Середа, 26.09.2018, 00:28
Вітаю Вас Гість | RSS

Літературно-мистецький портал Хмельницької ЗОШ №20

Категорії розділу
Дати, люди мистецтва [112]
Нормативно-правова база [3]
Оголошення [7]
Повідомлення про термінову та важливу інформацію
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 87
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2018 » Серпень » 13 » 13 серпня народилися...
23:46
13 серпня народилися...
  • 1655 — Іоганн Деннер, німецький майстер музичних інструментів, винахідник кларнета († 1707);

1651 — Балтазар Пермозер, німецький скульптор доби бароко, баварець за походженням

Балтазар Пермозер ( нім. Balthasar Permoser 13 серпня, 1651, -

20 лютого, 1732, Дрезден ) - німецький скульптор доби бароко, баварець за походженням. Працював і як ювелір. Представник пізнього бароко і рококо в німецькій скульптурі.

Біографія
Походить з Баварії. Син простого селянина. Ще в дитинстві виявив художні здібності, батьки віддали його до навчання різьбяра.

Скульптор за фахом. З 1670 року у Відні. Бажання удосконалити свою майстерність привело до подорожі в Італію, де працював в місті Флоренція

Серед його вчителів - Вулф Вейссенкірхен та італієць Джованні Баттіста Фоджині ( 1652-1725 ).
Слава про австрійського майстра перетнула кордони, і Балтазар Пермозер отримав запрошеня на працю в княжий Дрезден. Вдруге подорожував по Італії у 1697-98 рр. На зворотному шляху відвідав Зальцбург, Відень і Берлін.

В повну силу талант скульптора розкрився в Дрездені, особливо під час будівництва палацового комплексу - Цвінґер на початку 18 століття. На відміну від Андреаса Шлютера - архітектурою не займався.

Помер в Дрездені, похований на Старому католицькому цвинтарі міста.

Перелік творів скульптора
Брама Кронентор,Цвінґер
Апофеоз полководця принца Євгена Савойського, Музей бароко, Відень
Скульптури для фасаду церкви Св. Каетано
Геркулес для парку Гроссер гартен, Дрезден
Герми павільйона на валу, Цвінґер
Скульптури «Купальня німф», Цвінґер
Скульптури Церери та Вулкана, Брама Кронентор, Цвінґер
Атланти - герми для балкону Королівського палацу, Берлін
Надгробок принцес Анни та Вільгельміни, Собор, Фрейберг, Німеччина.
Погруддя «Прокляття», Лейпциг, Німеччина.

1700 — Генріх Брюль, перший міністр короля польського і курфюрста саксонського Августа III. Колекціонер творів мистецтва

1803 — Одоєвський Володимир Федорович, російський письменник, філософ, педагог, музикознавець і теоретик музики.

1820 — Джордж Гроув, англійський музичний письменник.

1885 — Євген Нагірний, львівський архітектор, син Василя Нагірного

1898 — Володимир Заболотний, український архітектор, засновник і президент Академії архітектури України, автор проекту будинку Верховної Рада України

Володи́мир Гна́тович Заболо́тний (*1 (13) серпня 1898 — † 3 серпня 1962) — український архітектор, засновник і президент Академії архітектури України, автор проекту будинку Верховної Ради України.

Біографія
Народився 1 серпня (13 серпня за новим стилем) 1898 року в селі Карань (згодом перейменовано на Трубайлівку, нині в складі міста Переяслав-Хмельницький) в сім'ї майстра-золотаря з виготовлення церковного начиння.

1919 року він успішно закінчив гімназію, 1921 року вступив до Українського архітектурного інституту в Києві. Тоді ректором був архітектор Дмитро Дяченко — лідер необарокового українського стилю в архітектурі (кінця XIX — початку ХХ століття). 1924 року інститут було об'єднано з Інститутом пластичних мистецтв та створено Київський художній інститут (КХІ). Проектування студіював у майстерні Павла Альошина — вихованця петербурзької Академії мистецтв, послідовника класицизму. У визначенні його ідейно-творчої позиції певну роль відіграла Асоціація революційних митців України (АРМУ), створена 1925 року і очолювана ректором інституту І. Вороною, яка оголосила, що «нова доба — доба соціалізму — витворить свій стиль і свої, властиві йому форми». А формувалася вона під впливом конструктивізму, пов'язаного з діяльністю Об'єднання сучасних архітекторів — ОСА, очолюваного О. Весніним, яка запроваджувала в архітектуру теорію функціонального призначення будівель, передову техніку і нові матеріали, економічність, графічно прості форми без деталей.

