Середа, 26.09.2018, 00:27
Вітаю Вас Гість | RSS

Літературно-мистецький портал Хмельницької ЗОШ №20

Категорії розділу
Дати, люди мистецтва [112]
Нормативно-правова база [3]
Оголошення [7]
Повідомлення про термінову та важливу інформацію
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 87
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2018 » Серпень » 14 » 14 серпня народилися...
22:14
14 серпня народилися...

1502 — Пітер Кук ван Альст, південнонідерландський художник,

скульптор та архітектор

Пітер Кук ван Альст (нід. Pieter Coecke van Aelst) — уславлений південнонідерландський художник першої половини XVI століття. Як художник робив картони до майбутніх аррасів-килимів та вітражів, іноді виступав як скульптор чи архітектор, як комерсант.

Життєпис


Народився в містечку Альст. Художне навчання опановував в майстерні Бернарда ван Орлея у 1517–1521 роках. Для удосконалення майстерності відвідав Італію, де всмоктав впливи італійського маньєризму. Це відбилося в створенні алегоричних композицій та в ескізах до майбутніх вітражів (серед збережених — « Тріумф Хроноса», «Тріумф Слави», «Тріумф Християнської віри», Державний музей (Амстердам)). Участь в створенні аррасів-килимів хвилювала настільки, що майстер, заклопотаний їх продажем та отриманням прибутку, відбув у турецький тоді Константинополь в надії знайти партнерів по бізнесу. Але сюжетні килими не знаходили попиту в середовищі мусульман з їх забороною на реалістичні зображення та незнайомством з митцем-гяуром.

Перекладав книги, була надрукована книга Себастьяно Серліо з архітектури (1639 рік.) Серед збережених творів митця — найпоширеніші триптихи на сюжет « Поклоніння волхвів», що зберігають музеї Генуї, Берліну, Амстердаму.

Зафіксована праця митця у 1544-му в місті Брюссель як гравера, художника і автора картонів до килимів. Серед найбільш значущих — була серія аррасів на теми картин Ієронімуса Босха. Серія створена в невідомих майстернях Брюсселя у 1530-1540-ві роки, бо арраси серії продали у Францію і п'ять з них зазначені в опису майна короля Франціска І від 1542 р. Серія користувалась популярністю і після смерти художника. Вона була повторена до 1566 року для кардинала Гранвелли . Два роки потому серію виткали наново для герцога Альби.

Був одружений, мав дочку, з якою узяв шлюб художник Пітер Брейгель старший.

Як майстер мав право брати учнів, серед яких були -

Пітер Брейгель старший
Віллем Кей
Ніколас Нефшатель
три його сини — Пітер Кук молодший, Міхель та Паувел.
В кінці життя зробив вдалу кар'єру, отримав посаду надвірного художника імператора Карла V (1500–1558).

Значна кількість творів художника була знищена в роки іконоборства у Нідерландах 16 століття. Тому повної уяви про кількість творів митця та його художню еволюцію отримати неможливо.


1714 — Клод Верне, французький художник-пейзажист

Кло́д Верн́е (повне ім'я Кло́д Жозе́ф Верне́, фр. Claude Joseph Vernet; * 14 серпня, 1714, Авіньйон — † 3 грудня, 1789, Париж) — французький художник пейзажист періоду рококо і французького предромантизму.
Життєпис

Походив з художнього середовища. Його батько, Антуан Верне, був провінційним художником-декоратором. Він і надав перші художні навички синові. Пізніше навчався в майстерні художника Луи Рене де Велі. Починав як епігон Ніколя Пуссена, що був авторитетом для багатьох художників Франції доби класицизму і рококо. Здібного новачка помітив маркіз Кодо, Жозеф де Сейтре, котрий і надав тому стипендію на стажування в Італії.

1734 року він відбув в Рим. Вчителями Клода Жозефа в Римі були Бернардино Ферджоні та Адрієн Мальярд. 1743 року за успіхи в творчості француза Клода Жозефа Верне обрали членом Римської академії св. Луки. 1745 року від пошлюбився з Вірджинією Паркер, донькою англійського капітана флоту папи римського.

