Четвер, 28.03.2024, 21:06
Вітаю Вас Гість | RSS

Літературно-мистецький портал Хмельницької ЗОШ №20

Категорії розділу
Дати, люди мистецтва [113]
Нормативно-правова база [3]
Оголошення [7]
Повідомлення про термінову та важливу інформацію
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 112
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Головна » 2021 » Липень » 18 » 18 липня - Дні історіЇ
10:23
18 липня - Дні історіЇ

1925 — У Мюнхені вийшла з друку перша частина твору Адольфа Гітлера «Моя боротьба».
«Моя́ боротьба́» (нім. Mein Kampf) — книга Адольфа Гітлера, яка стала ідеологічною основою німецького націонал-соціалізму. Вперше опублікована 1925 року. При згадці про книгу переважно користуються німецькою назвою «Майн Кампф» без перекладу.    Адольф Гітлер написав книгу у в'язниці баварського міста Ландсберґ-на-Леху, до якої його запроторили 1 квітня 1924 року за організацію «Пивного путчу» (1923 р.). Першу частину твору він надиктував своїм помічникам: Емілеві Морісу та Рудольфові Гессу. Наступну написав після грудня 1924 р. в пансіонатах «Моріц» (Moritz) та «Вахенфельд» (Wachenfeld), що в альпійській місцевості Оберзальцберґ (Obersalzberg). Перша частина була опублікована у липні 1925 року, друга — у грудні 1926-го. Первісна назва книги «4,5 роки боротьби проти брехні, дурості і підступності». У творі Гітлер висловив ідеї відновлення могутності Німеччини шляхом об'єднання всіх німців та запропонував очистити Німеччину від євреїв та інших інородців. Також фюрер запропонував замінити парламентський режим на систему ієрархії на чолі з вождем.

Разом обидві частини видано у 1930 році. За час правління нацистів у Німеччині вийшло до десяти мільйонів примірників.

Перша частина «Майн Кампф» є автобіографією Гітлера, де він описав свій життєвий шлях і погляд на соціально-політичні проблеми Австро-Угорщини та Німеччини і висловив причини економічно-політичних негараздів. Головними ворогами він вважав світове єврейство (нім. «Weltjudentum»), інтернаціоналізм та комуністичний рух. Друга частина була політичною програмою його партії, НСДАП, яка мала на меті побудувати «справжній соціалізм», а не той, викривлений і перетворений на комунізм.  Нацисти проголосили «Майн Кампф» головною книгою для населення Третього Рейху.  Головні ідеї: Австрія повинна приєднатися до Німеччини;
Світове єврейство, а також його породження марксизм, повинні бути нейтралізовані;
Замість класової боротьби повинна розпочатися расова боротьба робітників Німеччини;
«Більшовизм» повинен бути знищений. Його територія (так званий східний життєвий простір — «Lebensraum im Osten») повинна бути розчищена для проживання арійської раси;
Головна країна-ворог Німеччини — це Франція;
Війна на 2 фронти не повинна повторитися, тому потрібен союз з Італією та Великою Британією;
Завоювання нового життєвого простору для Німеччини;
Парламентська республіка повинна змінитися на владу фюрера, який працюватиме на благо Німеччини та її народу.
Слов'янофобія. Слов'яни — це представники нижчої раси.

Авторські права
Книгу було заборонено в Німеччині відразу після закінчення Другої світової війни і Федеральна земля Баварія, де Гітлер у чотирирічному ув'язненні почав надиктовувати ідеї націонал-соціалізму своїм соратникам, володіло ексклюзивним 70-річним видавничими правами на німецькомовну версію книги. До 2015 року місцева влада Баварії користувалась цим правом для підтримки заборони на публікацію книги, проте термін володіння видавничим правом закінчився в 2015 році.

