П`ятниця, 29.03.2024, 09:11
Вітаю Вас Гість | RSS

Літературно-мистецький портал Хмельницької ЗОШ №20

Категорії розділу
Дати, люди мистецтва [113]
Нормативно-правова база [3]
Оголошення [7]
Повідомлення про термінову та важливу інформацію
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 112
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Головна » 2022 » Січень » 4 » Література та мистецтво 4 січня
14:14
Література та мистецтво 4 січня

1494 — Виданий звід православних пісень «Осмогласник» — перша книга в південнослов'янських державах, надрукована кирилицею.

Окто́їх (грец. Ὀκτώηχος «восьмигласник», «голос») — богослужбова книга Православної Церкви, яка містить в собі чинопослідування вечірні, повечір'я, утрені та літургії для шести буденних днів тижня, а для недільних днів, крім того — малої вечірні і полуношниці. Всі ці піснеспіви за способом співу поділяються на вісім гласів (звідси назва книги) або наспівів, з яких кожен вживається в продовження однієї седмиці. Названий за належністю мелодійної системі осьмогласся.

Октоїх сходить до єдиного комплексу співів тропарно-стихирного типу, що ймовірно склався в VII столітті і носив назву Тропологій (Τροπολόγιον). Згодом єдиний кодекс розпався на мінейний (тексти нерухомого річного кола), тріодний (тексти рухомого великоднього кола) і Октоїх (тексти седмічного кола). На ранній стадії розвитку осьмогласні комплекти седмичних співів отримали назву Октоїх або Паракліт (за деякими текстам, позначеним як «молебні», παρακλητικόι). Обидві назви — Октоїх і Паракліт — в ранній літургійній практиці могли застосовуватися для зібрань текстів з одними і тими ж присвятами, але також могли тлумачитися по-різному в різних місцевих традиціях. Найдавніший Октоїх, що дійшов до наших днів (тільки тексти, фрагментарно, без музичної нотації) був складений в кінці VIII — початку IX століть; нині відомий як Паракліт монастиря монастиря Св. Катерини на Синаї з сигнатурою Sinait. gr. 776. Найдавніший давньоруський Паракліт (з музичною нотацією), складений не пізніше 2-ї половини XII століття в Великому Новгороді, зберігається нині в РГАДА під сигнатурою Тип. 80. 1491 року в Кракові був надрукований перший український (кириличний) октоїх[1] за ініціативи Швайпольта Фіоля в друкарні, заснованій за сприяння багатого краківського міщанина, райці, «правдивого гірничого короля Угорщини» Яна Тужона (Яна Турзо).

«Осмогласник», виданий в 1494 році, став першою книгою кирилицею в південно-слов'янських державах.

   1936 — «Billboard» надрукував перший чарт, незабаром цей чарт одержав статус офіційного всеамериканського хіт-параду.

Billboard (укр. Білбо́рд, раніш: «Billboard Advertising») — щотижневий американський журнал, присвячений музичній індустрії, який охоплює майже повністю бізнес: новини, авторські статті, продаж аудіо- і відеоносіїв, інтернет-завантаження тощо, — але найбільш відомий завдяки чартам. Серед усього різноманіття чартів, головними от-такі: «Billboard Hot 100» та «Billboard Top 200». Перший визначає 100 найпопулярніших синглів за продажами; другий — 200 найпопулярніших альбомів за продажами протягом тижня.

Перше число журналу «Білборд» вийшло у 1894 в місті Цинциннаті (штат Огайо) під назвою «Billboard Advertising». Спочатку журнал був присвячений індустрії розваг загалом; у 1909 році почав висвітлювати події у світі кіно, в 20-х роках — події у світі радіо. Журнал на початку 1930-х стояв біля витоків індустрії музичних автоматів.

Практику щоденної публікації хіт-парадів запроваджено в 4 січня 1936; нині їх кількість перевищує кілька десятків, залежно від жанру й інших критеріїв. У 1950-х роках редакція почала висвітлювати події у світі телебачення, включаючи публікацію рейтингів телепередач. Журнал продовжував писати про ярмарки, фестивалі, театральні дійства до 1961 року. Надалі цей сегмент був виділений у інше видання під назвою «Amusement Business». Згодом публікацію рейтингів телевізійних програм виведено в інше видання.

З 1961 року по 2005 рік «Білборд» спеціалізувався виключно на подіях зі світу музики. У 2005 році журнал, орієнтуючись на нові тенденції, розпочав висвітлювати події в індустрії цифрових та мобільних розваг. У 2006 році журнал «Amusement Business» закрито.

    1954 — Елвіс Преслі записав свої перші пісні.

    1970 — Учасники гурту «The Beatles» востаннє спільно зібрались на студії для запису пісні «Let It Be».