Художника, що пойшов добру школу в Римі, помітили і у Франції. Його патроном став маркиз де Маріньї́. Для короля Франції Луї XV Клод Верне створив серію картин «Порти Франції»,, що була продовженням його творів з морськими краєвидами і портами Італії. До 1763 року він встиг створити п'ятнадцять 15 картин серії «Порти Франції». З 1763 року він оселився в Парижі і почав працювати як для короля, так і для представників французскоі і інтернаціональної аристократії. Уславився завдяки створенню морських краєвидів і портів Середземномор'я, а також фантазійних каєвидів (гірських, морських, річкових) в часи шторів чи буревіїв. Картини Клода Жозефа Верне з буревіями розійшлись по різним країнам Європи і прикрасили королівські і магнацькі палаци. Вони були ще одим приемним, контрастним засобом декору в занадто спокійних палацах доби класицизму напередодні французької революції 1789–1793 років. Тісно пов'язаний з вельможними замовниками, художник повільно еволюціонував від відвертої стилістики рококо до бурхливих краєвидів доби предромантизму.

З донькою Клода Верне (Емілі Маргаритою) узяв шлюб французький архітектор Жан-Франсуа Шальгрен (1739–1811), автор сучасної Триумфальної арки в Парижі (добудована іншими). Його син Антуан Шарль Орас Верне та його онук (Орас Верне)теж стануть художниками.

 

1860 —  Ернест Сетон-Томпсон, канадський (шотландського походження) письменник, художник-анімаліст, один з ідеологів і натхненників скаутського руху.

Ернест Томпсон Сетон (англ. Ernest Evan Thompson Seton;пс. Lobo, The Chief 14 серпня 1860 — 23 жовтня 1946) — канадський (шотландського походження) письменник, художник-анімаліст, один з ідеологів і натхненників скаутського руху. Творець навчально-виховної програми «Життя в природі по-індіанськи» (1902). Сильно вплинув на лорда Баден-Пауела, засновника скаутингу. Автор «Берестяного згортка» й «Підручника бой-скаута» — книг, що активно використовувались скаутами. Саме завдяки Сетон-Томпсону американський скаутський рух зазнав значного впливу культури американських індіанців.

 

Життєпис
Ернест Еван Томпсон народився у Саут Шилдзі (північна Англія) у шотландській родині, яка у 1866 році переїхала до Канади. Більшість своїх дитячих років він провів у Торонто. Юнаком Ернест проводив багато часу в лісі — малював та вивчав тварин, це був також спосіб менше часу проводити зі своїм суворим батьком. Пізніше він відмовився від свого батька й змінив ім'я на Ернест Томпсон Сетон. Він вступає в Королівську академію мистецтв в Лондоні, де отримує стипендію. Найбільшою втіхою для нього тоді було відвідування зоопарку, де він просиджував цілими днями, роблячи ескізи тварин. Але провчився він в академії недовго. Постійна потреба в грошах, голодування надірвали його сили, і він змушений був повернутися додому в 1882 році.
Сетон-Томпсон оселився в Манітобі й повернувся до своєї улюбленої справи — спостереження за тваринами. У цей час він пише «публікує багато статей про тварин, а в 1886 році виходить його перша книга «Ссавці Манітоби», після якої невдовзі й з'явилася низка інших видань наукового характеру, зокрема з орнітології. Його спостереження і наукові описи пернатого населення Канади і Америки були визнані провідними вченими того часу. Проте Сетон-Томпсон був не тільки натуралістом, він поєднував у собі ще й талант чудового письменника і прекрасного художника-анімаліста. Працюючи натуралістом у Манітобі, він надзвичайно захоплюється вовками. У 1890 році Сетон-Томпсон отримав у Парижі премію за картину «Сплячий вовк». Сетон-Томпсон першим у світі написав оповідання, головними героями яких були справжні звірі і птахи. З великою любов'ю, правдиво і захоплююче він змалював їхню поведінку і вчинки, часто в драматичних ситуаціях. Він багато спілкувався з безсловесним населенням Землі, вивчав їхні вчинки. Йому було що розповісти людям. А через те, що його могли не зрозуміти, він «перекладав» життя тварин людською «мовою». Тобто вони, його герої, думають, сподіваються, розмірковують, вирішують… і помиляються так само, як люди. Вони бояться невідомого, незрозумілого. Як і люди бояться того ж. Сетон-Томпсон намагався зробити усіх звірів як не близькими, то хоч відомими людям. Першу збірку своїх оповідань письменник видав у 1898 році під назвою «Тварини, яких я знав». Услід за нею з'явилися такі книжки, як: «Доля гнаних» (1901), «Тварини-герої» (1905), «Дикі тварини у себе вдома», що лише зміцнили про нього де враження.