Творча позиція Володимира Заболотного студентської пори яскраво виявилася в його дипломному проекті профілакторію «Кинь-Грусть» на 500 місць. Вирішений у простих геометричних формах і дещо революційно-романтичний за загальним виглядом, цей твір являє собою функціонально досконалий, композиційно стрункий і виразний за образом санаторний комплекс, поєднаний з природним оточенням. 1927 року Володимир Гнатович успішно захистив цей проект, одержав звання архітектора-художника і був залишений викладачем КХІ. Водночас почався перший етап його самостійної діяльності.

Ще в навчальний період брав участь у конкурсах на проекти Палацу культури в Ростові-на-Дону (1925, V премія, співавтор) і Київської кінофабрики (1926, ІІ премія). Водночас у майстерні Олександра Вербицького розробляв робочі креслення Київського залізничного вокзалу, спорудженого в 1929–1933 роках. Першими творами молодого архітектора були конкурсні проекти Палацу Уряду УРСР (V премія) і житлового масиву «Промінь» у Харкові (1928, співавтор Петро Юрченко).

Наприкінці 20-х — початку 30-х років Заболотний викладав архітектурне проектування в КХІ та Київському інженерно-будівельному інституті. Одночасно був головним архітектором Державного інституту проектування міст — ДІПРОМІСТ. Його науковці розробляли тоді концепцію соціалістичного міста, що передбачала усуспільнення побуту і колективні форми життя. Виходячи з цієї концепції, Заболотний створив проект міста Комінтернівська. У проекті територія міста поділена на промислову, житлову рекреаційну та інші зони. Житлова — була забудована однотипними комбінатами для дорослих і дітей шкільного віку. Комбінат складався з двох видовжених житлових корпусів і розміщеного між ними компактного блоку їдальні-спортзалу, з'єднаних критими переходами. Вирішений у простих геометричних формах, за загальним виглядом він подібний на двокорпусне судно-катамаран (1930, співавтори Михайло Гречина, Микола Холостенко, П. Юрченко). Одночасно за проектами В. Г. Заболотного споруджуються Палац культури металургійного заводу в Дніпродзержинську і будинок Облспоживспілки у Вінниці.

Другий етап діяльності Заболотного охоплює другу половину 30-х — першу половину 40-х років. 1934 року столицею України став Київ, де було вирішено спорудити Урядовий центр. Оголосили конкурс на його проект. Заболотний взяв участь у цьому конкурсі: він разом з П. Юрченком і В. Онашенком створює проект Урядового центру (1935).

У 1935–1936 роках Заболотний разом із своїми учнями з КІБІ проектує і споруджує в Парку піонерів м. Києва технічний, агробіологічний та військовий павільйони та театр ляльок й кінотеатр. Тоді ж за його проектами на вулицях Червоноармійській і Трьохсвятительській споруджено два багатоквартирних будинки. Найкращим твором Заболотного цього періоду його творчості є Будинок Верховної Ради в Києві (1936–1939). За успішну роботу по спорудженню цього будинку професор В. Г. Заболотний був нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР та отримав премію в розмірі 5000 карбованців.

Незабаром після звільнення Києва від німецької окупації в 1943 році Заболотний повернувся в Україну. Почався третій етап його творчої діяльності. Центральна магістраль столиці й прилеглі квартали, як і забудова багатьох інших населених місць, були зруйновані. Перед українськими архітекторами постала проблема грандіозної відбудови. 1945 року, за ініціативою і під керівництвом Заболотного, на базі філіалу АА СРСР, створено першу в історії України Академію архітектури в Києві. Він був обраний її президентом.
Започатковане у філіалі проектування широко розгорнулося в Академії і було пов'язане з відбудовчим періодом. В. Заболотний брав у ньому активну участь. Він підготував один з найцікавіших конкурсних проектів відновлення Хрещатика, в якому активно звертався до традицій українського бароко. Відповідно до своєї ідеї розвитку національних архітектурних традицій В. Заболотний разом з В. Лазаренком створює проект облицювальної кераміки (1945, І премія), конкурсні проекти індустріально збірних одноповерхових житлових будинків для Донбасу (1948), а також споруджує зі шлако-бетону будинки селища «Будівельник» у Дніпропетровську (1949–1950, співавтори Я. Штейнберг, І. Граужис). Ця його ідея втілена також в архітектурі значної частини забудови Нової Каховки, спорудженого за проектами Академії (1951–1954).

