Вівторок, 14.08.2018, 11:40
Вітаю Вас Гість | RSS

Літературно-мистецький портал Хмельницької ЗОШ №20

Категорії розділу
Дати, люди мистецтва [112]
Нормативно-правова база [3]
Оголошення [7]
Повідомлення про термінову та важливу інформацію
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 85
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2018 » Січень » 19 » Література і мистецтво -19 січня
20:50
Література і мистецтво -19 січня

1906 — побачив світ перший номер першого українського сатиричного журналу «Шершень».

Шершень — два українські гумористично-сатиричні журнали. Перший видавався 1906 в Україні, другий — 1908—1911 в Нью-Йорку, а потім у Скрентоні.
Шершень (1906)
Шершень — гумористично-сатиричний ілюстрований тижневик. Виходив від 6 січня до 14 липня 1906 у Києві. Видавець і редактор Володимир Лозинський. Вийшло 26 чисел.
За короткий час появи «Шершень» залишив значний слід у розвитку української політичної сатири та мистецтва журнальної графіки.

 

 

В.В.Різніченко «Після скасування кріпосного права»
Малюнок з журналу «Шершень» Київ, 1906 р №7


Визначніші літературні співробітники: Михайло Коцюбинський, Агатангел Кримський, Іван Липа, Осип Маковей, Іван Нечуй-Левицький, Людмила Старицька-Черняхівська, Василь Стефаник, С. Тимченко, Гнат Хоткевич та ін.
Авторами ілюстрацій та політичних карикатур були Іван Бурячок, Фотій Красицький, Віктор Масляников, Павло Наумов, Володимир Різниченко, Опанас Сластіон та ін.
Перше засідання редколегії журналу «Шершень» відбулося на Андріївському узвозі, у будинку № 15, який також відомий, як «Замок Річарда — Левине серце».
Шершень (1908—1911)
Шершень — гумористично-сатиричний двотижневик. Видавав Василь Гришко з березня 1908 до червня 1911, спершу в Нью-Йорку, а з листопада 1908 у Скрентоні. Перетворений у жовтні 1910 на популярний літературно-науковий журнал, став органом Українського Робітничого Союзу за редакцією Євгена Гвоздика. У червні 1911 замість «Шершня» Український Робітничий Союз почав видавати тижневик «Народна Воля».


1907 — в журналі «Вар'єте» з'явилися перші рецензії на кінофільми.
1922 — у Москві відбувся вечір «Очищення сучасної поезії». Читав вірші Володимир Маяковський, який пропонував «вичистити» із сучасної поезії поетів, які обходять у своїх віршах сучасність.