Життя в природі
Ставши успішним письменником, митцем та натуралістом, Сетон-Томпсон, задля розвитку своєї кар'єри, переїхав до Нью-Йорка. Пізніше він жив у Віндиґулі, збудованому ним маєтку у Кос-Кобі (Ґрінвіч, Коннектикут). Після випадків вандалізму з боку місцевих підлітків, він запросив їх до себе в маєток на вихідні й розповідав історії з життя американських індіанців та про природу.

У 1902 році він започаткував навчально-виховну програму «Життя в природі по-індіанськи», до участі в якій запросив місцевих підлітків. Заняття проходили у формі гри — хлопці формували таке-собі індіанське плем'я, самостійно обирали свою управу: «вождя», його заступника тощо й навчалися премудростям життя індіанців. Сетон-Томпсон описав той досвід у серії статей для «Жіночого домашнього журналу» (з травня по листопад 1902), згодом збірка тих історій вийшла під назвою «Берестяний згорток» («The Birch Bark Roll»). За порадою свого друга Редьярда Кіплінґа, замість видання словника на тему життя у природі, Томсон подав усю важливу інформацію у художній формі — в романі «Маленькі дикуни» (1903).

Його книги про тварин, такі як «Тварини-герої», «Життя гнаних», «Біографія Ґризлі», «Мустанґ-іноходець», а також книги про людей, які живуть серед природи, про мисливців, дітей, котрі вивчають рідну природу («Рольф в лісах», «Маленькі дикуни»), мали небувалий успіх у юних та дорослих читачів.

Українські переклади
1958 року українською мовою, у перекладі Л.Солонька, було видано книжку Томпсона «Маленькі дикуни» (Державне видавництво дитячої літератури УРСР). Згодом ця книжка декілька разів перевидавалася. 2012 року «Маленьких дикунів» випустило видавництво «Темпора».

