Вівторок, 14.08.2018, 11:39
Вітаю Вас Гість | RSS

Літературно-мистецький портал Хмельницької ЗОШ №20

Категорії розділу
Дати, люди мистецтва [112]
Нормативно-правова база [3]
Оголошення [7]
Повідомлення про термінову та важливу інформацію
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 85
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2018 » Січень » 13 » Література і мистецтво -13 січня
19:16
Література і мистецтво -13 січня

1854 — Фаас Ентоні з Філадельфії запатентував новий музичний інструмент — акордеон.

У 50-х роках ХІХ століття найпопулярнішим серед заможних верств населення Парижа і Санкт-Петербурга стає такий інструмент, як акордеон. Найкращим завжди вважався акордеон американця Фааса Ентоні. І хоч з того часу, коли інструмент був запатентований, минуло вже більше ніж 160 років, він є досі популярним.

Акордеон (фр. Accordéon) — музичний інструмент, ручна гармоніка.
В українській традиції зазвичай прийнято називати тільки інструменти з правою клавіатурою фортепіанного типу (зазвичай кілька тембрових регістрів) — на відміну, наприклад, від баяна. Однак іноді зустрічається і найменування «кнопковий акордеон» Деякі його різновиди називають баяном.
Наприкінці XIX століття акордеони у великій кількості вироблялися в Клінгенталі (Саксонія)

Історія
Виникненню сучасного акордеону передували винаходи декількох подібних інструментів:
акордеон К.Деміана (Відень, 1829 р.);
концертіна Ч.Уїтсона (Лондон, 1829 р.);
бандонеон Г.Банда (Крефелд, 1840 р.);
Музичний інструмент під назвою «акордеон» був запатентований у Відні (Австрія) органним майстром Кирилом Деміаном 1829 року, і мав по п'ять кнопок на лівій та правій клавіатурах. Принциповою відмінністю цього інструмента від інших було те, що при натисканні однієї кнопки в лівій клавіатурі звучав акорд.
В ці роки примітивний акордеон стає популярним у вищому світі Парижа і Санкт-Петербурга, отримує схвальні відгуки. Він стає символом народних традицій багатьох культур. Починаючи з 1883 р. акордеон використовується для створення фолькльорної атмосфери в деяких музичних творах Чайковського, Шостаковича, Прокоф'єва.
1907 року в Санкт-Петербурзі одна з модіфікацій акордеону майстра музичних інструментів Петра Стерлігова отримала назву «баян» (від імені Бояна, легендарного давньоруського гусляра).
В наступні роки в результаті різноманітних ускладнень виникає новий багатоголосний і багатотембровий готово-виборний інструмент — клавішний або кнопковий концертний акордеон. Завдяки готово-виборній системі у лівій клавіатурі та різноманітності тембральної палітри, сучасному акордеону підвладний дуже широкий репертуар: від перекладень класичної музики (написаної для органу чи оркестру) до авангарду, де можливе використання унікальних акустичних ефектів цього інструменту.
Кнопковий акордеон — це загальноприйнята міжнародна назва того інструменту, який на території колишнього Радянського Союзу за звичкою називають баяном. Кнопковий і клавішний акордеони — різні інструменти, хоча і мають багато спільного (наприклад, однакову конструкцію лівої клавіатури).
Передвісницею акордеона для російських виробників фахівці вважають «єлєцьку гармоніку», що мала однорядну кнопкову клавіатуру за фортепіанною побудовою.
Акордеон в сучасному вигляді з'явився в 1920-30 рр. Так, скажімо, у відомому оркестрі Л. Утьосова на акордеоні фортеп'янного типу віртуозно грав Микола Мінх. В 1940 роки віртуозом по праву вважали ленінградця Юрія Шахнова.
Велику кількість акордеонів було завезено після 1945 року радянськими солдатами з Німеччини, де цей інструмент був надзвичайно популярним.
В радянські часи самими дефіцитними були італійські акордеони. Доступними і найкращими в країнах СЕВ вважались німецькі. А в музичних школах вчилися на дешевих радянських, марок яких було чимало, але звучали вони майже всі однаково, гірше за «буржуйських». І це попри те, що тульський баян тримав непереборне лідерство серед концертних баянів.

 


1898 — опублікована стаття Еміля Золя «Я звинувачую» у справі Дрейфуса. Вона викликала широкий резонанс як у Франції, так і за її межами.