Влітку 2014 року міністри юстиції федеральних земель Німеччини вирішили, що поширення видання «Майн Кампф» без коментарів повинно бути заборонене і після закінчення терміну дії авторських прав — через присутнє в книзі розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Однак друк видання із науковими коментарями, які чітко будуть відділені від власне тексту, за певних обставин можливий, хоча кожен окремий випадок публікації повинен розглядатися судом.


1954 — Перший фестиваль джазової музики в Ньюпорті, штат Род-Айленд, США.

Перший фестиваль джазової музики Newport Jazz Festival пройшов в американському місті Ньюпорт 18 липня 1954 року. Ньюпорт - курортне містечко на острові Акіднек штату Род-Айленд. Його неофіційна популярна назва - "Океанський Штат".

Вперше джаз зазвучав наприкінці XIX ст. в Америці та відразу ж ознаменував собою початок принципово нового руху. Завдяки таким великим музикантам Луї Армстронгу, Дюку Еллінгтону, Гленну Міллеру джаз швидко "обростав" новими рухами та напрямами. 1-й фестиваль джазу задумав бостонський піаніст Джордж Уейн. Його називали "найвідомішим у світі імпресаріо джазу". З одного боку, це була "легалізація чорного джазу в суспільстві білої більшості", з іншого - "колосальна комерційна операція".

Джаз (англ. jazz) — вид музичного мистецтва, що виник на межі XIX—XX століття в США серед пригнобленого, безправного негритянського населення, серед нащадків чорних рабів, насильно вивезених зі своєї батьківщини та отримав згодом певне поширення. Характерними рисами музичної мови джазу спочатку стали імпровізація, поліритмія, заснована на синкопованих ритмах, і унікальний комплекс прийомів виконання ритмічної фактури — свінг. Як і реггі з репом традиційно вважається «музикою чорних».

Походження терміна
Слово «jazz» (можливо, походить від фр. chasser — полювати) у креолів означало полювання, а також хвилювання, збудження. В 1860-і в північноамериканській літературній мові з'являється слово «jasm», що означає піднесення, натхнення. Невдовзі йому на зміну приходить слово «jass», а також аналогічне дієслово, що означало, «ловити», «збуджуватись» тощо. Все частіше починають використовуватись звороти «jazz around» (блукати, мандрувати) і «jazz up» (впадати у веселий стан). Як музичний термін, слово «jazz» вперше з'явилося 1915 року у зв'язку з білим оркестром, що грав у новоорлеанському стилі, пізніше — в назві новоорлеанського оркестру Тома Брауна — «Том Браун Диксиленд Джаз Бенд», після чого термін «джаз» швидко поширюється в Північній Америці, а згодом і по всьому світу.

Афоризми, цитати про джаз
Джаз — це не стиль, а настрій.
  Хочеш, давай слухати джаз — : Він знає більше від нас,
Все знає ліпше від нас. (Святослав Вакарчук, пісня «Йду на дно» з альбому «Там, де нас нема» (1998))


1954 — Введено сумісне навчання в школах СРСР.

Народились 18 липня...

1511 — Бартоломео Амманаті, італійський скульптор і архітектор доби маньєризму.
1659 — Гіацинт Ріґо, французький художник, найвизначніший портретист епохи Людовіка XIV.


1811 — Вільям Теккерей, англійський письменник-сатирик, автор роману «Ярмарок марнославства» («Ярмарок суєти»).

Вільям Мейкпіс Теккерей (англ. William Makepeace Thackeray, *18 липня 1811 — †24 грудня 1863) — англійський письменник-сатирик.

Біографія
Вільям Мейкпіс Теккерей був сином офіцера колоніальних військ Британської імперії і належав до привілейованих верств англійського суспільства. Після закінчення Чартерхауса він вступив до Кембриджського університету, але ступінь не отримав, тому що кар'єра держслужбовця не приваблювала його. Він хотів займатися тільки мистецтвом, тому і вирушив до Франції, яка завжди вважалася Меккою художників, особливо живописців. Мандри Європою (Франція, Німеччина, Італія) закінчились виснаженням банківського рахунку, який залишився від батьків, і необхідністю заробляти гроші. Теккерей повертається до Лондона і починає займатися журналістикою, яка і стане основною справою його життя. Він обрав собі досить суворе естетичне кредо — «Правда не завжди є приємною, але кращого за правду немає нічого».