Наприкінці цього періоду Заболотний разом з М. Гречиною, Н. Чмутіною та іншими, створює проект Будинку Укоопспілки в Києві. На жаль, будинок споруджено частково і в невдало спрощених формах (1955–1957).

В 1940-х роках за ініціативою М. С. Хрущова і під керівництвом В. Г. Заболотного був розроблений експериментальний проект «Агроміста». Автори прагнули втілити в цей твір ідею максимального наближення селян до міських умов, розвиваючи традиції народного будівництва.

Творча діяльність Заболотного відзначена орденами та медалями колишнього Союзу та Почесною Грамотою Президії Верховної Ради Башкирії. 1953 року ВАК надала йому вищого наукового ступеня — доктора архітектури.

1956 року в державі відбувся перехід на індустріально-збірне будівництво. Академію архітектури було реорганізовано в Академію архітектури і будівництва УРСР — АБіА, президентом якої став інженер-будівельник А. Комар. Тоді ж В. Заболотного обрали дійсним членом української та союзної АБіА. 1957 року він очолив відділ історії українського мистецтва при президії АБіА УРСР, створений за його ініціативою. Так розпочався останній період його діяльності. Відділ визначив своїм завданням узагальнення та висвітлення багатовікового розвитку і здобутків українського мистецтва. Очолюваний В. Заболотним великий колектив українських мистецтвознавців розпочав роботу над «Програмою з історії українського мистецтва», що окремими розділами охоплювала всі його види (К., 1956). За цією програмою, спираючись на мистецтвознавчі здобутки минулого і власні дослідження, протягом 1957–1962 років у відділі створені: однотомник «Нариси з історії українського мистецтва» (К., 1962) і авторський рукопис шеститомної «Історії українського мистецтва» (з ілюстраціями).

3 липня 1962 року В. Г. Заболотний помер. А 1963 року АБіА було ліквідовано. Підготовку перших п'яти томів завершив Науково-дослідний інститут теорії, історії та перспективних проблем радянської архітектури (НДІТІА) в Києві, а шостого тому — науковці Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР. Загальну редакцію виданого в 1966–1971 роках шеститомника здійснила очолювана М. П. Бажаном Головна редакція УРЕ.

Шеститомник високо оцінила культурно-мистецька громадськість, а український уряд 1971 року нагородив В. Заболотного (посмертно) та інших найактивніших авторів Державною премією ім. Т. Шевченка.
Володимира Гнатовича поховано на Байковому кладовищі в Києві. На його могилі 1965 року споруджено монументальний пам'ятник, скульптори Ф. А. Коцюбинський, К. А. Кузнецов. У Переяславі-Хмельницькому, в колишньому будинку його батька, створено Меморіальний музей архітектора В. Г. Заболотного.

1899 — Хічкок Альфред, англійський кінорежисер († 1980);

Сер Альфред Джозеф Гічкок (англ. Alfred Hitchcock; * 13 серпня 1899, Лондон — † 29 квітня 1980 Лос-Анджелес) — англійський кінорежисер, продюсер, сценарист. Працював у Великій Британії та США. Його ім'я пов'язане зі становленням жанру «трилерів» (від англ. thrill — «тремтіння») та з поняттям «саспенс» (від англ. suspense — «невизначеність») у кіно. Гічкок умів майстерно створювати в своїх фільмах атмосферу тривожної невизначеності, сторожкого очікування, передчуття чогось жахливого.

Біографія
Альфред Гічкок народився 13 серпня 1899 у Лейстоуні, місто Лондон. Його назвали на честь батькового брата Альфредом. Його батько працював бакалійником. Альфред виховувався католиком і навчався у Єзуїтській класичній школі Святого Ігнатія у Стемфорд Хіл[1][2]. Гічкок протягом усього життя боявся поліцейських і жодного разу не сів за кермо автомобіля через те, що в дитинстві за невелику провину за порадою батька його замкнули на кілька годин у камері відділення поліції.