Бібліографія
Ссавці Манітоби (Mammals Of Manitoba), 1886
Птахи лісів Манітоби. (Birds of Manitoba, Foster), 1891
Як упіймати вовка (How to Catch Wolves), 1894
Анатомія тварин (Studies in the Art Anatomy of Animals), 1896
Тварини, яких я знав (Wild Animals I Have Known), 1898
Слід канадського оленя (The Trail of The Sandhill Stag), 1899
Вистава звірят для малят (The Wild Animal Play For Children), мюзикл, 1900
Біографія ґрізлі (The Biography of A Grizzly), 1900
Впольовані життя (Lives of the Hunted), 1901
Дванадцять картин з життя диких тварин (Twelve Pictures of Wild Animals), 1901
Креґ і Джоні Ведмідь (Krag and Johnny Bear), 1902
Як гратися в індіанців (How to Play Indian), 1903
Маленькі дикуни (Two Little Savages), 1903
Як збудувати справжній індіанський віґвам (How to Make A Real Indian Teepee), 1903
Як гурту хлопчаків стати індіанським племенем (How Boys Can Form A Band of Indians), 1903
Червона книга (The Red Book), 1904
Монарх, Великий ведмідь Талаки (Monarch, The Big Bear of Tallac), 1904
Байки і міфи лісу (Woodmyth and Fable, Century), 1905
Тварини-герої (Animal Heroes), 1905
Берестяний згорток індіанського мистецтва життя у природі (The Birchbark Roll of the Woodcraft Indians), 1906
Природна історія десяти заповідей (The Natural History of the Ten Commandments), 1907
Фауна Манітоби. Підручник (Fauna of Manitoba, British Assoc. Handbook), 1909
Життєпис Срібного лиса (Biography of A Silver Fox), 1909
Історії життя тварин півночі (Life-Histories of Northern Animals), у 2-х тт, 1909
Хлопці-скаути Америки: підручник (Boy Scouts of America: Official Handbook), у співавторстві з генералом сером Баден-Пауелом, 1910
Підручник лісника (The Forester's Manual), 1910
Прерії Арктики (The Arctic Prairies), 1911
Рольф у лісі (Rolf In The Woods), 1911
Книга про життя в природі та індіанські премудрості (The Book of Woodcraft and Indian Lore), 1912
Червона хатина (The Red Lodge), 1912
Звірята удома (Wild Animals At Home), 1913
Покинутий котик (The Slum Cat), 1915
Легенда про Білого північного оленя (Legend of the White Reindeer), 1915
Життя в природі по-індіанськи. Посібник (The Manual of the Woodcraft Indians), 1915
Звірячі стежки (Wild Animal Ways), 1916
Посібник з життя в природі для дівчат (Woodcraft Manual for Girls), 1916
Проповідник з Кедрової гори (The Preacher of Cedar Mountain), 1917
Посібник з життя в природі для хлопців. Сімнадцятий берестяний згорток. (Woodcraft Manual for Boys; the Sixteenth Birch Bark Roll), 1917, 1918
Посібник з життя в природі для дівчат. Вісімнадцятий берестяний згорток (The Woodcraft Manual for Girls; the Eighteenth Birch Bark Roll), 1918
Мова жестів у індіанців (Sign Talk of the Indians), 1918
Закони і правди маленької лісової хатинки (The Laws and Honors of the Little Lodge of Woodcraft), 1919
Віґвам новачки. Правила новачок (The Brownie Wigwam; The Rules of the Brownies), 1921
Вітер бізонів (The Buffalo Wind), 1921
Казки лісів (Woodland Tales), 1921
Книга про життя у природі (The Book of Woodcraft), 1921
Книга про життя в природі та індіанські премудрості (The Book of Woodcraft and Indian Lore), 1922
Хвостько: Історія сірої білочки (Bannertail: The Story of A Gray Squirrel), 1922
Посібник новачок (Manual of the Brownies), шосте видання, 1922
Десять заповідей у тваринному світі (The Ten Commandments in the Animal World), 1923
Тварини (Animals), 1926
Тварини, яких варто знати (Animals Worth Knowing), 1928
Життя дичини (Lives of Game Animals), у 4-х томах, 1925–1928
Знаки в путі (Blazes on The Trail), 1928
Креґ, Кутіней Рем та інші історії (Krag, The Kootenay Ram and Other Stories), 1929
Біллі — собака, який творив добро (Billy the Dog That Made Good), 1930
Гарненький койот та інші історії (Cute Coyote and Other Stories), 1930
Лобо, Бінґо, Біжучий мустанґ (Lobo, Bingo, The Pacing Mustang), 1930
Історії про відомих тварин (Famous Animal Stories), 1932
Тварини, яких варто знати (Animals Worth Knowing), 1934
Джоні Ведмідь, Лобо та інші історії (Johnny Bear, Lobo and Other Stories), 1935
Євангеліє червоношкірих (The Gospel of the Redman), спільно з Джулією Сетон, 1936
Життєпис арктичного лиса (Biography of An Arctic Fox), 1937
Величні історії величавих тварин (Great Historic Animals), 1937
Головно про вовків (Mainly About Wolves), 1937
Піктограми старого Південного заходу (Pictographs of the Old Southwest), 1937
Вітер бізонів (Buffalo Wind), 1938
Оповіді стежок і вогнищ (Trail and Camp-Fire Stories), 1940
Шлях митця-натураліста: Автобіографія Ернеста Томпсона Сетона (Trail of an Artist-Naturalist: The Autobiography of Ernest Thompson Seton), 1940
Сантана, собака-герой Франції (Santanna, The Hero Dog of France), 1945
Найкраще Ернеста Томпсона Сетона (The Best of Ernest Thompson Seton), 1949
Америка Ернеста Томпсона Сетона (Ernest Thompson Seton's America), 1954
Сліди тварин і мисливські знаки (Animal Tracks and Hunter Signs), 1958
Світи Ернеста Томпсона Сетона (The Worlds of Ernest Thompson Seton), 1976

1861 — Август Харамбашич, хорватський письменник і поет-романтик, політичний діяч.
 

1865 —  Мережковський Дмитро Сергійович, російський письменник, релігійний філософ.


Дмитро́ Сергі́йович Мережко́вський (*2 (14) серпня 1865 — †9 грудня 1941) — російський письменник, релігійний філософ; чоловік поетеси Зінаїди Гіппіус.

Біографія
Українське коріння
Прадід Мережковського, Федір Мережко, був військовим старшиною в Україні в місті Глухів. Дід, Іван Федорович, в останні роки XVIII ст., за царювання Павла І, приїхав до Петербурга і, як шляхтич, вступив до Ізмайлівського полку. Тоді, мабуть, і змінив він своє українське прізвище Мережко на російське — Мережковський. З Петербурга переведений був до Москви і брав участь у війні 1812 року. Батько, Сергій Іванович, народився в 1821 р. в Москві від другої жінки Івана Федоровича Курбської. Виховувався в пансіоні. Вступив на казенну службу в 1839 р.. Служив спочатку у оренбурзького губернатора, а потім в придворній конторі. В 1853 р. одружився з дочкою правителя канцелярії петербурзького обер-поліцмейстера.