Реалізм Теккерея, на відміну від реалізму Діккенса, не має прихильності до романтичної естетики. За висловом Шарлотти Бронте, він є «не романтичним, як ранок понеділка». Твори Теккерея менш всього схожі на казку. Це насмішлива, аналітична і сувора проза. Тому Теккерея вважають спадкоємцем англійських просвітників XVIII ст. (Свіфта, Філдінга, Стіла, Аддісона), які демонстрували іронічний різкий, як скальпель хірурга, погляд на свою схильну до чванства батьківщину. Багато років Теккерей працював у сатиричному журналі «Панч» (Punch), де разом із ним висміювали недоліки Англії Томас Гуд і Дуглас Джерралд. Популярність йому принесли пародії, в яких він «знущався» над епігонами романтизму і протиставив їхній творчості свою неприємну, але корисну правду. Особливо діставалося від Теккерея авторам комерційних або «салонних романів». Вельми популярними були тоді так звані «романи срібної ложки» (про життя аристократів) і романи «ньюгетської школи» (Ньюгет — знаменита лондонська тюрма, якої зараз не існує), в яких злочинний світ подавався нерідко у привабливому, лицарськи-благородному вигляді.

Творчість
«Записки Жовтоплюша», «У благородній родині» є насмішкою над тими читачами, які полюбляють світську інтимну хроніку. Жовтоплюш — лакей, який служить у аристократичному будинку. Він підглядає й підслухає, ховаючись за шторами, зазираючи у дверні шпари. А потім надсилає отриману «інформацію» до журналу, де остання і публікується. Паскудність Жовтоплюша контрастує із авторським сарказмом і навіки відбиває бажання коли-небудь читати «жовту пресу».

«Кетрін», «Історія Семюеля Тітмарша і знаменитого діаманту Хоггарта» є пародіями на «ньюгетський роман». Теккерей знімає із злочинного світу не тільки покривало благородства, а і покривало таємничості. Злочинний світ в романах Теккерея виступає таким, яким він є — користолюбним й аморальним. Теккерей-сатирик не жалів не тільки бульварну літературу, а і британську монархію. У вірші «Георги» («Georgies») він створює сатиричну картину «букету Георгів» : Георга І, який «мистецтва ненавидів», Георга ІІ, «жаднюги й спекулянта», Георга ІІІ, що «розумом був слабкуват, але англієць — від голови до п'ят», і Георга Останнього, тобто IV, що прославився кулінарними й кравецькими здібностями. Теккерей його інакше, як «кухарем» не називав. Сатира Теккерея завжди була справедливою. Він іронізував не тільки над сучасною Англією, а і над собою.

Книга снобів
«Книга снобів» (1847) яскраво про це свідчить. Старовинне англійське слово «snob» колись мало значення «учень ремісника», тобто «підмайстер». Коли Теккерей навчався у Кембриджі, слово «сноб» на студентському жаргоні означало «підлабузник». Так презирливо називали тих студентів, які намагалися стати товаришами більш знатних і більш заможних студентів, принижуючись при цьому. Студент Теккерей «снобом» не був, але явище це запам'ятав і пізніше осмислив його як національну англійську рису. А оскільки від своєї нації відмовлятися він не збирався, то вимушений був назвати «снобом» і себе самого. Сучасне розуміння слова «сноб» (той, хто із презирством ставиться до простих людей) походить від книги Теккерея. «Книга снобів» являє собою низку нарисів, які показують типових представників англійського суспільства в їх національному прояві.