Він навчався у Лондонському університеті на інженера, а з 1920 року працював на кіностудії. Спочатку в його завдання входило малювання карток з іменами акторів для титрів, потім він став складати сценарії і асистувати режисерам. У 1926 р. зняв перший трилер, «Мешканець». Йому належить перший британський звуковий фільм, що мав успіх в прокаті, — «Шантаж» (1929).

Зі своєю майбутньою дружиною, кіномонтажником Альмою Ревілль, Гічкок познайомився у 1923 році на зйомках фільму «Жінка — жінці» (англ. Woman to Woman). Вони одружилися у 1926 році і прожили разом до смерті Гічкока у 1980 році. У 1928 році Алма Ревілль народила йому єдину дитину — дочку Патрицію Гічкок, що стала актрисою.

З початком Другої світової війни виробництво фільмів у Великобританії припинилося, і Гічкок поїхав до Голівуду (1939). Він став працювати на зіркового продюсера Девіда Селзніка, який часто втручався у творчий процес, але в той же час забезпечував фінансування і хорошу пресу. Завдяки його зв'язкам перший же американський фільм Гічкока, «Ребекка», виграв «Оскар» як найкращий фільм року.

У 1940-ві роки Гічкок знімав приблизно по фільму в рік, а з 1948 р. сам же їх і продюсував. Його улюбленими акторами були Кері Грант, Джиммі Стюарт, Грейс Келлі. Піку своєї кар'єри Гічкок досяг у 1950-ті роки з великобюджетними текніколоровими проектами — іноді чисто комедійними («Неприємності з Гаррі», «Спіймати злодія»), іноді передбачаючи естетику «бондіани» («На північ через північний захід»). Починаючи з 1950-их режисер активно працював на телебаченні (серіал «Альфред Гічкок представляє»).

Після фільмів «Вікно у двір» (1954) і «Запаморочення» (1959), які своїми нестандартними рішеннями, оповідальним і глибоким психологізмом вплинули на європейський арт-хаус, режисер став застосовувати ще більш експериментальні, навіть шокуючі прийоми. Гучні картини «Психо» (1960) і «Птахи» (1963) стоять у творчості Гічкока осібно, іноді їх визначають як фільми жахів.

Альфред Гічкок часто хотів перетворити глядачів на вуаєристів з його фільмів, викликаючи розмитість межі між провиною та невинуватістю. Час від часу виражав це безпосередньо. У фільмі «Вікно у двір» Джеффріс (грав Джеймс Стюарт) більшість часу шпигує за певною людиною. Ларс Торвальд (якого грає Реймонд Берр), стаючи, нарешті, обличчям до обличчя, питає: «Що ви хочете від мене?». Берр може запитати про це ж аудиторію …

Починаючи з фільму «Марні» (1964) роботи Гічкока приймалися публікою і критиками вельми стримано. Незважаючи на критичне ставлення до комерційного голлівудського кіно, Гічкока боготворили критики французької «нової хвилі». Франсуа Трюффо не тільки помітив авторський погляд за ширмою розважального кіно, він зняв кілька фільмів, наслідуючи Гічкока, і опублікував книгу інтерв'ю зі своїм кумиром. Сильним впливом Гічкока відзначені також фільми Шаброля і Брайана Де Пальми.

У 1979 Гічкок одержав премію Американського кіноінституту «За видатний внесок в кіномистецтво». Помер у Лос-Анджелесі 29 квітня 1980. Його похорон проходив в католицькій церкві на Беверлі-Хіллз. Тіло Гічкока було піддано кремації, а прах розвіяний над Тихим океаном.

Внесок у кінематограф
Надихаючись картинами німецьких експресіоністів (Мурнау, Фріца Ланга), Гічкок почав працювати в кіно — спочатку в Англії, а з 1939 року в США. Вперше на творчість Гічкока звернули серйозну увагу критики французської «нової хвилі». Франсуа Трюффо першим достеріг авторський погляд за ширмою розважального кіно. Життєвий доробок Гічкока — 55 повнометражних фільмів, багато з яких стали класикою світового кінематографа, 21 телефільм для серії «Альфред Гічкок представляє» і два документальні фільми (обидва в 1944 році). Ще дві кінороботи залишилися незавершеними. Альфред Гічкок досьогодні залишається одним із найповажаніших та найпопулярніших кінорежисерів.

