деспотії («Брама», «Гранітні обеліски, як медузи …»), таврування російського великодержавного шовінізму («Курдському братові») тощо. Окремий значний цикл становлять твори, в яких поет висловлює любов до своєї Батьківщини («Задивляюсь у твої зіниці», «Є тисячі доріг», «Український лев», «Лебеді материнства», «Україні» та ін.).

Самвидавною творчістю Симоненко, за визначенням сучасної критики, став на шлях, указаний Т.Шевченком, й увійшов в історію української літератури як визначальна постать боротьби за державний і культурний суверенітет України 2-ї половини 20 ст..

Доля літературної спадщини Симоненка невідома. Його самвидавна поезія, у сучасній Україні лише в незначній частині опублікована у сфальшованому вигляді, поширилася за кордоном і була опублікована (разом з фрагментами поетового щоденника «Окрайці думок») у журналі «Сучасність» (ч. 1, 1965) і в збірці вибраних поезій Симоненка «Берег чекань» (1965 і 1973).

В УРСР по смерті Симоненка видано з його спадщини казку «Подорож у країну Навпаки» (1964), збірку поезій «Земне тяжіння» (1964), вибір із творчості «Поезії» (1966) та збірку новел «Вино з троянд» (1965; ці новели також увійшли у друге видання збірки «Берег чекань» за кордоном).

Радянська критика у перше десятиліття по смерті Симоненка намагалася паралізувати вплив його самвидавної поезії цілковитим замовчуванням її, водночас канонізуючи підцензурну спадщину померлого поета як бездоганно «партійну». Але після 1972, за виразної тенденції до замовчування творчості Симоненка загалом, розпочато ревізію її як несумісної з «партійністю» в літературі (М.Шамота). Зате високу оцінку, з особливим підкресленням громадської мужності поета, дістала поезія Симоненка у самвидавній критиці (Іван Дзюба, Іван Світличний, Євген Сверстюк

    1935 — Елвіс Преслі, визначний американський співак («That's All Right», «Mystery Train», «All Shook Up», «Love Me Tender», «Suspicious Minds») і актор («Блакитні Гаваї»).

    1988 — Ярослав Джусь, український бандурист, композитор, аранжувальник, ді-джей, лауреат багатьох всеукраїнських та міжнародних конкурсів, півфіналіст та володар призу глядацьких симпатій головного шоу країни «Україна має талант-2», засновник гурту «Шпилясті кобзарі».

Категорія: Дати, люди мистецтва | Переглядів: 395 | Додав: Vchutel | Теги: письменник, діяч, фантастика, композитор, художник, живописець, Фентезі, поет, Диригент, Оратор | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
avatar
Пошук
Календар
Друзі нашого сайту