«Я звинува́чую» (фр. «J’accuse») — стаття французького письменника Еміля Золя, яка була опублікована в щоденній газеті «Орор» (фр. «L’Aurore»; укр. «Аврора») 13 січня 1898 року. Стаття написана як реакція письменника на справу Дрейфуса.
Вона написана у формі відкритого листа, адресованого тодішньому президенту Франції Феліксу Фору. В листі звинувачувався французький уряд в антисемітизмі та протизаконному ув'язненні Альфреда Дрейфуса. Золя наголошував на упередженості військового суду та відсутності серйозних доказів вини Дрейфуса.
Лист був надрукований на першій сторінці газети та викликав великий ажіотаж як у самій Франції, так і далеко за її межами. Золя був звинувачений у наклепі і засуджений 23 лютого 1898 року. Щоб запобігти ув'язнення, письменник утік до Англії. Він зміг повернутися до Франції лише після самогубства полковника Анрі та втечі майора Естергазі, двох головних фігур справи Дрейфуса в червні 1899 року.
Стаття Золя призвела до широкого резонансу в культурному світі, стала прикладом того впливу, який інтелектуальна еліта може зробити на тих, хто при владі.

1919  — у Харкові утворено Українське центральне агентство (Укрцентраг) з розповсюдження преси й літератури. У складі губернських та повітових виконкомів утворювались відповідні відділи, вони займалися розповсюдженням та постачанням друкованої продукції, виконували роль посередника між пресою, книговидавцями та читачами. Мали у своєму підпорядкуванні усю мережу книжкової торгівлі: магазини, кіоски тощо.


Народились 13 січня
1596 — Ян ван Гоєн, видатний нідерландський художник-пейзажист XVII століття.

Ян ван Гоєн (нід. Jan van Goyen, МФА: [ˈjɑn vɑŋˈɣoːjə(n)], повне ім'я: Jan Josephsz van Goyen, * 13 січня 1596, Лейден, Нідерланди — 27 квітня 1656, Гаага, Нідерланди) — видатний нідерландський художник-пейзажист XVII століття.
Біографія
Ян ван Гоєн народився в сім'ї шевця. Перші уроки живопису отримав у 10-річному віці. Протягом двох років він змінив чотирьох вчителів живопису.
Гоєн продовжив освіту в Горні в майстра пейзажу Віллема Геррітсена. Після поїздки до Франції Гоєн протягом року навчався в Есайаса ван де Вельде.
У 1618 році ван Гоєн одружився в Лейдені з Аннете ван Ралст і відкрив власну майстерню. Крім живопису та продажу власних робіт, Гоєн займався оцінкою творів мистецтва і торгував ними, а також нерухомістю, земельними ділянками і брав участь в ажіотажній торгівлі тюльпанами, проте великих статків на цьому не зробив.
У 1632 році ван Гоєн разом з сім'єю переїхав до Гааги, де прожив до кінця життя, продовжуючи свої безуспішні спроби досягти матеріального успіху на ниві підприємництва. До 1656 року його борги сягнули 18 тисяч гульденів. Відомо, що економічні негаразди й борги не впливали на творчий настрій художника.
Творчість
Разом із Саломоном ван Рейсдалем і Пітером де Моліною Ян ван Гоєн — представник так званого «тонального пейзажу», що з'явився наприкінці 1620-х років.
Композиції картин Гоєна вирізняються стійкими напруженими діагоналями перспективи до лінії обрію, економністю в кольорах — практично монохромна палітра, що притаманна пізнім творам художника, і ґрунт, що просвічує, надають картинам неймовірної глибини й неповторної чарівності.


1749 — Фрідріх Мюллер, німецький поет і живописець.
1804 — Поль Гаварні, французький графік, карикатурист.
1859 — Костіс Паламас, новогрецький поет, белетрист і критик. Засновник Нової Афінської школи.
1877 — Софі Такер, американська співачка, актриса, комедіантка і радіоведуча українського походження.


1893 — Хайм Сутін, французький художник першої половини 20 століття, родом з Білорусі, представник Паризької школи.