Гічкок відомий також своїми камео. Він обожнював з'являтися в епізодах своїх фільмів: чи в образі перехожого, чи в образі вуличного роззяви. Він з'являвся майже у всіх своїх пізніх фільмах. Загалом, Гічкок (особливо в пізні роки) прагнув створити навколо себе містичну атмосферу, оточував себе ореолом таємничості.

Режисерський почерк
Фільми Гічкока засновані на страхові й саспенсі. Серед улюблених кінематографічних прийомів Гічкока зйомка «з очей» персонажа. Гічкоку також приписується винайдення техніки надшвидкого монтажу, яскраво продемонстрованого в знаменитій сцені вбивства в душі у фільмі «Психо». Зараз цю манеру монтажу часто називають «MTV-монтажем», бо в 1990-х її широко задаптували режисери відеокліпів, що демонструвалися на телеканалі MTV. Такий монтаж став також часто застосовують у трейлерах.

Також відзначено, що Гічкок полюбляв знімати в головних ролях «холодних» білявок (Ґрейс Келлі, Вера Майлз, Кім Новак, Чи Джанет, Тіппі Хедрен, Клод Жад).

Гічкок продумував сценарії своїх фільмів до найменших подробиць. За його словами, в нього в голові фільм складалася ідеальна версія картини, а на знімальному майданчику зазвичай доводилося йти на компроміси, внаслідок яких фільм втрачав 40% початкової якості. Режисер відомий також зневажливим ставленням до акторів. Для нього актори мали значення не більше, ніж декорації. Натякаючи на порівняння Гічкоком акторів із худобою, Керол Ломбард одного разу з'явилася на зйомки фільму "Пан та пані Сміт" з коровами. Щоправда, Гічкок відмовлявся від такого порівняння, стверджуючи, що його слова означали лише, що до акторів слід ставитися як до худоби.

Тематичні трилогії
Розглядаючи творчість Гічкока з позицій лаканівського психоаналізу, Славой Жижек поділяє його найвідоміші фільми на тематичні трилогії:

«Не та людина» (1956), «Запаморочення» (1958), «На північ через північний захід» (1959) — три фільми, в яких головних героїв приймають не за тих, ким вони є насправді.
«Запаморочення», «На північ через північний захід» та «Психо» (1960) — головні герої намагаються штучно заповнити порожнечу, спричинену смертю коханої жінки («Запаморочення»), загадковою фігурою неіснуючої людини («На північ через північний захід») та смертю матері («Психо»), причому в останньому випадку Норман Бейтс намагається воскресити матір, зайнявши її місце в реальності.
«На північ через північний захід», «Психо» та «Птахи» (1963) утворюють трилогію про порожнечу та дисбалансі в сімейних відносинах: відсутність фігури батька компенсується болісно роздутим материнським суперего. Владна мати головного героя у всіх трьох фільмах ставиться до нього як до своєї власності, і своїм втручанням руйнує його спроби вибудувати повноцінні відносини з іншими жінками.
Дивакуватість
Сучасники Гічкока кажуть, що спочатку він видавався милою людиною, але довго терпіти його в якості співрозмовника було неможливо. У дитинстві Гічкок був відлюдником, відстороненим від інших дітей. Автор книги «Темна сторона генія» біограф Гічкока Дональд Спото показує його як жорстоку, боягузливу людину.

Гічкок був педантом: наприклад, біографії героїв у фільмах розроблялися з особливою ретельністю, не пропускаючи жодної дрібної деталі.

Альфред мав досить специфічне почуття гумору. Він міг подарувати чотириста копчених рибинок людині, якій був огидний запах риби. При зйомках фільму «39 сходинок» головним героям довелося проходити весь день в наручниках, тому що режисер, за його твердженням, втратив ключ від них. Відомий також випадок, коли Гічкок подарував Мелані Гріффіт, коли та була в п'ятирічному віці, ляльку з обличчям її матері актриси Тіппі Хедрен, яка лежала в іграшковій труні. Причиною такого подарунка став конфлікт, що трапився на знімальному майданчику між Хедрен і Гічкоком. Гічкок також любив розсаджувати гостей на спеціальні подушки, що видавали непристойні звуки.