Володи́мир Володи́мирович Маяко́вський (рос. Владимир Владимирович Маяковский; * 7 (19) липня 1893, село Багдаді (Багдаті), Кутаїська губернія, Грузія — † 14 квітня 1930, Москва) — російський радянський поет українського походження, публіцист, драматург і громадський діяч.
Ранні роки
В. В. Маяковський народився у селі Багдаді (Багдаті), Грузія, у родині був останньою третьою дитиною. Батько — дворянин, служив лісничим, предки були — з козаків Запорізької Січі. Мати, Олександра Олексіївна, походила із роду Кубанських козаків. Хоча у школі та із друзями хлопчик спілкувався грузинською, вдома всі один до одного звертались лише російською. 1902 року Володимир вступає до Кутаїської гімназії. Після смерті батька 1906 року Маяковський разом із матір'ю та сестрами переїздить до Москви. Там він вступає до школи № 91 і навчається у одному класі із братом Бориса Пастернака Шурою.
Ще у віці 14 років (1907 року) Маяковський вперше взяв участь у соціалістичній демонстрації у Кутаїсі. У Москві ж юнак ще більше захоплюється ідеями марксизму. Коли у 1908 року його відраховують із гімназії через неспроможність матері далі сплачувати за навчання, він радо пристає до революційної діяльності. Того ж 1908 року вступає до РСДРП, його тричі заарештовують та Маяковський уникає покарання через неповноліття. Перші вірші Маяковський написав саме під час ув'язнення у Бутирській в'язниці 1909 року. У 1911 р. він вступає до Московського училища мистецтва, де знайомиться із членами Російського футуристичного руху. Стає лідером групи «Гілея». Після знайомства із Давидом Бурлюком, входить у коло поетів та зближується із кубофутуристами.
Літературне життя
Перший опублікований вірш «Ніч» Маяковського увійшов до футуристичної збірки «Ляпас суспільному смаку» 1912 року. 1913 р. поет звертається до драматургії і створює трагедію «Володимир Маяковський», сам ставить її та виконує головну роль.
1914 р. через активну політичну діяльність Маяковського та Бурлюка виключили із Московського училища мистецтв. У мистецькому розвитку поета тепер з'явився новий напрямок на відображення реалій напередодні революції, що оформилось у поемі «Облако в штанах» рос.  Над нею автор працював протягом двох років 1914—1915. Вона стала чи не найголовнішим твором Маяковського, що одночасно змальовував палкі теми кохання, революції, релігії, мистецтва. Вона дозволила заявити Маяковському про себе не тільки на всю Росію, але й на весь світ. Поет навмисне використовував у поемі мову вулиць та довгі конструкції аби викрити зідеалізовані та зромантизовані поняття поезії.
Влітку 1915 р. Маяковський закохався у заміжню жінку — Лілю Брік. Саме їй присвячено поему «Флейта-позвоночник» укр. Сопілка-хребет Чоловіком Лілі був видавець поета — Осип Брік. Кохання, поруч із враженнями від революції та війни, дуже вплинули на поезію Маяковського наступних років. Поема «Война и мир» укр. Війна та мир 1916 р. змалювала жахи Першої світової війни та поема «Человек» укр. Люиднає вираженням болю, що спричиняє кохання.
Впродовж 1915—1917 рр. Маяковський працював креслярем у Петроградському військовому автомобільному училищі. На початку революції він був у Смольному. Там він став свідком Жовтневої революції. Повернувшись до Москви, він працює у Російському телеграфному агентстві (РОСТА), створює тексти та власне графіку для агітпроп плакатів.
1919 р. вийшла поема «150 000 000» — гімн світової революції
У незрілому мистецькому колі Радянського Союзу, що тільки зароджувався, Маяковський був солідною фігурою. Він навіть мав привілей вільно пересуватися світом, подорожував Британією, Німеччиною, Латвією, Сполученими Штатами, Мексикою, Кубою, що відобразилось у роботі «Мое открытие Америки» рос.  1925 р.
Під час лекцій у Сполучених штатах Маяковський познайомився із Еллі Джонз, яка пізніше народить йому доньку. Та про це поет дізнається набагато пізніше, у 1929 р., коли пара таємно зустрілась на півдні Франції, адже свої стосунки вони мали тримати у таємниці. Наприкінці 1920-х Маяковський закохався у Тетяну Яковлеву, їй він присвятив «Лист Тетяні Яковлевій» 1928 р.
Щодо творчості, у ці роки поет активно співпрацює із «Известиями» рос.  та «Комсомольською правдою», друкується у журналах «Новый мир», «Молодая гвардия», «Огонёк», «Крокодил», «Красная нива» та ін. Працював також у агітці та рекламі, за що його жорстко критикували Пастернак, Катаєв та Свєтлов. 1923 р. організував ЛЕФ (від рос.  — «Левый фронт»), випускав журнал «ЛЕФ». Але влітку 1928 р. розчарувався у Лефі та залишив його.
Сатиричні п'єси «Клоп» (1928), «Баня» (1929) були поставлені Мейерхольдом. У 1929 р. Маяковський організував групу «Реф», але вже у лютому 1930 вийшов із неї, вступив до РАПП.
Поступово Маяковський потрапив у літературну, а далі й ідеологічну ізоляцію. Його п'єси були зняті з постановок, йому було відмовлено у в'їздних візах до Парижа (на побачення з коханою, російською емігранткою Тетяною Яковлевою), його не визнавали ні колишні колеги з ЛіФу, ні нові з РАППу, а виставку Маяковського «20 років роботи» проігнорували і партійні чиновники, і впливові літератори. Драматизм становища поета ще більше ускладнили його стосунки з Веронікою Полонською, котра нібито й кохала поета, але відмовлялася залишити заради нього чоловіка. Усе це спричинило глибоку душевну кризу, наслідком якої стало самогубство Маяковського. Він вистрілив собі в серце, залишивши знамениту посмертну записку: Все, як кажуть, «інцидент поперчений», об побут розбився любові баркас. Життя, сподіваюсь з тобою ми квити, до біса рахунки мук, болей й образ. Щасливо залишатися.


1963 — відбувся перший виступ групи «Бітлз» на телебаченні


Народились 19 січня


1200 — Доґен, японський буддистький монах і філософ, послідовник вчення дзен, засновник секти Сото-сю.