    1991 — Гурт «Nirvana» підписав контракт із компанією «Geffen».                                                                             

    НАРОДИЛИСЯ

    1875 — Василь Ян, письменник, автор відомих історичних романів «Чингіз-хан», «Батий», «До „останнього“ моря» (†1954).

Васи́ль Григо́рович Ян, (справжнє прізвище — Янчеве́цький) (23 грудня 1874 (4 січня 1875) — 5 серпня 1954) — російськомовний радянський письменник і мандрівник українського походження, автор багатьох історичних повістей з історії Великого Євразійського Степу, зокрема українських степів різних епох. Основна праця — «Нашестя монголів», в якій відображена історія завоювань Війська Степового від Чингізхана до Батия. Трилогія сподобалася Сталіну, оскільки була на його думку ідейно доречною, за що письменник отримав Сталінську премію першого ступеня (1942). Разом з тим, існують думки, що насправді в книзі письменник аллегорично зобразив криваву історію утворення країни Рад, а як головного героя, хаджу Рахіма аль-Багдаді — самого себе. 106 до н. е. — Марк Тулій Цицерон, римський державний діяч, оратор, письменник («Про обов'язки», Василь Янчевецький — відомий письменник, автор книжок з історії Великого Євразійського Степу, Скіфії, Великого Війська Степового, Золотої Орди. Народився в Києві в сім'ї вчителя іноземних мов Григорія Андрійовича Янчевецького, вихідця з родини волинських священиків, випускника Київського університету св. Володимира, філолога і перекладача. Потім жив і навчався в Таллінні, Ризі, Санкт-Петербузі, в Середній Азії, жив в еміграції в Османській імперії, Королівстві Румунія, де докладно вивчав різні культури і збирав матеріал для своїх книжок.

Предки письменника по ліній батька, Янчевецькі, були з давнього козацького роду, служили писарями у Війську Запорізькому, ходили в походи на панів і на Османську імперію, потім стали православними священиками на Волині, активно боролись з польською унією. Дід був останнім священиком у роду, батько викладав у коллегії Павла Галагана, багато подорожував по Греції, перекладав давньогрецьких поетів і істориків.

Предки письменника по лінії матері, Варвари Пампіївни — Мечеровські, теж були з давнього козацького роду. Сама Варвара Пампіївна була двоюрідною сестрою української художниці Марії Констянтинівни Башкірцевої.

1897 закінчив історико-філологічний факультет Петербурзького університету. Два роки подорожував Російською імперією, враження лягли в основу першої книги «Записки пішохода» (1901), потім близько рік жив у Великій Британії — працював в бібліотеці Британського музею і подорожував.

В 1901 році вперше приїхав в Ашхабад, на службу в канцелярію керівника Закаспійської області, куди його взяли за рекомендацією старшого брата. Активно вивчав східні мови і життя місцевого населення. В 1902 році їздив через пустелю з науково-статистичними цілями в Хіву (перевіряв стан колодязів на караванному шляху), був на прийомі у хівінского хана і його наступника. Брав участь у дослідницькій експедиції вздовж персько-афганського кордону. Потім він повертався в Середню Азію не раз, а середньоазіатська тематика зайняла центральне місце в його творчості.

Під час Російсько-японської війни в 1905–1906 роках був військовим кореспондентом Санкт-Петербурзького телеграфного агентства на Далекому Сході. У 1906–1907 роках працював у Ташкенті статистиком в переселенському управлінні Туркестану. У 1907–1912 роках служив в редакції газети «Росія» (багато їздив у далекі відрядження), викладав латинську мову в 1-й петербурзької гімназії, серед його учнів були драматург В. Вишневський і поет В. Рождественський. З числа гімназистів у 1910 році створив один з перших скаутських загонів «Легіон юних розвідників». Як організатор скаутів 26 грудня 1910 зустрічався з приїзджими до Російської імперії полковником Робертом Бейден-Поуелл. З осені 1910 року по липень 1914 випускав журнал «Учень», в якому публікував і свої невеликі твори.

У 1913–1918 роках разом з родиною жив за кордоном, працюючи кореспондентом телеграфного агентства: в Османській імперії, а з початком Першої світової війни — в Королівстві Румунія . У 1918 році повернувся з дітьми через білогвардійський Крим до Росії, залишивши в Королівстві Румунія дружину, оперну співачку, а згодом відому югославську виконавицю російських романсів Ольгу Янчевецкую У 1918–1919 роках працював у похідній друкарні армії Колчака у Сибіру. Після встановлення в Ачинську Радянської влади працював учителем, кореспондентом, директором школи в селі УЮК Урянхайського краю, потім редактором та завідуючим редакцією газети «Влада праці» в Мінусинську, куди також розміщував свої нариси, писав п'єси для міського театру (в тому числі для дітей). Саме тоді він уперше став підписуватися псевдонімом Ян. У 1923 році ненадовго приїхав до Москви.