Визнання[ред. • ред. код]
Королева Єлизавета II в 1980 році, за 4 місяці до смерті режисера, нагородила його званням лицаря-командора Ордену Британської імперії, що надало йому право вживати титул «сер», попри те, що в 1956 році Гічкок прийняв громадянство США.

На його честь названо астероїд головного поясу 7032 Хічкок, відкритий 3 листопада 1994 року.

Фільми у Списку 250 найрейтинговіших фільмів IMDb
Місце    Фільм
31    Вікно у двір
32    Психо
60    На північ через північний захід
66    Запаморочення
137    Ребекка
163    У випадку вбивства набирайте «М»
192    Незнайомці в потягу
198    Лиха слава
242    Мотузка
Фільмографія
За своє життя Альфред Гічкок зняв 55 повнометражних кінофільмів, багато з яких стали класикою світового кінематографу. Крім того, Альфред Гічкок зняв ще 21 телефільм для серії «Альфред Гічкок представляє» і два документальні фільми (обидва у 1944 році), ще 2 кінороботи залишилися незавершеними.

1925 — Сад насолод/Pleasure Garden
1926 — Гірський орел/The Mountain Eagle
1927 — Квартирант/The Lodger
1927 — Ринг/The Ring
1927 — Униз схилом/Downhill
1928 — Шампанське/Champagne
1928 — Дружина фермера/The Farmer’s Wife
1928 — Доступна цнота/Easy Virtue
1929 — Шантаж/Blackmail
1929 — Людина з острова Мен/The Manxman[13]
1930 — Дзвонить Елстрі/Elstree Calling
1930 — Юнона та павич/Juno and the Paycock
1930 — Вбивство!/Murder!
1931 — Нечесна гра/The Skin Game
1931 — Мері (фільм)/Mary
1931 — Багаті та дивні/Rich and Strange
1932 — Номер сімнадцять/Number Seventeen
1933 — Віденські вальси/Waltzes from Vienna
1934 — Людина, що знала надто багато/Man Who Knew Too Much
1935 — 39 сходинок/The 39 Steps
1936 — Секретний агент/Secret Agent
1936 — Саботаж/Sabotage
1937 — Молодий і невинний/Young and Innocent
1938 — Леді зникає/The Lady Vanishes
1939 — Таверна «Ямайка»/Jamaica Inn
1940 — Ребекка/Rebecca
1940 — Іноземний кореспондент/Foreign Correspondent
1941 — Містер і місіс Сміт (фільм, 1941)/Mr. & Mrs. Smith
1941 — Підозра/Suspicion
1942 — Диверсант/Saboteur
1943 — Тінь сумніву/Shadow of а Doubt
1944 — Рятувальний човен/Lifeboat
1945 — Зачарований/Spellbound
1946 — Лиха слава/Notorious
1947 — Справа Парадайна/The Paradine Case
1948 — Мотузка/Rope
1949 — Під знаком козерога/Under Capricorn
1950 — Страх перед сценою/Stage Fright
1951 — Незнайомці в потягу/Strangers on а Train
1953 — Я сповідаюся/I Confess
1954 — У випадку вбивства набирайте «М»/Dial M for Murder
1954 — Вікно у двір/Rear Window
1955 — Спіймати злодіяНазва посилання/To Catch а Thief
1955 — Неприємності з Гаррі/The Trouble with Harry
1956 — Людина, що знала надто багато/The Man Who Knew Too Much
1956 — Не та людина/The Wrong Man
1958 — Запаморочення/Vertigo
1959 — На північ через північний захід/North by Northwest
1960 — Психо/Psycho
1963 — Птахи/The Birds
1964 — Марні/Marnie
1966 — Розірвана завіса/Torn Curtain
1969 — Топаз/Topaz
1972 — Безумство/Frenzy
1976 — Сімейна змова/Family Plot
Камео Гічкока
Камео — епізодичні ролі Альфреда Гічкока, зіграні ним у власних фільмах, що стали частиною фірмового стилю режисера[14][15][16]. Вперше Гічкок з'явився в кадрі у своєму фільмі «Мешканець»: коли для однієї зі сцен режисерові знадобилися додаткові виконавці, він вирішив спробувати себе в якості актора. Всього Гічкок зіграв більше тридцяти камео у власних фільмах.