До́ґен (яп. 道元, どうげん[1]; 19 січня 1200— 22 вересня 1253) — японський буддистький монах і філософ періоду Камакура, послідовник вчення дзен, засновник японської секти Сото-сю.
Прозваний «Вчителем держави, що поширив на сході природу Будди» (仏性伝東国師, Буссьо-денто-кокусі), а також «Великим вчителем, що прийняв світло» (承陽大師, Дзьойо-дайсі).
Короткі відомості
Доґен народився 19 січня 1200 у столиці Кіото, в аристократичній сім'ї Внутрішнього міністра Мінамото но Мітітіки. Хлопець рано залишився сиротою: у 3-річному віці втратив батька, а 8-річному віці — матір. У 1213 році він знайшов притулок у свого дядька Рьокена, який був ченцем монастиря Енрякудзі секти Тендай-сю. Наступного року Доґен прийняв у цьому монастирі постриг і почав вивчати езотеричний буддизм. Молодий монах цікавився питанням природи Будди. Він не знайшов на нього задовільної відповіді у наставників своєї обителі і через це у 1215 році перейшов до монастиря Міїдера, а у 1217 році — до монастиря Кенніндзі секти Ріндзай-сю. У останньому Доґен перебував під керівництвом Мьодзена, учня Ейсая, японського проповідника вчення дзен .
У 1223 році Доґен вирушив до Хакати на острові Кюсю, а звідти переправився до китайської династії Сун. У Китаї він подорожував різними монастирями, вивчаючи езотерику і чань. У 1225 році Доґен зупинився у гірській обителі Тянтун, центрі чань-буддизму, де став учнем Жуцзіна, патріарха секти Цаодун (Сото). Три роки молодий учень присвятив медитації і дійшов думки, що просвітлення досягається шляхом абстрагування від душі і тіла[2]. У 1227 році Доґен був визнаний Жуцзіном своїм «духовним спадкоємцем», отримав від нього дозвіл стати наставником і повернувся до Японії.
На батьківщині Доґен деякий час перебував у Кенніндзі. Там він написав «Рекомендований спосіб сидячих медитацій» (1227), у якому доводив що «сидячі медитації» дзадзен є найбільш правильним і найкращим методом досягнення просвітлення. З укладання цього трактату пов'язується заснування нової секти Сото-сю, як окремої гілки японського дзен-буддизму.
У 1230 році Доґен полишив столицю і переїхав неподалік до провінційного поселення Фукаса у провінції Ямасіро. На новому місці він почав роботу над своєю основною багатотомною працею «Скарбниця істинного ока Закону» (1231—1253), у який виклав суть і правила вчення дзен. У Фукасі його учні почали складати «Розширені записи вічного спокою», життєпис свого вчителя з 1238 по 1253 роки. У 1233 році, за сприяння аристократа Фудзівари Норііє і черниці Сьоґакуні, Доґен заснував у Фукасі власний монастир Косьодзі, де провів 10 років і написав посібник для новачків-послідовників «Збірник настанов для вивчення шляху» (1234).
У 1243 році чернець перебрався до північної провінції Етідзен на запрошення місцевого володаря Хатано Йосісіґе, де у 1244 році заклав монастир Ейхейдзі, основний храм секти Сото-сю. Цей монастир став останнім пристановищем Доґена, де він завершив роботу над «Скарбницею» і докладав зусиль до виховання учнів. У 1247 році слава Доґена долетіла до резиденції самурайського уряду в Камакурі. Його було викликано туди за наказом сьоґунського радника Ходзьо Токійорі. Доґен пробув у Камакурі півроку і сприяв поширенню духу дзен серед верстви заможного самурайства.
У 1252 році Доґен, перебуваючи в Ейхейдзі, занедужав. Наступного року він завчасно призначив своїм спадкоємцем першого учня Коена Ендзьо і за настановою Хатано Йосісіґе вирушив на лікування до Кіото. Однак 22 вересня 1253 року, на підходах до столиці, Доґен передчасно помер у будинку свого світського учня Какунена, у віці 53 років.


1670 — Мандевіль Бернард англійський філософ, економіст, сатирик.
1809 — Едгар Аллан По, американський поет, прозаїк, критик, творець жанру «новели жаху», («Золотий жук», «Маска червоної смерті», «Чорний кіт»)
1839 — Поль Сезанн, французький художник-імпресіоніст («Сучасна Олімпія», «Долина»)
1900 — Михайло Васильович Ісаковський, російський поет, перекладач, Герой Соціалістичної Праці (1970).
1912 — Левчук Тимофій, український режисер («Дума про Ковпака», «Якщо ворог не здається», «Війна»)
1927 — Кардаш Петро, кінопостановник, видавець і громадський діяч української еміграції в Австралії.
1932 — Річард Лестер, американо-англійський кінорежисер («Три мушкетери», «Супермен» та два перших фільми за участю «Бітлз»)
1943 — Дженіс Джоплін, визнана королева блюзу й рок-н-ролу.
1945 — Род Еванс, англійський рок-співак, співзасновник гурту Deep Purple
1946 — Джуліан Барнс, англійський письменник, автор добутків «Метроленд», «Як усе було», «Англія, Англія»
1972 — Сергій Міхалок, лідер білоруської групи «Ляпіс Трубецькой».
1974 — Владислав Сташевский, російський співак

 

Категорія: Дати, люди мистецтва | Переглядів: 46 | Додав: Vchutel | Теги: письменник, діяч, художник, композитор, фантастика, живописець, Фентезі, поет, Диригент, шершень | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
avatar
Пошук
Календар
Друзі нашого сайту