У 1925–1927 служить у Самарканді економістом узбецьких банків, де також багато пише в журнал «Всесвітній слідопит» статей і нарисів про культуру Узбекистану. Його п'єса про зміни в житті східних жінок «Худжум» (з узбецького — розкріпачення) йшла на багатьох сценах Середньої Азії.

Повернувшись в 1928 році в Москву приступає до написання історичних оповідань і повістей. Першими повістями були «Фінікійський корабель» про плаваннях фінікійців (1931), "Вогні на курганах « про опір скіфів і Согд Олександру Македонському (1932),» Спартак " про повстанні рабів в Римі (1933) і «Молотобійці» про появу мануфактур в Росії (1934).

У червні 1941 року Василь Ян просився на фронт, але не був узятий по старості. До 1944 року був в евакуації у Ташкенті тобто головний твір письменника — історична трилогія «Нашестя монголів», в яку входять романи «Чингіз-хан» про завоювання Центральної Азії (1939), «Батий» про завоювання Північно-Східної Русі (1942) і «До останнього моря» про завоювання Південної Русі і поході далі на захід до Адріатичного моря (1955, після смерті письменника). Тема боротьби предків народів СРСР з монгольськими завойовниками в XIII столітті виявилася дуже актуальною в роки Німецько-радянської війни. Книги отримали безліч позитивних відгуків як від населення, так і від істориків, сходознавців, критиків і літературознавців і стали популярні. Ця епопея « заснована на ретельному вивченні джерел і виконана з великою сумлінністю; трилогія захоплює читача захопливістю дії» Василь Ян як публіцист був запрошений до співпраці із засобами масової інформації, як середньоазіатськими, так і центральними, глави з ще недописаної повісті-казки «На крилах мужності» (з сюжетом, паралельним «Чингіз-хана») друкувалися російською, узбецькою та російською, передавалися по радіо, за мотивами книг планувалося поставити оперу «Джелаль-ед-Дін Неприборканий» і зняти два фільми — «Чингіз-хан» і «Джелаль-ед-Дін».

Повернувшись з евакуації, Ян дописував, розпочаті в Ташкенті «Розповіді» старого закаспійца "" і «На крилах мужності», переробляє «Вогні на курганах», будує нові плани, яким не судилося збутися: з-за важкої хвороби і наступної смерті. Письменник помер 5 серпня 1954 року. Був похований на Вірменському цвинтарі в Москві, але нещодавно перепохований на Ваганьковському кладовищі в Москві.

Створюючи свої твори Ян, часто слідував переконанню, що героїчні особистості «повинні бути не такими, якими вони були насправді, а якими вони повинні бути, щоб стати ідеалом», повинні підноситися над іншими, показаними реалістично. Письменнику вдається показати складність людської долі і відсутність поділу на своїх і чужих. Інтерес до його творів виник під час Німецько-радянської війни, але після неї він не зменшився, а зріс. Так, до 1985 року число видань перевищила 230, загальним тиражем понад 20 млн примірників. Найпопулярніші до того часу були «Чингіз-хан» (понад 100 перевидань) і «Батий» (близько 80), перекладені на 50 мов у 30 країнах. «Про славу», «Про філософію»)

    1710 — Джованні Баттіста Пергоглезі, італійський композитор.

Джова́нні Батті́ста Перголе́зі (італ. Giovanni Battista Pergolesi; *4 січня 1710, Єзі — †16 березня 1736? Поццуолі) — італійський композитор, скрипаль і органіст. Перголезі є одним із найперших творців комічної опери.

Народився у місті Єзі, де вивчав музику під керівництвом Франческо Сантіні. У 1725 році він переїхав у Неаполь, де вивчав основи композиції під керівництвом Гаетано Греко. У Неаполі Перголезі залишився до кінця своїх днів. Тут уперше були поставлені всі його опери, крім однієї — L'Olimpiade, прем'єра якої відбулася у Римі.

З перших кроків Перголезі зарекомендував себе як яскравий автор, схильний до експериментів і новацій. Найвдалішою його оперою вважається написана у 1733 році «Служниця-пані» (італ. La Serva-Padrona), що швидко завоювала популярність. Представлена 1752 року в Парижі, опера викликала запеклі суперечки між прихильниками традиційної французької опери (серед яких були такі корифеї жанру, як Люллі і Рамо) і шанувальниками нової італійської комічної опери, що тривали протягом кількох років. Опера була настільки популярна, що лібрето з неї співали на вулицях міст Італії.

    1784 — Франсуа Руд, французький скульптор, автор скульптур на Тріумфальній Арці в Парижі.

    1785 — Якоб Грімм, німецький філолог, один із відомих братів-казкарів.