У серії інтерв'ю з Франсуа Трюффо Гічкок розповідає, що воліє з'являтися на екрані в самому початку фільму. У такому випадку глядачі, знайомі зі звичкою режисера з'являтися у власних фільмах зможуть розслабитися від пошуків метра на екрані та зосередитися власне на фільмі.

Опис камео
1937 — «Молодий та невинний»: Гічкок з'являється в образі репортера-фотографа (​​одна із найдовших його ролей).
1940 — «Іноземний кореспондент»: Коли Джоел Маккрі на початку фільму покидає Лондонський готель, Гічкок не поспішаючи йде йому назустріч і читає газету.
1940 — «Ребекка»: Можна помітити в сцені, де Джек Фавелл телефонує незадовго до закінчення фільму.
1941 — «Підозра»: Кидає листа в поштову скриньку на вулиці (дальній план).
1941 — «Містер та місіс Сміт» — перехожий, що затримує містера Сміта.
1943 — «Тінь сумніву»: пасажир у потязі, який грає в карти.
1943 — «Рятувальна шлюпка»: У газеті, в рекламному модулі засоби для схуднення.
1946 — «Лиха слава»: Випиває келих шампанського на прийомі та швидко йде.
1947 — «Справа Парадайна»: Людина з контрабасом, що виходить з поїзда.
1948 — «Мотузка»: Дві появи: (1) Йде по вулиці у супроводі жінки одразу після початкових титрів. (2) Його знаменитий профіль над написом Reduco (фіктивна торгова марка втрати ваги, використана раніше у фільмі «Рятувальна шлюпка») виникає на червоній миготливій ​​неонової вивісці, яку видно з вікна квартири (одне із найнепримітніших камео Гічкока).
1949 — «Під знаком козерога»: З'являється двічі — спочатку на міській площі під час параду в синьому пальто та коричневою капелюсі, потім на сходах резиденції губернатора.
1950 — «Страх сцени»: Йде вулицею та обертається, аби поглянути на Джейн Ваймен.
1951 — «Незнайомці в поїзді»: Намагається сісти в поїзд з величезним контрабасом .
1953 — «Я сповідаюся»: На сходовому майданчику (в перших кадрах фільму).
1954 — «Вікно у двір»: Заводить годинник в квартирі музиканта. (25хв 20сек)
1954 — «У випадку вбивства набирайте "М"»: На фотографії однокурсників з організатором та виконавцем убивства. (13хв 13сек)
1955 — «Спіймати злодія»: Сидить поряд з Кері Грантом в автобусі.
1955 — «Неприємності з Гаррі»: Йде повз лімузин, припаркований поряд із виставкою картин.
1956 — «Людина, яка занадто багато знала»: Один з глядачів акробатичної вистави на ринку в Марракеші.
1958 — «Запаморочення»: Перетинає вулицю.
1959 — «На північ через північний захід»: Практично на самому початку фільму: намагається вскочити в автобус, але спізнюється.
1960 — «Психо»: Проходить навпроти офісу Джанет Лі в ковбойському капелюсі.
1963 — «Птахи»: Виходить з зоомагазину з двома песиками.
1964 — «Марні»: Виходить з номера в готелі.
1966 — «Розірвана завіса»: Сидить у холі готелю з дитиною на правому коліні. Пересаджує дитину на інше коліно. Витирає коліно рукою, опускає руку і робить кумеднний жест.
1969 — «Топаз»: У приміщенні аеропорту його притискають до інвалідного візка, підводиться, вітається з якимось чоловіком і йде.
1972 — «Несамовитість»: Стоїть у центрі натовпу слухачів, єдиний, хто не аплодує оратору.
1976 — «Сімейна змова»: Його знаменитий силует видно крізь двері бюро реєстрації народжень та смертей.
Посилання
Сайт про Альфреда Гічкока і його творчість
Галковський про Гічкока
Сайт про Альфреда Гічкока і його фільми
Розділ Альфреда Гічкока на порталі «peoples.ru»
Біографія і фільмографія режисера Альфреда Гічкока
Альфред Гічкок на toloka.hurtom
Альфред Гічкок на сайті Internet Movie Database (англ.)

Категорія: Дати, люди мистецтва | Переглядів: 168 | Додав: Vchutel | Теги: акторка, поет, співачка, оперний співак, продюсе, режисер, музикант, Хічкок, письменник, сценарист | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
avatar
Пошук
Календар
«  Серпень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Друзі нашого сайту