Часто виїжджаючи в службові відрядження на Південий берег Криму, до Лівадії, батько іноді брав Дмитра з собою. У нього був маєток по дорозі на водоспад Учан-Су.

Навчання
Перший вірш Дмитро Сергійович надрукував в 1882 році. Закінчивши гімназію в 1884 році вступив на історико-філологічний факультет Петербурзького університету. Після закінчення університету влітку зустрівся з З. М. Гіппітус і взимку одружився з нею.

Релігійні пошуки
В 1903 р. Д. С. Мережковський з дружиною стали збирати у себе вдома релігійно-філософські збори, але невдовзі ці збори були заборонені урядом. В 1905 р. він разом з дружиною написав звернення до російського народу — «Народе російський! Пам'ятай, що по милості своїй, а не по заслугам твоїм Господь нагородив тебе такою великою вітчизною, і не забувай, як багато племен зібрано під твоїм державним кровом. Як можеш ти, якщо носиш в серці своєму любов Христову, гнітити їх насиллям, озлоблювати образами. Нема тобі ніякого виправдання. Нема на то волі Господньої, щоб ти творив над ними насилля».

У своїх історичних романах Мережковський писав правду. Це були трилогія з російського життя «Царство Звіра», трилогія «Христос і Антихрист». Він вважав, що на початку XVIII ст. в Росії з'явився Антихрист в постаті Петра І. На початку XIX ст. Антихрист перемагає і Росія перетворюється на Царство Звіра.

В 1914 — 1915 р.р. І. Д. Ситін видав твори Мережковського в 24 томах. Більшовицький переворот 1917 р. він з дружиною не прийняли і в 1920 р. покинули Росію. Дмитро Сергійович писав: «Більшовики нічого не можуть створити, але все можуть зруйнувати. Люди забули Бога — ось причина всього, але і Бог забув людей».

На відміну від багатьох, подорожуючи до Парижа, вважав для себе неприйнятним проживання в готелях. Тому придбав в столиці Франції власне житло. Тому після еміграції з Росії разом з дружиною не знав блукань і невизначеності багатьох російських емігрантів, а оселився в Парижі. Жив і працював там до смерті.

Помер 7 грудня 1941 року в Парижі. Похований на російському цвинтарі Сент-Женев'єв де Буа в передмісті Парижу.

Творчість
Д. С. Мережковський — автор творів, які досліджували релігійно-філософські проблеми, насамперед, в рамках складної й суперечливої російської дійсності: романів «Христос і Антихрист» (трилогія), «Смерть Богів (Юліан Відступник)», «Воскреслі Боги (Леонардо да Вінчі)», «Олександр І», «14 грудня», філософського есе «Прийдешній Хам». В останньому Д.Мережковський пророче писав: «Хамство виникає в усякій культурі — і саме там, де виникає ослаблення, втрата чіткої орієнтації в духовному світі…».

Сучасники давали різні, часто протилежні одна одній, оцінки творчості Д.Мережковського: хтось називав його першим у Росії письменником-європейцем, хтось — архаїчним прозаїком. Нобелівський лауреат І.Бунін був найвідвертішим: «… плоско й елементарно до неможливого».

Ненависть до більшовиків, які зруйнували дореволюційний світ, у якому жив письменник, штовхала його до незрозумілих для російської еміграції кроків. Наприклад, Д.Мережковський привітав А.Гітлера (якого порівняв з… Жанною д'Арк) з початком війни нацистської Німеччини з СРСР. Більшість емігрантів відвернулося від колабораціоніста.

У 1930-і роки письменник висувався на Нобелівську премію з літератури.

Твори
1892 — «Символи» (збірка віршів)
трилогія «Христос і Антихрист»
1895–1896 — Смерть богів. Юліан Відступник (Смерть богов. Юлиан Отступник)
1901 — Воскреслі боги. Леонардо да Вінчі (Воскресшие боги. Леонардо да Винчи)
1904–1905 — Антихрист. Петро і Олексій (Антихрист. Пётр и Алексей)
трилогія про російську історію
1908 — п'єса «Павло I» (Павел I)
1911–1913 — роман «Олександр Перший» (Александр Первый)
1918 — роман «14 грудня» (4 декабря),
1924 — Народження богів. Тутанкамон на Криті (Рождение богов. Тутанкамон на Крите)
1926–1927 — Месія (Мессия)
1939 — Данте (есе)
Літературна критика
1897 — Вічні супутники (Вечные спутники) 
1901–1902 — трактати Л.Толстой та Достоєвський (Л.Толстой и Достоевский)
1903 — Доля Гоголя (Судьба Гоголя)

1867 —  Джон Голсуорсі, англійський письменник, лауреат Нобелівської премії.