Хайм Сутін (*1893 — †1943) — французький художник першої половини 20 ст, за походженням єврей з Білорусі, представник Паризької школи.
Життєпис. Ранні роки
Народився в селищі Сміловичі в підросійській тоді Білорусі, поблизу від Мінська. Походив з бідної єврейської родини, де був десятою дитиною з одинадцяти. Точних відомостей про день народження, ім'я батька не збережено.
Родина була побожною і хлопця, що часто малював, нещадно карали за зображення божого світу. Немилосердні релігійні настанови забороняли реальні зображення. В худорлявому підлітку ніхто не вбачав здібностей і не клопотався про підтримку чи подальший розвиток.
Навчання
У 1907 р. він втік з дому до Мінська, де слухав лекції про малюнок у Крегера, маловідомого місцевого маляра. Згодом Сутін перебрався до старої білоруської столиці — міста Вільно, де зробив спробу стати учнем Школи красних мистецтв. За легендою, він не пройшов іспити й у відчаї кинувся в ноги перед посадовцем, аби умовити того дати йому другий шанс. Його таки прийняли в Школу, де він тісно зійшовся з такими ж сільськими парубками — маргіналами. Його тогочасні друзі — Михайло Кікоін, Павло Кремень. Разом вони дістануться і Парижа, про який багато чули і де триматимуться разом, аби якось вижити без сторонньої підтримки.
З 1912—1913 рр. Сутін в Парижі. Він продовжив навчання в приватній майстерні Кормона, але практично нічого не взяв від академічної традиції. Перші твори Сутіна досить реалістичні, але більшу їх частину знищив сам художник, бо вважав їх невдалими. Уяву про них дає " Натюрморт з посудом і люлькою ", 1914, музей сучасного мистецтва, Труа.
Навчання триває з виснажливою працею вантажником. Решту часу прожив у відомому тепер Ла Руш («Вулику»), покинутому павільйоні, пристосованому під житла безпритульних і невизнаних митців. Серед тих, хто мешкав в «Вулику» -
поет Еренбург Ілля Григорович (1891—1967)
художники — Марк Шагал (1887—1985)
Фернан Леже (1881—1955)
Робер Делоне (1885—1941)
скульптори Архипенко Олександр Порфирович (1887—1964)
Осип Цадкін (1890—1967)
Константин Бринкуш (1876—1957)
Амедео Модільяні (1884—1920).
Поміч Модільяні і Зборовського
На провінціала-єврея з Російської імперії звернув увагу Модільяні і вони заприятелювали. Небагатий Модільяні підтримав Сутіна, який жебракував, матеріально, познайомив того з декількома поодинокими колекціонерами картин, що звернули увагу на невизнаних митців «Вулика». Серед знайомих цього часу — меценат Леопольд Зборовський, що давав Сутіну лише п'ять франків на полотна і фарби. Модільяні вивіз Сутіна на південь Франції, де вони працювали разом у містечках Ванс, Кан-сюр-Мер. За три роки Сутін створив близько 200 картин. Виробилася і художня манера митця, швидка, експресіоністична, з дратівливими фарбами, з елементами реалізму і деформацій. Тривожний настрій композицій Сутіна просяк і його пейзажі, і портрети, і натюрморти. Мистецтво Сутіна позбавлене радісних сторін життя навіть у зображеннях дітей. Низка його полотен — розбурхані вітром дерева, будиночки малих міст в хворобливих судомах, наче корчі знедолених людей, просякнуті болем натюрморти. Все це традиційні жанри, але з новим змістом отруєної горем свідомості художника.
Перші ознаки визнання
Картини Сутіна побачив багатий американець Альберт Барнс, що десятками купував «солодкі» картини Ренуара. У контраст до творів пізнього Ренуара Барнсу сподобались і твори журливого Сутіна. Він купив близько 50 творів Сутіна за декілька тисяч. Ім'я Сутіна стає відомим, а частку його картин вдало продав і Леопольд Зборовський. Серед тих, хто мав картини Сутіна — актор Чарлі Чаплін і Пабло Пікассо, що придбав полотно " Париж вночі ".
Модільяні вже помер і художника підтримали нові приятелі. Через 10 років бідкання в Парижі і виснажливої праці — Сутін змінив житло, його навчили носити шовкові сорочки з запонками і манерам художника, що пізнав визнання і матеріальний успіх.
Останні роки
Досить спокійними зовнішньо для митця були роки 1926—1929, але його тривожна художня манера не змінилася, як не змінилися і смаки. У 1929 р. розпочалася економічна криза, що боляче вдарила по багатих і бідних. 1932 року помер меценат Леопольд Зборовський. Серед нових патронів митця — Марселін і Мадлен Кастен, що періодично забирав хворобливого художника до власної садиби поблизу міста Шартр. З художником познайомився історик мистецтва — Елі Фор (1873—1937), що напише першу монографію про творчість митця. У 1937 р. французький державний музей Пті Пале показав виставку його творів. У 1940 р. фашисти розпочали війну з Францією, окупували й Париж. Художник перебував за межами столиці, але у 1941 р. наважився повернутися в окуповану столицю. Жах перед арештом і висиланням в концтабір як єврея спонукали до втечі з Парижу. Загострюється хвороба митця (виразка). Була потрібна операція і його везуть до … Парижа, де він помер від ускладнень давньої хвороби.
Поховання відбулося на цвинтарі Монпарнас.


1904 — Мільштейн Натан Миронович, український і американський скрипаль-віртуоз єврейського походження.
1924 — Ролан Петі, французький танцівник і хореограф
1954 — Глизін Олексій, російський поп-співак.
1977 — Орландо Блум, англійський кіноактор («Володар перснів», «Пірати Карибського моря», «Царство небесне», «Троя».).

 

Категорія: Дати, люди мистецтва | Переглядів: 65 | Додав: Vchutel | Теги: письменник, діяч, художник, композитор, фантастика, живописець, Фентезі, поет, Диригент, Оратор | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
avatar
Пошук
Календар
Друзі нашого сайту