Я́коб Лю́двиг Карл Грімм (нім. Jacob Ludwig Karl Grimm; 4 січня 1785, Ханау — 20 вересня 1863, Берлін; брат Вільгельма) — німецький філолог, брат Вільгельма Грімма.

  Представник, як і брат, гейдельберзьких романтиків (гурток в Гейдельберзі в 1805–1809), що ставили за мету відродження громадського і наукового інтересу до народної культури (фольклору).

Опубліковані братами Грімм книги з історії та граматики німецької мови, на тлі численних діалектів останньої, стали стимулом до оформлення германістики та лінгвістики в самостійну наукову дисципліну.

Основоположник міфологічної школи у фольклористиці (книга «Німецька міфологія», 1875).

Разом з братом склав знамениту збірку німецьких казок. Головна праця життя братів Грімм — «Німецький словник» (нім. Deutsches Wörterbuch); всупереч назві, це фактично порівняльно-історичний словник всіх германських мов. Автори встигли довести його тільки до букви «F», завершено він був лише в 1970-ті роки.

Був членом Геттінгенської академії наук.

Помер Якоб Грімм від інсульту 20 вересня 1863 року.   

    1809 — Луї Брайль, французький викладач, винахідник крапково-рельєфного шрифту для сліпих.

Луї́ Брайль (фр. Louis Braille, вимовляється як Брай) (4 січня 1809, Кувре — 6 січня 1852, там само) — французький тифлопедагог. Осліп в 3-літньому віці. У 1829 році розробив рельєфно-крапковий шрифт для сліпих, що використовується і дотепер в усьому світі.

Першою книгою, що була надрукована за системою Брайля, була «Історія Франції» (1837 рік). У Росії друк шрифтом Брайля почався з 1885 року. Крім букв і цифр, Брайль на основі тих же принципів розробив написання нот. Був талановитим музикантом, викладав музику для сліпих.

Ідея з несподіваного джерела

У 1821 році, коли Луї Брайль мав лише 12 років, інститут відвідав відставний французький капітан-артилерист Шарль Барб'є. Він представив спосіб зв'язку, який називався нічним письмом, а пізніше сонографією. Нічне письмо розробили для користування на полі бою. Це був дотиковий метод, в якому застосовувались опуклі крапки, розташовані у формі прямокутника: шість крапок у висоту й дві крапки у ширину. Ідея використання коду для фонетичного позначення слів сподобалась інституту. Брайль із захопленням почав вивчати цей новий метод і навіть дещо удосконалив його. Але для того, щоб система стала справді практичною, хлопцю треба було ще попрацювати. У своєму щоденнику він написав: «Якщо очі не можуть розповісти мені про людей, події, ідеї та картини, я знайду інший спосіб, як про це довідатись».

Тому наступні два роки Брайль наполегливо трудився над спрощенням коду. Зрештою він винайшов удосконалений і простий шрифт із комбінації лише шести крапок — три крапки у висоту й дві в ширину. У 1824 році 15-літній Луї Брайль завершив працю над цією новою шестикрапковою системою шрифту. Невдовзі після цього він почав викладати в інституті, де раніше навчався, став в подальшомупрофесором цього інституту, а 1829 року опублікував унікальний метод письма, який нині називають його ім'ям.

Шрифт Брайля, зазнавши лише незначних змін, дійшов до нас майже таким, яким його створив цей французький юнак.

    1837 — Павло Житецький, український філолог, педагог та громадський діяч (†1911).

    1857 — Еміль Коль, французький аніматор, режисер, сценарист, оператор. Увійшов в історію кінематографа та мультиплікації, як творець графічної анімації.

    1931 — Геннадій Баукін, український артист балету, педагог, заслужений артист України (†2009).

    1931 — Алла Домарацька-Сметана, український хоровий диригент, заслужений працівник культури України.

    1956 — Бернард Самнер, гітарист відомих гуртів «Joy Division» і «New Order».

    1960 — Майк Стайп, вокаліст і автор пісень американської гурту «R.E.M».

    1962 — Робін Гатрі, англійський музикант-мультиінструменталіст, композитор, засновник гурту «Cocteau Twins».

    1963 — Тілль Ліндеман, лідер німецького рок-гурту «Rammstein».

    1965 — Джулія Ормонд, англо-американська акторка.

    1965 — Бетт Гіббонс, вокалістка бристольського електронного дуету «Portishead».

    1969 — Борис Березовський, російський піаніст.

Категорія: Дати, люди мистецтва | Переглядів: 703 | Додав: Vchutel | Теги: письменник, діяч, фантастика, композитор, художник, живописець, Фентезі, поет, Диригент, Оратор | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
avatar
Пошук
Календар
«  Січень 2022  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Друзі нашого сайту