Джон Голсуорсі (Ґолсуорсі; англ. John Galsworthy; * 14 серпня 1867, Кінґстон-Хілл, графство Суррей, Англія — † 31 січня 1933, Лондон) — англійський письменник, лауреат Нобелівської премії («Сага про Форсайтів» 1932; «Острів фарисеїв»).

Біографія


Народився в заможній сім'ї. Вчився на адвоката в привілейованій школі Герроу, потім в Оксфордському університеті. Проте, швидше за все, не бачив себе в цій професії і замість початку правничої кар'єри поїхав подорожувати за кордон, де формально мав піклуватися сімейним бізнесом у сфері морських перевезень.

Під час своїх подорожей на рейсі до Австралії зустрів Джозефа Конрада, на той момент першого помічника капітана, з яким близько подружився. Саме Голсуорсі переконав Конрада публікувати свої оповіді про подорожі, ставши таким чином ініціатором літературної кар'єри друга.

1905 — одружився з піаністкою Адою Пірсон (1864–1956), екс-дружиною його кузена, майора Артура Голсуорсі. Впродовж 10 років перед цим Джон Голсуорсі таємно зустрічався зі своєю майбутньою дружиною.

1921 — спільно з Кетрін Емі Доусон-Скотт заснував ПЕН-клуб, ставши його першим головою.

1929 — за заслуги перед літературою став членом Ордена Заслуг.

Листопад 1932 — удостоєний Нобелівської премії з літератури. На той час потерпав від сильних головних болей внаслідок невпинного росту пухлини мозку, і англійські письменники змогли привітати колегу лише заочно [1].

Творчість
Окремі романи
Джоселін (1898)
Вілла Рубейн (1900)
Острів фарисеїв (1904)
Садиба (1907)
Братерство (1909)
Патрицій (1911)
Темна квітка (1913)
Фріленди (1915)
Епопея про Форсайтів
Вершиною творчості письменника стала сімейно-побутова епопея роду Форсайтів (типових представників англійського середнього класу), особливо трилогія «Сага про Форсайтів».

Перша частина трилогії — роман «Власник» (1906; дія розгортається 1886 року в Лондоні).

Друга частина - роман «В зашморгу» (1920; дія розгортається у 1899—1901).

Третя частина — роман «Здаємо в оренду» (1921; час дії — 1920).

Переходом від 1-ї до 2-ї частини «Саги про Форсайтів» є коротка повість (long short story) «Останнє літо Форсайта», опублікована навесні 1918 в збірці «П'ять оповідань».

3-й частині епопеї передувала повість «Пробудження» (1921).

Голсуорсі продовжив сімейну хроніку Форсайтів у трилогії «Сучасна комедія» («Біла мавпа», «Срібна ложка», «Лебедина пісня»; 1924—1928). У ній розгортаються життєписи Форсайтів 3-го та 4-го поколінь на тлі історичних подій 1922—1926 рр.

У збірці оповідань «На форсайтівській біржі» (1930) автор доповнив образи головним чином старших Форсайтів.

«Лебединою піснею» Джона Голсуорсі стала ще одна трилогія - «Останній розділ», де наймолодші з Форсайтів з'являються лише як епізодичні персонажі.

1875 — Мстислав Добужинський, російський художник, графік, театральний художник, викладач, мемуарист
 

1876 —  Сібілла Алерамо, італійська письменниця-комуністка.

1885 — Бахметьєв Володимир Матвійович, російський радянський письменник.
 

1891 — Микола Анастазієвський, український художник, мистецтвознавець, педагог, громадський діяч
 

1910 — Віллі Роні, французький фотограф

1919 —  Юрай Шпітцер, словацький літературний історик і публіцист, письменник і журналіст.
 

1923 — Карло Звіринський, радянський та український маляр
 

1935 — Володимир Лихоносов, український художник
 

1945 — Вім Вендерс, німецький кінорежисер, продюсер, фотограф та сценарист

1945 —  Стів Мартін, американський кіноактор, комік, письменник, сценарист, продюсер, музикант і композитор.

Категорія: Дати, люди мистецтва | Переглядів: 462 | Додав: Vchutel | Теги: сценарист, письменник, Хічкок, музикант, режисер, продюсе, оперний співак, поет, співачка, акторка | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
avatar
Пошук
Календар
«  Серпень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Друзі нашого сайту