«Книгу снобів» можна вважати прологом до найвідомішого твору Теккерея «Ярмарок суєти» (1847). Назва книги вводить роман у традицію англійської релігійної літератури. Проповідник XVII ст. Джон Беньян, учасник Великого Бунту 1648 р., перебуваючи у в'язниці після революційних подій, написав знамениту книгу-проповідь «Шлях прочанина», в якій у дусі середньовічного жанру «видіння» розповів про примарне місто (в якому легко впізнати Лондон), куди потрапляє благочестивий прочанин дорогою до Раю. У цьому місці земного Аду знаходиться Ярмарок Суєти, де чоловіки продають дружин, дружини — чоловіків, діти — батьків, а батьки — дітей. І все заради єдиної мети — отримати гроші. Причому людські душі та коштовні речі тут оцінюються приблизно однаково.
Ярмарок Суєти Беньян назвав журнал Vanity Fair. Таку саму назву має роман Теккерея, і перекласти цей англійський фразеологізм, який у сучасній мові означає осередок гріха, можна по-різному: «базар життєвої метушні», «ярмарок гріха», «вистава пороків» тощо. «Виставою пороків» Теккерей називає сучасну йому Англію, де «мазурики шастають по кишенях, жваво закликають публіку». Роман має не тільки багато значущу назву. Він має не менш значущий підзаголовок: «роман без героя». Персонажі роману, який має релігійну назву і дивує нерелігійністю свого змісту, не варті не тільки визначення героя, вони не є вартими і визначення характеру. Сучасні англійці, згідно із розумінням письменника, — просто ляльки, маріонетки, яких він смикає за ниточки, а вони танцюють, кохають, їдять, п'ють, народжуються і вмирають. Себе самого автор (до речі талановитий художник) зобразив на обкладинці у вигляді балаганного клоуна, «жалюгідного перестарка», який веселить не менш жалюгідну публіку. Герої роману, також, як і глядачі балаганної вистави, а за ними й читачі, існують у цьому світі за принципом «суєти суєт», за законами базару, де повага до людини визначається об'ємом її капіталу, де «дорогий виїзд означає більше, ніж щастя». Таким чином Базар набуває значення реалістичного символу сучасного світу, який, за визначенням письменника, є «місцем суєтним, злим, біснуватим, повним усіляких шахрайств, фальші й удавань». Звідки ж у такому місці узятися герою? Та пошуки привели письменника, а саме не до героя, а до героїні.

Ребекку Шарп (від англ. sharp — швидкий, різкий, хитрий, гострий) він обрав героїнею свого роману, радше через те, що вона, хоча і є закінченою снобкою, але все ж таки, виглядає живою поряд із напівсонною Емілією Седлі (від англ. sadly — сумно) та іншими представниками англійського суспільства. Ребекка є єдиною живою істотою цього роману, хоча при погляді на неї стає страшно: в неї є розум, але він служить тільки амбіційній спрямованості її особистості, в неї є енергія, але її спрямовано на те, щоб прорватися у верхи суспільства, в неї є чарівність, але чарівність продається (правда, дорого). В її зелених очах немає ані любові, ані доброти, там є тільки жагуче жадання стати врівень із тими, на кого бідна сирота приречена дивитися знизу вгору. Ребекка проходить через різні верстви англійського суспільства, вона піднімається усе вище і вище його сходами, і ми проходимо разом із нею тим же шляхом, спостерігаючи звичаї спочатку буржуа, потім аристократів. Автор, здається є прихильнішим до міщан (буржуа). Аристократи (родина Кроулі) виглядають у нього стадом монстрів.

Долі окремих персонажів є пов'язаними з наслідками битви під Ватерлоо, яка відбулася 15 червня 1815 р., і в результаті якої армія Наполеона зазнала поразки під тиском британського і прусського війська. Чоловік маленької Емілії загинув там, і це зруйнувало її маленьке щастя. Таким чином Теккерей показує історію не з лицевої сторони, а з виворітної, він визначає своє місце «серед тих, хто не воює» і показує, як видатна історична подія відображається на долях пересічних людей. Син Емілії залишився сиротою в результаті битви під Ватерлоо; батько, містер Седлі, розорився в результаті державного перевороту у Франції. Маленькі люди часто не розуміють сенсу великих історичних подій, їм не вистачає на це розуму, але історія однаково владно втручається в їх маленьке життя.

Інші твори
Інші твори «Історія Пенденніса» (1850), «Ньюкоми» (1855), «Історія Генрі Есмонда» (1852), «Вірджинці, але повість із життя минулого століття» (1859) демонструють майстерність Теккерея-реаліста й сатирика. Роман «Ньюкоми» зближує Теккерея із реалізмом нової хвилі. Написаний у період соціальної стабільності, коли «голодні сорокові» вже відійшли у минуле, «Ньюкоми: Записки вельми респектабельного сімейства» на автобіографічному матеріалі осмислюють різницю між окремими історичними епохами через зображення характерів представників різних поколінь. Батько Теккерея помер, коли сину було шість років. Вільям погано пам'ятав його. Але поважав пам'ять молодого офіцера колоніальних військ, який усе своє коротке життя присвятив Британській короні. Художник Клайв, головний герой «Ньюкомів» (від англ. newcomers — новоприбулі) відображає не тільки внутрішній світ Теккерея; він є віддзеркаленням внутрішнього світу художників нової хвилі, які вже не мають чіткої соціальної мети, а творять радше за інстинктом, ніж за осмисленим бажанням поліпшити світ.

Твори
Записки Жовтоплюша (The Yellowplush Papers, 1837)
У шляхетній родині
Кетрін (Catherine, 1839)
Історія Семюеля Тітмарша і знаменитого діаманту Хоггарта
Книга снобів, яку було написано одним із них (The Book of Snobs, 1848)
Ярмарок марнославства (Vanity Fair, 1848)
Історія Пенденніса (Pendennis, 1848 — 1850)
Історія Генрі Есмонда (The History of Henry Esmond, 1852)
Ньюкоми (The Newcomes, 1855)
(The Rose and the Ring, 1855)
Вірджинці, але повість із життя минулого століття (The Virginians, 1857 — 1859)


1820 — Алішан Гевонд, вірменський поет, філолог, історик.
1821 — Поліна Віардо-Гарсіа, французька співачка, композитор та педагог.
1856 — Микола Садовський, український актор і режисер. Брат Івана Карпенка-Карого, Панаса Саксаганського й Марії Садовської-Барілотті.
1900 — Саррот Наталі, французька письменниця російського походження.
1918 — Забашта Василь Іванович, український живописець і педагог.
1933 — Євтушенко Євген Олександрович, російський поет.
1936 — Іллєнко Юрій Герасимович, український оператор, кінорежисер («Білий птах з чорною ознакою», «Молитва за гетьмана Мазепу»).
1937 — Роалд Гоффман (Руал Сафран), американський хімік, поет, і філософ єврейського походження, лауреат Нобелівської премії 1981 року, уродженець Золочева (Україна).
1938 — Жуковський Станіслав Віталійович, український поет, перекладач.
1938 — Пол Верговен, нідерландський і американський кінорежисер.
1967 — Він Дізель, американський актор, сценарист, кінорежисер і продюсер.
1973 — Кошель Олексій Миколайович, український політолог, журналіст, історик, поет, краєзнавець.
1975 — Малакян Дарон, американський музикант вірменського походження, гітарист альтернативної метал групи «System of a Down».
1976 — Ельза Патакі, іспанська актриса.
1980 — Крістен Белл, американська теле- і кіноактриса.

Категорія: Дати, люди мистецтва | Переглядів: 551 | Додав: Vchutel | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
avatar
Пошук
Календар
«  Липень 2021  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Друзі нашого сайту